Чому постраждалі від домашнього насильства не наважуються звернутися по допомогу? Насамперед через страх та банальний сором зізнатися, що їх кривдять у власній родині. Цей крок – завжди найскладніший, але наважившись на нього, людина нарешті отримує шанс почати життя з нової сторінки.

У цьому мешканцям і мешканкам Ужгорода допомагають працівники Денного центру соціально-психологічної допомоги та кризової кімнати. А також мобільні бригади соціально-психологічної допомоги UNFPA, які лише за перший рік роботи відпрацювали понад 300 викликів. Як розірвати коло домашнього насильства та хто готовий у цьому допомогти – у нашому матеріалі.

Іван Фленько
директор центру соціальних служб департаменту соцполітики Ужгородської міськради

Кризова кімната – це про безпеку

Кризова кімната – це про безпеку. Безпеку тих, хто постраждав від домашнього насильства або ж насильства за ознакою статі. Це простір, про який кривдник не дізнається, а тому не зможе знову заподіяти шкоду. Простір, де постраждала особа отримує будь-яку допомогу, якої вона потребує. Зрештою, це прихисток, де про постраждалу піклуються фахівці. 

Таке місце, у якому можна сховатися від насильства і почати життя з нової сторінки, з’явилося і в Ужгороді. У квітні 2021-го року наша міська рада взяла участь у проєкті UNFPA, Фонду ООН у галузі народонаселення «Міста і громади, вільні від домашнього насильства». 

Ідея полягала в тому, щоб не лише фізично створити кризову кімнату, а й вдосконалити роботу соціальних служб, правоохоронних органів, органів охорони здоров’я, служб у справах дітей тощо. Зокрема навчити спеціалістів виявляти випадки ймовірного насильства і, звісно, відповідним чином на них реагувати. 

Часом постраждалі від насильства соромляться власних проблем

За час існування кризової кімнати ми створили чіткий алгоритм дій для людей, які постраждали від домашнього насильства чи насильства за ознакою статі. У постраждалих є кілька варіантів отримання допомоги. Передусім людина може просто зателефонувати у поліцію за номером 102. 

Однак тут є перша перешкода: постраждалі від насильства можуть боятися або ж просто соромитися звертатися до правоохоронців. Тому існують альтернативні шляхи: людина може звернутися до Ужгородського міського центру соціальних служб за номером 61-64-72, Денного центру соціально-психологічної допомоги – (067)557-44-53, або ж до уповноваженої особи департаменту соціальної політики – 63-01-03. 

Ці служби знають, що потрібно робити, а тому швидко підготують спеціальне направлення, аби постраждалі опинилися у безпечному місці. Але варто розуміти, що потрапити саме до кризової кімнати може людина, яку переслідують, чиє життя в небезпеці або яка потребує постійної підтримки через свій психоемоційний стан. З тими випадками насильства, які не потребують прихистку, працює Денний центр соціально-психологічної допомоги особам, які постраждали від домашнього насильства. 

Люди нарешті почали довіряти спеціалістам

Крім того, на території Ужгорода, а також у межах 40 кілометрів від міста працюють мобільні бригади соціально-психологічної допомоги. Це соціальні співробітники, які мають у розпорядженні автомобілі. Їхня задача доволі чітка – максимально швидко реагувати на випадки домашнього насильства. У складі такої бригади також працює психолог. Тож бригада може оперативно та якісно відпрацьовувати будь-які можливі виклики. 

Фахівці або оперативно приїжджають до людини додому чи у зручне місце, або ж можуть надавати допомогу в офісі, якщо постраждалій чи постраждалому комфортніше приїхати до мобільної бригади. 

Якщо проаналізувати статистику Ужгорода, то можна прослідкувати, як люди довірилися нашій роботі. Якщо раніше показники звернень були мінімальними, то за неповний рік мобільним бригадам вдалося охопити понад три сотні людей. І ще додайте сюди понад 150 випадків, які опрацював Денний центр соціально-психологічної допомоги. Це не означає, що домашнього насильства побільшало, просто люди почали довіряти та звертатися по допомогу до фахівців. 

