— Так, хто наступний? Марійко, виходь, показуй вправи, — направляє дівчат футбольний тренер Сергій.
— Сідаємо всі в «метелик». Давайте, хто швидше злетить? Махаємо «крильцями», — просить він під час розминки.
Вправу за вправою повторюють одна за одною 12 дівчат-підлітків, перш ніж перейти до гри з м’ячем. Може здатися, що це звичайне дитяче тренування з футболу, якщо не знати, що кожна з його учасниць має інтелектуальні порушення й потребує особливого підходу до спортивних активностей.
Разом вони складають особливу футбольну команду, яка тренується в Києві в рамках проєкту від Shakhtar Social Foundation «Давай, грай!» у партнерстві з UNFPA, Фондом ООН у галузі народонаселення в Україні та Спеціальною Олімпіадою України. Окрім столиці, з осені 2019 року такі футбольні тренування регулярно проводять у Маріуполі та Харкові. А з цього року — ще й у Вінниці. Відвідують їх приблизно 80 дівчат із ментальними порушеннями.
11-річна Маша — одна з них. Дівчинка із синдромом Дауна, навчається в інклюзивному класі та вже два роки займається футболом. Мама Маші, Тетяна Яремчук, впевнена, її донька має хист до спорту, тому намагається не втрачати можливостей для розвитку дитини. Втім, проблема полягає в тому, що в Україні їх бракує.
«Раніше ми займалися за державною програмою з тренером-реабілітологом, але проєкт згорнули. Тож тепер продовжуємо на платній основі, адже тренер — чудовий і результати від роботи з ним дуже помітні. Я дізнавалась і за легку атлетику, і за теніс, але нічого не знайшла для дітей із ментальною інвалідністю, тож важко говорити про розвиток у спорті в таких умовах», — ділиться Тетяна Яремчук.
Саме брак можливостей надихнув Shakhtar Social Foundation організувати футбольні тренування для дівчат-підлітків з інвалідністю внаслідок порушень інтелектуального розвитку.
«Ми щиро віримо в те, що у футбол можуть грати всі, незалежно від статі чи наявності таланту, — каже Інна Хмизова, голова Shakhtar Social Foundation. Є різні діти, зокрема діти з інвалідністю, особливостями розвитку, у яких абсолютно немає можливості регулярно займатися спортом, футболом ані за гроші, ані безплатно. Тому ми почали навчати тренерів, залучати партнерів до проєкту. І ми будемо продовжувати, адже такі тренування — неоціненні».
Дівчата, віком від 7 років, навчаються за спеціальною адаптивною програмою тренувань, розробленою в партнерстві трьох організацій. Тренери «Шахтаря» проходять підготовку, аби якнайкраще розуміти особливості роботи з такими дітьми. Трапляються випадки, коли дитина не вміє стрибати або ж має проблеми з концентрацією уваги, тож завдання тренера — знайти підхід до кожної з учасниць.
«Коли Маша вперше прийшла на футбольне тренування, вона нічого не хотіла робити. Це були провальні приїзди. Втім тренер Сергій мене заспокоював, що це норма, треба просто почекати. І дійсно — як вона займається нині — не порівняти, це небо й земля. Усе завдяки тренерам. Коли Маша не хотіла повторювати за тренером вправи, він попросив її вийти показати свої. І це спрацювало. Тепер вони починають тренування з розминки, яку демонструє кожна з дівчат», — ділиться враженнями Тетяна Яремчук, мама учасниці київської команди Марії.
Не спортом єдиним
«У дітей формуються навички самообслуговування, комунікації. Я знаю багато прикладів, коли треновані спортсмени з інвалідністю внаслідок порушень інтелектуального розвитку вигравали в здорових однолітків — нормотипових людей. Тож цей проєкт демонструє — такі люди можуть бути корисними для суспільства», — впевнений Андрій Підварко, виконавчий директор Спеціальної Олімпіади України.
На його думку, люди з інтелектуальною інвалідністю — найбільша та найнезахищеніша соціальна група.
«Офіційна статистика свідчить, що людей із інвалідністю внаслідок порушень інтелектуального розвитку — 65 % щодо всіх інших груп інвалідностей. Хоча їх найбільше, уваги їм приділяється найменше. Якщо людина з ДЦП може успішно заробляти онлайн, люди з порушеннями інтелектуального розвитку потребують допомоги інших. Натомість стикаються з упередженим ставленням до себе. Не часто їх можна побачити в театрах, на вулицях. Ми прагнемо це змінювати», — говорить Андрій Підварко.
Аби сприяти соціалізації таких людей, раз на місяць Shakhtar Social Foundation організовує інклюзивні тренування — коли до команд дівчат з інвалідністю долучаються звичайні, нормотипові діти. Хоча українське суспільство поки не досягло повної інклюзивності, у фонді цей досвід оцінюють позитивно.
«Тема інклюзії — не проста та потребує системної роботи. Якщо звичайні діти з дитинства будуть розуміти ь, що всі люди — різні, не буде негативних реакцій. Це добре видно на нашому прикладі. Діти, віком до 5 років, вільно сприймають дітей з інвалідністю , не помічають відмінностей. Адже з віком ми набуваємо стереотипів, складніше сприймаємо щось нове, особливо у підлітковому віці. І це не тому, що діти погані, вони просто раніше з цим не стикались», — розповідає Інна Хмизова.
Психологині Ольга Склярова та Євгенія Курченко запевняють, така взаємодія йде на користь усім. Якщо для дітей з інвалідністю — це приклад моделі поведінки, то для нормотипових — можливість розвивати емпатію та толерантність. З цим погоджуються й батьки дівчат з інвалідністю.
