Ви є тут

— Так, хто наступний? Марійко, виходь, показуй вправи, — направляє дівчат футбольний тренер Сергій.

— Сідаємо всі в «метелик». Давайте, хто швидше злетить? Махаємо «крильцями», — просить він під час розминки.

Вправу за вправою повторюють одна за одною 12 дівчат-підлітків, перш ніж перейти до гри з м’ячем. Може здатися, що це звичайне дитяче тренування з футболу, якщо не знати, що кожна з його учасниць має інтелектуальні порушення  й потребує особливого підходу до спортивних активностей.

Разом вони складають особливу футбольну команду, яка тренується в Києві в рамках проєкту від Shakhtar Social Foundation «Давай, грай!» у партнерстві з UNFPA, Фондом ООН у галузі народонаселення в Україні та Спеціальною Олімпіадою України. Окрім столиці, з осені 2019 року такі футбольні тренування регулярно проводять у Маріуполі та Харкові. А з цього року — ще й у Вінниці. Відвідують їх приблизно 80 дівчат із ментальними порушеннями. 

 

 

11-річна Маша — одна з них. Дівчинка  із синдромом Дауна, навчається в інклюзивному класі та вже два роки займається футболом. Мама Маші, Тетяна Яремчук, впевнена, її донька має хист до спорту, тому намагається не втрачати можливостей для розвитку дитини. Втім, проблема полягає в тому, що в Україні їх бракує.

«Раніше ми займалися за державною програмою з тренером-реабілітологом, але проєкт згорнули. Тож тепер продовжуємо на платній основі, адже тренер — чудовий і результати від роботи з ним дуже помітні. Я дізнавалась і за легку атлетику, і за теніс, але нічого не знайшла для дітей із ментальною інвалідністю, тож важко говорити про розвиток у спорті в таких умовах», — ділиться Тетяна Яремчук.

Саме брак можливостей надихнув Shakhtar Social Foundation організувати футбольні тренування для дівчат-підлітків з інвалідністю внаслідок порушень інтелектуального розвитку.

«Ми щиро віримо в те, що у футбол можуть грати всі, незалежно від статі  чи наявності таланту, — каже Інна Хмизова, голова Shakhtar Social Foundation. Є різні діти, зокрема діти з інвалідністю, особливостями розвитку, у яких абсолютно немає можливості регулярно займатися спортом, футболом ані за гроші, ані безплатно. Тому ми почали навчати тренерів, залучати партнерів до проєкту. І ми будемо продовжувати, адже такі тренування — неоціненні».

Дівчата, віком від 7 років, навчаються за спеціальною адаптивною програмою тренувань, розробленою в партнерстві трьох організацій. Тренери «Шахтаря» проходять підготовку, аби якнайкраще розуміти особливості роботи з такими дітьми. Трапляються випадки, коли дитина не вміє стрибати або ж має проблеми з концентрацією уваги, тож завдання тренера — знайти підхід до кожної з учасниць.

«Коли Маша вперше прийшла на футбольне тренування, вона нічого не хотіла робити. Це були провальні приїзди. Втім тренер Сергій мене заспокоював, що це норма, треба просто почекати. І дійсно — як вона займається нині — не порівняти, це небо й земля. Усе завдяки тренерам. Коли Маша не хотіла повторювати за тренером вправи, він попросив її вийти показати свої. І це спрацювало. Тепер вони починають тренування з розминки, яку демонструє кожна з дівчат», — ділиться враженнями Тетяна Яремчук, мама учасниці київської команди Марії.

 

Не спортом єдиним

Окрім розвитку фізичних здібностей, футбольні тренування сприяють покращенню когнітивних здібностей, дисципліни та навичок соціалізації. Це підтверджують як експерти, так і батьки дівчаток.

