За офіційними даними Міністерства соціальної політики, в Україні зареєстровано близько 3 млн осіб з інвалідністю. З них понад 1 млн — жінки репродуктивного віку. 65% відвідують медичні заклади рідше, ніж один раз на рік. Особливо вразливою категорією є жінки. Створення інклюзивного середовища для жінок з інвалідністю стає нагальною потребою, особливо в медичній галузі. За даними ВООЗ, жінки з інвалідністю часто стикаються з подвійною дискримінацією — як за ознакою статі, так і через свій фізичний стан.

Доступність якісних медичних послуг — питання, яке стосується кожної жінки, незалежно від її фізичного стану. 

Водночас більшість гінекологічних сервісів в Україні не розраховані на жінок, які мають труднощі з фізичним здоровʼям — наприклад, пересуваються на милицях або кріслі колісному. Перешкодою для медогляду можуть стати також вік, хворі суглоби або післяінсультний стан. Саме тому були створені гінекологічні кабінети безбарʼєрного доступу. 

Сьогодні ділимось з вами трьома історіями жінок з інвалідністю, які отримали допомогу в сервісах сексуального та репродуктивного здоровʼя UNFPA, Фонду ООН у галузі народонаселення в Україні.

Історія Катерини

Катерині 34 роки, з народження вона має складний діагноз — церебральний параліч. Це порушення рухової функції, яке виникає через пошкодження або аномалії розвитку головного мозку. Симптоми можуть бути різними: труднощі з рухом, координацією, м'язовою силою, балансом тощо. З дитинства маючи проблеми зі здоровʼям, Катерина знає, як важливо вчасно звертатися до лікаря. Самі гінекологи стверджують, що регулярні огляди та консультації у лікаря можуть виявити початкові стадії захворювань.

«Для мене дуже важливою є сама можливість відвідати лікаря тоді, коли я цього потребую, і не “напрягати" інших людей, — каже Катерина. — Для когось це звучить буденно: захворів, пішов до лікаря. Для людей з інвалідністю це ціла історія. Добре, що зараз ситуація потроху змінюється».

«Нам всім треба провести ще багато роботи, щоб навчитися нормально сприймати і поважати людей з інвалідністю, ставитися до них як до повноцінних членів суспільства. На жаль, жодна родина нині не застрахована від цього, і ми не маємо чекати завершення війни, а вже зараз вчитися гідно інтегрувати таких людей в будь-яке ком'юніті», — ділиться Катерина.

Історія Наталії

Наталія – громадська активістка з Кам'янця-Подільського, Хмельницької області, яка вже 35 років пересувається на кріслі колісному через травму хребта, яку отримала у юності. Попри усі випробування, з якими вона щоденно зіштовхується, Наталія стала прикладом сили та боротьби. Жінка активно займається громадською діяльністю, очолюючи низку організацій та виховала двох дітей. 

За словами Наталії, у юному віці їй було дуже складно отримати медичну допомогу: «Це був нонсенс, коли я завагітніла у радянські часи. Це було дуже складно. Вся медицина була проти, тому що такі люди як ми ніби не мали права народжувати дітей».

«Я приїхала в цей безбар'єрний кабінет з натхненням, тому що зрозуміла, що мені не потрібно нікого збирати, нікуди дзвонити і просити про допомогу. Кабінет чудовий, дуже кваліфікований фахівець, толерантний і з розумінням. Я чесно зрозуміла, що, нарешті, настав наш час – час, коли людина з інвалідністю або похилого віку може без проблем отримати всю необхідну допомогу»,—  ділиться Наталія. 

Історія Наталії підкреслює, що гінекологічні кабінети безбарʼєрного доступу не лише забезпечують комфорт і доступність, але й дають людям з інвалідністю відчуття рівності та гідності. 

Історія Світлани

Світлані (ім’я змінено на прохання героїні) 35 років, вона народилася і виросла в місті Сіверськодонецьк Луганської області. Після нещасного випадку жінка отримала травму хребта, але не полишила надії здійснити свою мрію — стати матір’ю. 

Після початку повномасштабного вторгнення Світлана вимушена була переїхати до міста Коломия на захід України, де й звернулась за послугами до мобільної гінекологічної бригади.  Завдяки допомозі спеціалістів і спеціалісток мобільної гінекологічної бригади, Світлана отримала профільну медичну допомогу, підтримку й змогла завагітніти після кількох років безуспішних спроб. 

«Я отримала травму хребта у 25 років, та почала користуватися кріслом колісним. Я завжди була енергійною особою, тому після реабілітації займалася плаванням і брала участь у всеукраїнських спортивних змаганнях. Як громадська активістка, я переймалася покращенням умов для людей з інвалідністю у своєму рідному місті», — розповідає Світлана.

«Дізнавшись, що у бригаді будуть лікарі-гінекологи, я одразу вирішила прийти до них на консультацію. Мала лише одне питання: чи може бути у нас дитина? Раніше, при попередніх консультаціях інші медичні фахівці не виявляли жодних патологій. Мені, пощастило, що я зустріла Ірину Романівну, лікарку-гінекологиню, мобільної гінекологічної бригади UNFPA, яка після консультації направила звернутись ще до лікарні на додаткове обстеження», —  пригадує жінка.

«Минув місяць після лікування. Одного дня було якесь дивне відчуття внизу живота, а я й не наважувалася подумати [про вагітність], але все ж вирішила зробити тест. На ньому були дві смужки. Одразу після цього ми зателефонували до лікаря та записалися на УЗД, побачивши там нашого малюка. Він є. Наш маленький у животику»,—  поділилася радістю Світлана.

Гінекологічні кабінети безбарʼєрного доступу та мобільні гінекологічні бригади працюють у рамках заходів гуманітарного реагування UNFPA, Фонду ООН у галузі народонаселення в Україні, за фінансової підтримки Європейського Союзу, Міністерства закордонних справ Данії, Ісландії, Швеції та Республіки Корея.

ʼ