«Наші діти — великі наслідувачі. А от звичайні діти, які відвідують інклюзивні класи, добріші за однолітків. Одного разу я стала свідком показової ситуації, коли Машин однокласник, який вважається забіякою, став навколішки, щоби допомогти їй взутися. Тобто у звичайні дні він міг її задіти, смикнути, але в момент, коли вона потребувала допомоги, він узяв і зробив це», — ділиться Тетяна Яремчук.
Життєві навички
Щоби надолужити втрачене, у рамках проєкту «Давай, грай!» у Фонді ООН у галузі народонаселення у партнерстві з Shakhtar Social Foundation і Спеціальною Олімпіадою України вирішили започаткувати власну програму з неформальної освіти, що дістала назву — «Життєві навички: Давай, грай!». Реалізували її у форматі табору на базі МДЦ «Артек» у Пущі-Водиці, куди на початку осені на тиждень запросили учасниць київської футбольної команди.
***
— Поліна, підеш у басейн?
— Так!
— А на каяки?
— Так!
— А читати хочеш?
— Ні! — впевнено говорить про свої бажання 11-річна Поліна.
Поліна, як і всі діти її віку, обожнює малювати, грати, плавати, але буває лінується, коли справа доходить до навчання. Втім, усе ж дівчинка має певні особливості — через діагноз аутизм вона потребує більше уваги від дорослих та терпіння від оточення. Їй буває складно впоратися з емоціями, вимовляти звуки, перебувати в шумному середовищі та розуміти тих, хто навколо. А головне — правильно комунікувати з ними.
Однак це не заважає Поліні розвиватися в різних напрямах. Як і Маша, дівчинка займається футболом, малює, ліпить із глини та обожнює класичну музику. Мама Поліни, Наталя Якубович, намагається задовольнити всі інтереси доньки та дає їй можливість спробувати себе в різних сферах. Втім головною метою жінки є максимальне сприяння соціалізації дівчинки. Саме тому Поліна стала однією з учениць програми UNFPA «Життєві навички Давай Грай».
Програма складається з 12 інтерактивних занять з іграми, вправами, що спрямовані на особистісний розвиток і становлення, розвиток комунікативних навичок підлітків 9–12 років з порушеннями інтелектуального розвитку, синдромом Дауна.
Метою занять є розвиток уваги, сприймання, пам’яті, мислення, уяви, покращення координації рухів, вміння регулювати емоції та поведінку. Крім того, під час занять підлітки вчаться взаємодіяти, домовлятися, правильно поводити себе у конфліктних ситуаціях.
За словами психологинь Ольги Склярової та Євгенії Курченко, тиждень активної роботи з групою дав показовий результат.
«Якщо в перший день мами не могли залишити дітей, постійно контролювали їх поведінку, то вже на третій день могли спокійно займатися своїми справами, поки ми були з дівчатами. І самі дівчата кожен день змінювались. Вони почали чути одна одну , нас, реагувати на прохання, взаємодіяти. Здебільшого це невербальні діти. Але вони почали повторювати слова та більше проявлятися. Цьому дуже сприяв чинник групової терапії», — зазначає психологиня Євгенія Курченко.
За словами психологинь, в Україні можливостей працювати в подібних групах практично немає, тому батьки розвивають своїх дітей в індивідуальній терапії. Втім, не всі мають для цього ресурсні можливості.
Окрім занять із психологами, дівчата протягом тижня плавали в басейні, на каяках, отримали майстер-клас у медіашколі та пройшли обстеження стану і здібностей їхніх організмів від Спеціальної Олімпіади. Окреме заняття було присвячене професіям та шляхам їх здобуття, адже діти з ментальною інвалідністю так само потребують працевлаштування в майбутньому.
«Ця програма — прекрасний приклад того, що такі діти за короткий проміжок часу активної роботи можуть досягти успіху, якщо тільки їм дати цей шанс. Вони, як усі, мають свої таланти та здібності», — переконана Людмила Шевцова, програмна радниця з питань молоді та ВІЛ Фонду ООН у галузі народонаселення в Україні.
Тому в планах фонду — отримати рекомендації Міністерства освіти, аби нею могли користуватися фахівці інших установ: інклюзивно-ресурсних центрів, спеціальних інтернатів та інклюзивних таборів. У такий спосіб якомога більше дітей із порушеннями інтелектуального розвитку матимуть можливість покращувати свої комунікативні навички та соціалізуватися.
Адже все, чого бажають їхні батьки — це прийняття та поваги до їхньої малечі.
«Вони діти, такі самі діти, особистості! Ми, батьки робимо все можливе, аби наша дитина прилаштувалася до суспільства. Ми ж не змінюємо суспільство під них, ми їх змінюємо відповідно до норм соціуму. Просто вони такі й це не змінити», — каже Лідія Матвісів, мама учасниці команди Даші.
«Може вони прийшли в цей світ, щоби зробити його кращим?», — додає Олена Марченко, мама учасниці проєкту Ані.
Тож партнери проєкту єдині у своїх переконаннях і готові робити все, аби діти з інтелектуальною інвалідністю ставали повноцінними членами суспільства, без жодних «але» чи «якщо».
Соціальний проєкт «Давай, грай!» для дівчат-підлітків з інвалідністю внаслідок порушень інтелектуального розвитку (ПІР) реалізовується спільно UNFPA, Фондом ООН у галузі народонаселення в Україні, Спеціальною Олімпіадою України та Shakhtar Social Foundation.
Записала Анастасія Шепелева