«У дітей формуються навички самообслуговування, комунікації. Я знаю багато прикладів, коли треновані спортсмени з  інвалідністю внаслідок порушень інтелектуального розвитку вигравали в здорових однолітків — нормотипових людей. Тож цей проєкт демонструє — такі люди можуть бути корисними для суспільства», — впевнений Андрій Підварко, виконавчий директор Спеціальної Олімпіади України.

На його думку, люди з інтелектуальною інвалідністю — найбільша та найнезахищеніша  соціальна група.

«Офіційна статистика свідчить, що людей із інвалідністю внаслідок порушень інтелектуального розвитку  — 65 % щодо всіх інших груп інвалідностей. Хоча їх найбільше, уваги їм приділяється найменше. Якщо людина з ДЦП може успішно заробляти онлайн, люди з порушеннями інтелектуального розвитку  потребують допомоги інших. Натомість стикаються з упередженим ставленням до себе. Не часто їх можна побачити в театрах, на вулицях. Ми прагнемо це змінювати», — говорить Андрій Підварко.

Аби сприяти соціалізації таких людей, раз на місяць Shakhtar Social Foundation організовує інклюзивні тренування — коли до команд дівчат з інвалідністю долучаються звичайні, нормотипові діти. Хоча українське суспільство поки не досягло повної інклюзивності, у фонді цей досвід оцінюють позитивно.

«Тема інклюзії — не проста та потребує системної роботи. Якщо звичайні діти  з дитинства будуть розуміти ь, що всі люди — різні, не буде негативних реакцій. Це добре видно на нашому прикладі. Діти, віком до 5 років, вільно  сприймають дітей з інвалідністю , не помічають відмінностей. Адже з віком ми набуваємо  стереотипів, складніше сприймаємо щось нове, особливо у  підлітковому віці. І це не тому, що діти погані, вони просто раніше з цим не стикались», — розповідає Інна Хмизова.

Психологині Ольга Склярова та Євгенія Курченко запевняють, така взаємодія йде на користь усім. Якщо для дітей з інвалідністю — це приклад моделі поведінки, то для нормотипових — можливість розвивати емпатію та толерантність. З цим погоджуються й батьки дівчат з інвалідністю.

«Наші діти — великі наслідувачі. А от звичайні діти, які відвідують інклюзивні класи, добріші за однолітків. Одного разу я стала свідком показової ситуації, коли Машин однокласник, який вважається забіякою, став навколішки, щоби допомогти їй взутися. Тобто у звичайні дні він міг її задіти, смикнути, але в момент, коли вона потребувала допомоги, він узяв і зробив це», — ділиться Тетяна Яремчук.

 

Життєві навички

Футбольні заняття для дівчат-підлітків з інтелектуальними порушеннями — регулярні та відбуваються раз на тиждень. Однак пандемія коронавірусу внесла свої корективи, значно сповільнивши темпи розвитку проєкту. Адже дистанційний формат роботи не підходить для дітей із порушеннями інтелектуального розвитку.

Щоби надолужити втрачене, у рамках проєкту «Давай, грай!» у Фонді ООН у галузі народонаселення у партнерстві з Shakhtar Social Foundation і Спеціальною Олімпіадою України вирішили започаткувати власну програму з неформальної освіти, що  дістала назву — «Життєві навички: Давай, грай!». Реалізували її у форматі табору на базі МДЦ «Артек» у Пущі-Водиці, куди на початку осені на тиждень запросили учасниць київської футбольної команди.

 

***

— Поліна, підеш у басейн?

— Так!

— А на каяки?

— Так!

— А читати хочеш?

— Ні! — впевнено говорить про свої бажання 11-річна Поліна.

Поліна, як і всі діти її віку, обожнює малювати, грати, плавати, але буває лінується, коли справа доходить до навчання. Втім, усе ж дівчинка має певні особливості — через діагноз аутизм вона потребує більше уваги від дорослих та терпіння від оточення. Їй буває складно впоратися з емоціями, вимовляти звуки, перебувати в шумному середовищі та розуміти тих, хто навколо. А головне — правильно комунікувати з ними.

