«Більше не хочу ховатися» — ці слова є лейтмотивом історії Галини з Тернополя, яка 15 років потерпала від систематичних знущань та насильства з боку свого чоловіка Богдана. У молодості жінка понад усе бажала родинного тепла та щастя, натомість отримала роки болю, страху і відчаю, через які зуміла переступити, коли надія на інакше життя жевріла.

Із юних років, попри інвалідність через вроджений дитячий церебральний параліч, Галина була впевненою в собі людиною. Завдяки вихованню батьків, як каже жінка, вона не сприймала власний стан як вирок, а мала амбіції та цілі й віру у власні сили. Тому поруч із собою Галина уявляла таку ж сильну духом особистість, яким на перший погляд здався їй Богдан.

Жінка зустріла його випадково в гостях спільної подруги. Чоловік одразу проявив ініціативу та запропонував провести Галину додому. Їхні стосунки набрали шалених обертів, здебільшого через наполегливість Богдана. Уже за три місяці після зустрічі закохані побралися.

«Він був поряд, допомагав, оберігав. Підвернула ногу — носив на руках. А коли мене не прийняли його батьки, обізвавши калікою, став на мій захист. Що казати — до шлюбу він навіть голос боявся на мене підвищити. Але це все виявилося маскою», — ділиться Галина.

Тоді жінка щиро вірила, що виходить заміж за надійного та турботливого чоловіка. Але вже за лічені дні після весілля маски були зняті: Богдан став пропадати після роботи ночами, вимикав телефон і повертався під ранок напідпитку.

«Запевняв, що був із друзями. Але одного разу після такої витівки я просто виставила його речі за двері. Він пішов на тиждень до своїх батьків, але коли його мама вигнала, він клянчив пробачення, ставав на коліна, обіцяв виправитися. Я повірила, бо думала, що кожен може помилитися», — розповідає постраждала.

Під час спільного життя в домі батьків Галини чоловік себе стримував. Молода сім’я робила ремонт в квартирі і готувалася до переїзду. Однак перший епізод фізичного насильства жінка пережила вже за кілька місяців після шлюбу — у переддень Святого Вечора. Поки Галина з мамою поралися на кухні, Богдан пішов на квартиру та замість виконання обіцяних ремонтних робіт — пиячив наодинці.

«Коли я прийшла перевірити й побачила це, почала сваритися. Він мене вдарив по голові. Я відбилася і заявила про намір розлучення. Проте, він знову переконав мене, що такого більше не повториться», — пригадує жінка.

Після цього подібні ситуації повторювалися раз за разом. Спершу в стані алкогольного сп’яніння, а потім і на тверезу голову. Коли пара переїхала до окремої квартири, скандали й рукоприкладство стали повсякденністю: синці, розбиті склянки об голову, виклики поліції, згодом чергові вибачення та обіцянки змінитися. В нетривалі періоди примирення Богдан дарував квіти дружині, відвідував разом спільних друзів та видавався оточенню адекватним партнером. Проте, за зачиненими дверима їх квартири була зовсім інша реальність. 

Звернення до правоохоронців, як каже Галина, у ті роки не змінювали нічого. Після часу у відділку, чоловіка відпускали і він вертався додому. Вигнати його, за словами жінки, було неможливо.

Постійної роботи, за словами Галини, її чоловік не мав: підробляв то на автомийках, то на будівництві, однак зароблене в родину не доносив.

«Зарплати ніколи не було: то йому не заплатили, то не доплатили, то ще заплатять, то загубив. По факту все пропивав. Щоб забезпечити життя, я працювала на двох роботах. А у 2017 році звільнилася і повністю присвятила себе волонтерським справам», — каже постраждала.

Із пошуком стабільної роботи Богдану допоміг тесть, влаштувавши його в компанію зі встановлення опалення. За словами жінки, із робочими відрядженнями почалося справжнє пекло — з’явилися коханки. 

