Коли російські військові вторглися до Ягідного, що у Чернігівській області, 59-річна Галина* та її чоловік перебували вдома. Військові наказали їм роздягнутися та віддати телефони. Після – забрали їхній будинок, а літній парі наказали йти до підвалу місцевої школи, практично без жодних речей.
Це був березень 2022 року. Повномасштабне російське вторгнення лише розпочалося, а його масштаби все ще були незрозумілими. «Я думала, вони з нами пограються день, не більше, і відпустять нас додому», – розповідає Галина. «Але коли ми зайшли до підвалу, я зрозуміла, що ні, тут ми не на один день».
Понад 300 мешканців Ягідного 27 днів примусово перебували у підвалі місцевої школи – без достатньої кількості їжі, медикаментів, кисню чи навіть можливості вийти на вулицю. Площа підвалу складає 190 метрів квадратних, тож навіть сидячих місць на всіх не вистачало. Увесь час мешканці перебували без звʼязку, світла та тепла, а через конденсат та задуху одяг постійно був вологим.
За словами завгоспа школи Івана Петровича, найскладніше було пояснити, що відбувається, дітям.
«Старші діти вони самі все розуміли. А найменша дитинка, півтора місяці всього, вона плакала, кричала увесь час, у її матері не було молока. Не завжди виходило навіть закипʼятити воду, щоб нею погодувати дитину. Це ще добре, як вдавалося набрати води з колодязя. Був час, коли доводилося брати дощову воду», – згадує завгосп.
Серед тих, кого примусово утримували в підвалі школи було понад 50 дітей. Вони використовували стіни, як полотно для малювання. Таке заняття допомагало їм відволікатися від жахливих умов перебування.
Жодних засобів звʼязку у місцевих не було, то ж календар довелося вести на стінах, як і записувати імена загиблих. Коли український уряд відновив контроль над селом і місцеві мешканці змогли вийти з підвалу, зʼясувалося, що минуло 27 днів, протягом цього часу у підвалі померли 10 людей.
Два роки по тому мешканці села Ягідне, досі оговтуються від пережитого. Наслідки окупації та жорстокого примусового утримання не зникають безслідно. Йдеться не лише про зруйновані будинки чи понівечені вулиці, а й психологічний стан місцевих мешканців.
«Я постійно плачу», – каже Галина, пригадуючи як російські військові не раз погрожували їй насильством, а до чоловіка застосовували силу. «Не загоїлася ще рана. Навіть як на город йду, я боюся. Копаюся в грядках, а потім підіймаю голову і дивлюся чи з лісу не виходять російські військові. Я не можу забути їхні обличчя».
Щоб допомогти впоратися з цією травмою, мобільні Центри допомоги врятованим, які підтримуються UNFPA, Фондом ООН у галузі народонаселення в Україні, відвідують Ягідне та інші раніше окуповані території України, де застосовувалися порушення прав людини, такі як примусове затримання та сексуальне насильство, пов'язане з конфліктом.
Ольга Бойко, психологиня Центру допомоги врятованим, каже, що постійне психологічне навантаження від війни робить відновлення ще складнішим. Багато постраждалих, як і Галина, продовжують жити там, де вони отримали травму, і постійно стикаються з нагадуваннями про свій біль.
«У багатьох немає розуміння – чого це сталося саме з ними. Майже у всіх є фізіологічні наслідки, які з’явилися через пережиту травму. Також присутній страх, що все може повторитися. Саме тому важливо їздити у такі громади, спілкуватися з людьми, створювати атмосферу довіри й доносити, що вони не самі, що підтримка та допомога поруч», – зазначає Ольга Бойко.
Нині усе в підвалі школи збережено так, як і два роки тому, а сама школа більше не придатна для навчання. Багато дітей, які тоді примусово перебували у підвалі, досі живуть в Ягідному і граються на подвірʼї зруйнованої школи, де залишилися пусті ящики з-під російських боєприпасів.
Під час візиту до Ягідного, дитяча психологиня Центру допомоги врятованим Людмила Бурсева проводила групове терапевтичне заняття з місцевими дітьми. За її словами, це найскладніша група, з якою їй доводилося працювати: «Вони не мають досвіду довіри до дорослих. У дітей не було позитивного досвіду щодо віри у себе та свої здібності. Але найголовніше, що після нашого заняття, діти вийшли з позитивними емоціями та власними перемогами. Важливо, щоб такі заходи проводилися для дітей постійно».
Здійснювати виїзди на території України, що більше не перебувають під російською окупацією, стало можливим завдяки новому формату роботи ЦДВ. У квітні цього року, мережа Центрів допомоги врятованим отримала три автомобілі, завдяки яким фахівці тепер мають змогу допомагати постраждалим від війни українцям у прифронтових регіонах, які не можуть самостійно відвідати стаціонарні ЦДВ.
Два мобільні Центри допомоги врятованим, придбані за підтримки уряду Іспанії, працюють у Херсонській, Київській, Чернігівській та Сумській областях. Ще один, придбаний за підтримки уряду Бельгії, функціонує в Харківській області. Мобільні центри повністю обладнані для надання консультацій.
Соціально-психологічна, юридична та інформаційна допомога у Центрах надається конфіденційно, безоплатно та безумовно. Перший Центр допомоги врятованим запрацював у Запоріжжі у липні 2022 року. Станом на сьогодні сервіси функціонують вже у 12 містах: Києві, Дніпрі, Львові, Харкові, Херсоні, Одесі, Полтаві, Кропивницькому, Чернівцях та Мукачеві. Контакти та деталі роботи Центрів можна дізнатися за посиланням.
Центри допомоги врятованим створені за ініціативи Офісу Віцепрем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, сприяння Урядової Уповноваженої з питань гендерної політики, у партнерстві з UNFPA, Фондом ООН у галузі народонаселення в Україні, завдяки фінансовій підтримці урядів Австрії, Бельгії, Іспанії, Швеції у співпраці з місцевими органами влади.
Центр допомоги врятованим у Києві та мобільні Центри допомоги врятованим функціонують у співпраці з ГО «Асоціація експертів з протидії ГЗН».
*Імʼя змінене задля безпеки.
Фотограф: Євген Завгородній