Однак це не заважає Поліні розвиватися в різних напрямах. Як і Маша, дівчинка займається футболом, малює, ліпить із глини та обожнює класичну музику. Мама Поліни, Наталя Якубович, намагається задовольнити всі інтереси доньки та дає їй можливість спробувати себе в різних сферах. Втім головною метою жінки є максимальне сприяння соціалізації дівчинки. Саме тому Поліна стала однією з учениць програми UNFPA «Життєві навички Давай Грай».

Програма складається з 12 інтерактивних занять з іграми, вправами, що  спрямовані на особистісний розвиток і становлення, розвиток комунікативних навичок підлітків 9–12 років з порушеннями інтелектуального розвитку, синдромом Дауна. 

Метою занять є розвиток уваги, сприймання, пам’яті, мислення, уяви, покращення координації рухів, вміння регулювати емоції та поведінку. Крім того, під час занять підлітки вчаться взаємодіяти, домовлятися, правильно поводити себе у конфліктних ситуаціях. 

За словами психологинь Ольги Склярової та Євгенії Курченко, тиждень активної роботи з групою дав показовий результат.

«Якщо в перший день мами не могли залишити дітей, постійно контролювали їх поведінку, то вже на третій день могли спокійно займатися своїми справами, поки ми були з дівчатами. І самі дівчата кожен день змінювались. Вони почали чути одна  одну , нас, реагувати на прохання, взаємодіяти. Здебільшого це невербальні діти. Але вони почали повторювати слова та більше проявлятися. Цьому дуже сприяв чинник групової терапії», — зазначає психологиня Євгенія Курченко.

За словами психологинь, в Україні можливостей працювати в подібних групах практично немає, тому батьки  розвивають своїх дітей в індивідуальній терапії. Втім, не всі мають для цього ресурсні можливості. 

Окрім занять із психологами, дівчата протягом тижня плавали в басейні, на каяках, отримали майстер-клас у медіашколі та пройшли обстеження стану і здібностей їхніх організмів від Спеціальної Олімпіади. Окреме заняття було присвячене професіям та шляхам їх здобуття, адже діти з ментальною інвалідністю так само потребують працевлаштування в майбутньому.

«Ця програма — прекрасний приклад того, що такі діти за короткий проміжок часу активної роботи можуть досягти успіху, якщо тільки їм дати цей шанс. Вони, як усі, мають свої таланти та здібності», — переконана Людмила Шевцова, програмна радниця з питань молоді та ВІЛ Фонду ООН у галузі народонаселення в Україні.

Тому в планах фонду — отримати рекомендації Міністерства освіти, аби нею могли користуватися фахівці інших установ: інклюзивно-ресурсних центрів, спеціальних інтернатів та інклюзивних таборів. У такий спосіб якомога більше дітей із порушеннями  інтелектуального розвитку матимуть можливість покращувати свої комунікативні навички та соціалізуватися.

Адже все, чого бажають їхні батьки — це прийняття та поваги до їхньої малечі.

 

«Вони діти, такі самі діти, особистості! Ми, батьки робимо все можливе, аби наша дитина прилаштувалася до суспільства. Ми ж не змінюємо суспільство під них, ми їх змінюємо відповідно до норм соціуму. Просто вони такі й це не змінити», — каже Лідія Матвісів, мама учасниці команди Даші.

«Може вони прийшли в цей світ, щоби зробити його кращим?», — додає Олена Марченко, мама учасниці проєкту Ані.

Тож партнери проєкту єдині у своїх переконаннях і готові робити все, аби діти з інтелектуальною інвалідністю ставали повноцінними членами суспільства, без жодних «але» чи «якщо».

Соціальний проєкт «Давай, грай!» для дівчат-підлітків з інвалідністю внаслідок порушень інтелектуального розвитку (ПІР) реалізовується спільно UNFPA, Фондом ООН у галузі народонаселення в Україні, Спеціальною Олімпіадою України та Shakhtar Social Foundation.

 

 

Записала Анастасія Шепелева