Кожен випадок – індивідуальний

Аби потрапити до кризової кімнати, необхідно звернутися до соціальних служб, мобільної бригади або правоохоронних органів. Це необхідна міра. Адже ми говоримо про засекречене місце із конфіденційною адресою. А тому маємо дотримуватися правил, щоб цей простір і надалі залишався максимально безпечним для всіх, хто потребує нашої допомоги.

До того ж для спокою та безпеки відвідувачів кризової кімнати ми організували цілодобове відеоспостереження та можливість виклику охорони. У разі небезпеки до кімнати миттєво прибуде група реагування та убезпечить усіх, хто там перебуває. Щоправда, на щастя, таких випадків у нас ще не було. 

Кожен випадок – індивідуальний. Як правило, постраждала може перебувати у кризовій кімнаті до 10 днів. Утім існують виключення, коли ми можемо продовжити час перебування постраждалої людини до 20 днів. Нині це максимальний термін. Якщо людина потребує тривалішого прихистку, фахівці допомагають зібрати документи для поселення у притулок. В обох установах жити можна безкоштовно. 

Робимо все можливе, аби людина не почувалася самотньою 

Протягом цього часу з людиною працюють соціальні співробітники та психологи, надаючи всебічну допомогу. Практика показує, що цього часу достатньо, аби владнати кризову ситуацію і допомогти постраждалій знайти першочергові рішення. 

Однак це не означає, що після того, як людина залишає кризову кімнату, вона залишається без допомоги. Ні. Фахівці продовжують піклуватися про неї та надавати підтримку в усіх питаннях, що постають перед постраждалою чи постраждалим . 

І йдеться не лише про психологічну допомогу. Ми також піклуємося про правову складову. Намагаємося допомогти усюди, де можемо, щоби людина не відчувала себе самотньою і знала: їй є до кого звернутися.

У межах взаємодії з місцевим центром із надання безоплатної вторинної правової допомоги постраждала людина може безоплатно отримати юридичну консультацію та можливість працювати з адвокатом, який допоможе  захистити права постраждалої чи постраждалого. 

Тобто постраждала від насильства вже не перебуватиме у кризовій кімнаті, але все одно отримуватиме послуги у Денному центрі соціально-психологічної допомоги.

Головне – аби якомога більше людей, які зазнали насильства, знали, що їм є куди звернутися і де отримати підтримку спеціалістів. Також у грудні відбулися певні зміни, пов’язані із повномасштабним російським вторгненням. Тепер допомогу можуть отримати й українці, які постраждали від сексуального насильства з боку російських загарбників. 

Ірина

клієнтка Денного центру соціально-психологічної допомоги особам, які постраждали від домашнього насильства

Час подавати на розлучення

Я з Луганщини, але ще вісім років тому мені довелося покинути рідне місто. Тож коли розпочалося повномасштабне вторгнення, наша родина вирішила рухатися на захід України. На той момент у нас із чоловіком вже була 9-місячна донечка. З-поміж усіх міст ми обрали Ужгород і вирішили тут залишитися. А з часом у нас народився син. 

Однак за останні три роки наші з чоловіком стосунки зіпсувалися. Настільки, що я вперше відчула на собі, що таке домашнє насильство. А коли сил терпіти не стало, вирішила, що час подавати на розлучення. Адже таких ситуацій в нашій родині лише більшало.

Із початком повномасштабної війни агресія з боку чоловіка лише зросла, тож до мене доволі часто приїздила мобільна бригада. Саме від неї я дізналася про можливість звернутися до Денного центру соціально-психологічної допомоги особам, які постраждали від домашнього насильства. 

Мені не дають залишитися наодинці з проблемами

Фахівці мобільної бригади запропонували звернутися до центру по психологічну підтримку. І я дослухалася до цієї поради. Наразі щотижня приходжу на заняття і беру з собою дітей. Адже, на жаль, вони стали свідками домашнього насильства в родині.

Вже зараз я можу сказати, що відчула певні позитивні моменти від психотерапії. Безумовно, попереду ще чимало роботи. Але я вдячна, що мене підтримують і допомагають впоратися з усім, що довелося пережити. 

