22 серпня 2018 року Кабінет Міністрів України ухвалив три важливі постанови, які є справжнім кроком уперед у боротьбі проти домашнього та гендерно зумовленого насильства. Зокрема, уряд затвердив Типове положення про мобільну бригаду соціально-психологічної допомоги особам, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі.

Незважаючи на, здавалося б, новизну рішення щодо впровадження механізму екстреного реагування на випадки насильства в Україні такі мобільні бригади уже успішно працюють в 10 регіонах України завдяки плідній співпраці Фонду ООН у галузі народонаселення, Міністерства соціальної політики та міжнародних донорів.

Унікальній моделі роботи із постраждалими в Україні уже три роки – саме у 2015 році з’явилися такі перші спеціалізовані служби підтримки, які надають соціальну та психологічну допомогу. Таким чином йдеться про те, що мобільні бригади стануть елементом державної системи реагування на домашнє насильство.

«Створюючи родину, жінка розраховувала на підтримку з боку чоловіка, а згодом виявилося, що він став головною небезпекою»

Тема гендерно зумовленого насильства, зокрема домашнього, широка і складається з цілої низки проблемних питань. З боку людини, постраждалої від насильства, це суцільна життєва проблема. У стані розпачу така людина часто не знає, де їй шукати підтримки. Жінки, які зазнають фізичних чи психологічних знущань від своїх партнерів, дуже вразливі. І часто не мають, до кого звернутися. Загострюється питання вирішення ситуації для себе і для дітей, що робити далі. Найчастіше жінка просто не має ані розуміння як, ані сил щось змінити у власному житті.

У таких випадках необхідна спеціалізована допомога професіоналів: кваліфікованих соціальних працівників, психологів. Тому мобільні бригади були створені саме в такому форматі, щоб у складі кожної були профільні спеціалісти, які могли б м’яко та коректно працювати з жінкою, яка  постраждала від  насильства.

Сьогодні мобільні бригади соціально-психологічної підтримки постраждалих від домашнього насильства діють в 10 регіонах України, хоча починалося усе як пілотний проект у 5 регіонах. На сході України вони працюють з 2015 року.

«Для Донецької області це була цілком нова форма роботи з населенням, - каже Володимир Дзюмак, заступник директора Донецького обласного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. - Наші центри працювали у всіх населених пунктах області, в тому числі, на лінії зіткнення. Вони були орієнтовані саме на проблему домашнього насильства. За рік ми тоді отримували десь 850 запитів від таких сімей, на які ми реагували, надаючи соціально-психологічну допомогу. Коли до нас звернулися із ідеєю створити мобільні бригади та працювати у партнерстві, ми, звичайно, підтримали цю ідею».

За його словами, перші 5 мобільних бригад, які було створено (а надалі їх стало 7), суттєво змінили роботу центрів. Мобільна бригада була групою з трьох людей, які закріплялися за певною локацією та виїжджали своїм автомобілем на місця. Тобто, тепер можна було реагувати на ситуації насильства у сім’ях екстрено: найперше, надати психологічну підтримку.  

«Надалі мобільна бригада тримала під контролем ситуацію клієнтки – вони могли виїжджати до неї вдруге, чи приймати в Центрі соціальних служб, або передавати цей випадок до інших державних організацій чи юристам, які б могли надати іншу допомогу. Але особливістю їхньої роботи була саме швидкість реагування на виклики».«Ми з самого початку обрали кваліфікованих спеціалістів для роботи у бригадах. Людей, які були знайомі зі специфікою цієї діяльності, або вже працювали з сім’ями стосовно домашнього насильства», - каже Володимир Дзюмак.

За його словами, на початковому етапі ця робота дуже вирізнялася від того злагодженого формату, до якого прийшли згодом.

«На той час ще не було поліції, вона тільки створювалася, тому ми відпрацьовували взаємодію з ними, із центрами соціальних служб, із службами у справах дітей, тобто з усіма дотичними до теми домашнього насильства організаціями та установами. Для нас це було нове».

У першому півріччі 2018 року мобільні бригади на Донеччині здійснили вже більш ніж 500 виїздів, а всього з початку свого існування – близько 10 тисяч. Кількість жінок та дітей, яким було надано практичну допомогу, нараховує тисячі осіб.

Мобільна бригада у Краматорську на Донеччині

Місто Краматорськ нині взяло на себе функції обласного центру Донеччини на підконтрольній уряду України території. У Краматорську, як і в інших містах, діє мобільна бригада реагування на гендерно зумовлене насильства, у тому числі, і домашнього насильства, яка обслуговує кілька локацій: власне, Краматорськ, найближчу Дружківку та Олександрівський район.

У бригаді працює три людини: координатор, психолог та соціальний працівник. В такому складі вони тут з самого початку, з 2015 року.

Мобільна бригада має власний графік виїздів, який формується завчасно на основі наявних завдань. На тиждень вони тричі курсують за графіком у закріплених за ними локаціями. Цими трьома поїздками діяльність бригади не обмежується. Окрім запланованих виїздів за попередніми запитами клієнтів в інші робочі дні спеціалісти зайняті активністю, яку можна назвати просвітницькою: вони проводять тренінги, читають лекції тощо.

З одного боку, є екстрені виклики, коли надходить сигнал і бригада вирушає на допомогу за вказаною адресою. Такий сигнал вони можуть отримати від поліції чи соціальних служб. А може подзвонити і сама жінка, яка зазнала домашнього насильства і знає про існування мобільної бригади.

Не кожна готова працювати з бригадою з першого візиту – жінки соромляться, або навіть бояться йти на контакт, особливо, якщо агресор знаходиться вдома. У такому випадку мобільна бригада залишає інформаційні листки, де зазначені контактні телефони та адреса, за якими можна звернутися, а також перелік послуг, що надаються. Це ефективно, адже за досвідом співробітників, часто контакт з жінкою відбувається не з першої спроби, а після повторного звернення після того, як бригада виїжджала до неї.  Лише в частині випадків – коли ситуація критична чи стає такою - жінка, що зазнала насильства, може бути готова одразу зібрати речі і поїхати разом з бригадою до спеціального притулку, де їй забезпечать безпеку. Не кожна готова зробити так одразу. Багатьом потрібен час, щоб зважитися на рішучий крок, тому мобільні бригади продовжують працювати.