«Я тоді про це лише здогадувалася, він не зізнавався. Ми сварилися, він мене бив, а потім брав жалістю, натиснувши на найбільш болісну для мене тему — дітей», — каже Галина. Ще від початку шлюбу в пари не виходило завагітніти. Як каже жінка, насамперед вона шукала проблему в собі, проте як з’ясувалося за багато років після вмовлянь здати аналізи — безплідним виявився Богдан.

«Йому прописали лікування, але він не дотримувався, пиячив. У моменти напруги та скандалів він завжди вертався до обіцянок та фантазування, що в нас будуть діти, що він буде лікуватися. Але дотягнув до того, що в мене почався клімакс. І тоді я зрозуміла, що мій потяг далеко поїхав», — каже Галина.

Після повномасштабного вторгнення РФ в Україну спільне життя, як каже жінка, стало особливо нестерпним. Сварки відбувалися щодня і без вагомих на те причин. Чоловік чіплявся до Галини через побут, не так підібрані слова, погляди.

На додачу до цього жінка викрила Богдана на довготривалій зраді із жінкою з іншого міста, випадково почувши їхню розмову, а також виявивши в його телефоні хтивки, адресовані їй. Коли Галина показала ці фото чоловіку, він ніби оскаженів.

«Дав мені ляпаса, штовхнув, вдарив по голові. Я вдарилася спиною об одвірок. А в мене грижа… від болю мало не втратила свідомість. Викликала поліцію, а ті — мобільну бригаду соціопсихологічної допомоги постраждалим від насильства та швидку допомогу», — пригадує події одного вечора в січні цього року постраждала.

Жінку госпіталізували та вже в лікарні з нею почали працювати психологи. Богдан робив спроби залагодити провину та навіть обіцяв Галині відвідувати консультації разом. Проте, вона була непохитна в рішенні про розлучення. Коли чоловік усвідомив це, перейшов до залякування та погроз.

«Він кричав, що підірве мене, застрелить. Біля мого будинку одного вечора було 5 машин поліції, сапери. Я боялася ходити по вулиці, брала таксі, бо він міг мене вичікувати на зупинці. Постійно писав погрозливі смс із різних акаунтів. На тлі цього в мене виникли панічні атаки», — розповідає постраждала.

Ще більшим ударом для жінки стала новина про інтимні стосунки чоловіка з власною племінницею, яка от-от досягла повноліття. Впоратися із переживаннями та болем, як каже жінка, вона змогла завдяки фахівцям Денного центру соціально-психологічної допомоги постраждалим від гендерно зумовленого насильства. Вони ж скерували Галину до спеціалістів безоплатної правової допомоги, які захищали її інтереси протягом розлучення. Під час пошуку роботу жінку консультували кар’єрні радниці. Психологиня центру, за її словами, стала надійною опорою, коли відмови в працевлаштуванні сипалися на жінку одна за одною.

«Я думала, що я ніколи не знайду ту роботу. Мене не брали через проблеми з ногами. Просто опускалися руки… Я сама собі казала, що я якась не така, обділена. Але психологиня повторювала мені, що я ще не знайшла своє. Денний центр став для мене другим домом», — зізнається Галина.

Наразі її життя потрохи налагоджується. Жінка знову повернула собі контроль над життям, працевлаштувалася продавчинею та успішно пройшла випробувальний термін. Та головне — вона знову здобула впевненість у собі й позбулася страху.

«Я не хочу більше ховатися. І всіх жінок, які переживають насильство, хочу закликати: як би вам не було важко, як би не було страшно, йдіть уперед. Я ніколи не думала, що зможу з тої біди вилізти, але дякувати Богу, центру, фахівцям. Я нарешті живу сама у своїй квартирі, маю заробіток та нарешті можу мамі купити подарунок», — каже Галина, не приховуючи сліз.

Робота денного центру соціально-психологічної допомоги є можливою в межах проєкту «Міста і громади, вільні від домашнього насильства». Проєкт реалізується в співпраці з Міністерством соціальної політики України за підтримки урядів Канади та Великої Британії в межах програми UNFPA з протидії та запобігання гендерно зумовленому насильству.