Також важливо, що співробітники Денного центру перебувають зі мною на цілодобовому зв’язку. Тобто мене не залишають наодинці із проблемами, а завжди, скажімо так, тримають руку на пульсі. 

Тут усі працюють на максимум, і так має бути всюди

Можу сказати, що Україні потрібно ще чимало працювати над подоланням домашнього насильства. Адже існує багато факторів, які далекі від ідеалу, а отже, їх потрібно вдосконалювати. Проте тут, у Денному центрі, всі працюють на максимум. Зрештою, думаю, так і має бути.

Боротьба з домашнім насильством в Україні три роки тому і зараз – це дві абсолютно різні речі. Сподіваюся, цей прогрес не зупинятиметься й надалі. 

Ольга Принцовська
психологиня Денного центру соціально-психологічної допомоги особам, які постраждали від домашнього насильства

Разом із фізичним насильством завжди «приходить» і психологічне

Я чимало років присвятила роботі практичним психологом у дитячому садочку та міській гімназії. Тривалий час працювала з дітьми та їхніми батьками. Робота у Денному центрі стала для мене абсолютно новим досвідом. Складним і таким, що часом принципово відрізняється від усього, з чим я працювала раніше.

Насамперед йдеться про рівень конфіденційності. Тут це максимально важливо. Адже левова частка постраждалих людей, які перебувають у Денному центрі чи кризові кімнаті, потрапили сюди через фізичне насильство. А воно ніколи не відбувається «самостійно». 

Разом із фізичним завжди «приходить» психологічне насильство, так само, як й економічне. У нашому Денному центрі ми ставимося до постраждалих з особливою уважністю та трепетом. 

«Я терпіла і ти терпи»

Найчастіше мої клієнти – жінки з дітьми. Жінка страждає психологічно, фізично та економічно. Доволі розповсюджена практика у нашому суспільстві – коли дружина народжує дитину, йде в декрет, а чоловік забезпечує родину. У цьому випадку жінці важче втекти від кривдника. Насамперед через залежність та страх залишити себе з дитиною без фінансового забезпечення та даху над головою.

Ще одна поширена ситуація, коли потерпіла розповідає: «Мама говорила: я терпіла і ти терпи. Так буде добре, і так всі живуть». Такі настанови лише забирають у жінки впевненість в тому, що вона може піти від людини, яка шкодить чи загрожує її життю.

А ще є сором. Постраждалим складно визнати та зізнатися, що їх кривдять у власній родині. Людина може бути просто не готовою до такого зізнання. І подібних факторів багато. У родині може існувати чимало залежностей, які заважають розірвати коло насильства.

Допомогти вирватися з кола насильства може будь-хто

Впевнена, що один із дієвих напрямків боротьби з домашнім насильством – популяризація психологічної допомоги, розвиток аналогічних центрів соціально-психологічної допомоги та створення кризових кімнат для людей, які постраждали від домашнього насильства. 

У нас часто не прийнято «лізти у чужу родину». Достатньо згадати, скільки українських приказок є на цю тему. А звідси – цілком логічний висновок, що люди «зі сторони» навряд будуть допитуватися, що ж коїться у сім’ї, а тим паче – намагатися якось втрутитися. 

Але помітити домашнє насильство все ж можна. Зокрема за змінами в поведінці дітей у дитячому садку чи постраждалої жінки на роботі. І бодай спробувати якось на це вплинути – також реально.

Наприклад, сусід, який постійно чує прояви домашнього насильства, може банально викликати поліцію. Правоохоронці знають, що потрібно робити у таких випадках і можуть розповісти, як і куди звертатися. Також можна спробувати самостійно донести постраждалій людині інформацію про центри психологічної допомоги, кризові кімнати, мобільні бригади. І тоді, можливо, не сьогодні і не завтра, але постраждала особа все ж зробить перший крок.

 

Текст та фото підготовлені ШоТам.

У 2021 році місто стало партнером проєкту "Міста і громади, вільні від домашнього насильства". Проєкт "Міста і громади, вільні від домашнього насильства" реалізовується за підтримки урядів Великої Британії та Канади.