Пережите 33-річною Людмилою із Чернігова могло би лягти в основу похмурого триллеру. Проте, на жаль, це реальність, яка неабияк загартувала жінку. Із самого дитинства вона потерпала від знущань батька-кривдника, який після повернення з війни в Афганістані зловживав алкоголем та знущався над дружиною і дітьми. Подорослішавши, Людмила вступила в стосунки із подібним сценарієм взаємин. 

Її історія з Дмитром, який жив у сусідньому будинку, почалася тільки-но дівчині виповнилося 18 років. Чоловік, старший тоді від неї майже вдвічі, мав власний ювелірний бізнес і залучив кохану до своєї справи. Щоправда, заробітню плату він Людмилі не платив, а віддавав зароблене покупками, повністю контролюючи її економічно.

Безпричинні спалахи неконтрольованої агресії в Дмитра ставалися від самого початку. На першому році стосунків він уперше серйозно скалічив дівчину під час відрядження в Донецьку. Приводом стала розлита у ванній готельного номеру вода. Щоправда, як виявилося, причина була в несправній сантехніці готелю.

«Він мене душив, роздряпав обличчя, шию, зірвав сережки з вух, а потім кинув свої шкарпетки та змусив вимочувати ними ту воду. Я сиділа, плакала та вимачувала. Чуже місто, мені 19 років, я без грошей навіть на квиток додому», — згадує жінка.

Життя під тотальним контролем

Зі слів Людмили, у всьому та завжди Дмитро розцінював кохану як власність: обмежував її в спілкуванні з іншими та контролював кожен крок. Навіть попри те, що пара жила окремо — у будинках по сусідству. Вдавалося це йому, зокрема, через підтримку з боку тата Людмили, який «за пляшку» пускав Дмитра в будинок навіть серед ночі.

«Я не могла вийти в магазин через дорогу, він мене супроводжував. Забирав у мене сімку, щоб я не говорила з подругою. Коли їхала в поліклініку тролейбусом, сідав у машину та їхав слідом, щоби перевірити, чи я ні з ким не спілкуюсь раптом», — розповідає постраждала.

На третьому році стосунків Людмила завагітніла. Проти народження дитини виступила вся родина жінки. Мама боялася додаткової відповідальності, а тато з братом дорікали тим, що вона народить «байстрюка» та «виродка». Реакція Дмитра також була красномовна. Замість радості та підтримки він дав Людмилі гроші на аборт, але жінка вирішила народжувати.

Уже в пологовому вона дізналася, що разом із нею з різницею в кілька днів народила й колишня чоловіка, з якою, за його словами, він розійшовся ще до залицянь до Людмили. Кілька тижнів Дмитро заперечував своє батьківство, при тому навідував колишню в пологовому й вдома після її виписки.

Згодом Людмила домоглася правди від чоловіка. Але той у відповідь не лише звинуватив її у своїй зраді – мовляв вона не задовольняла всі його сексуальні потреби, а й жорстоко побив жінку, яка три тижні тому пережила кесарів розтин.

«Він почав забирати всі мої речі, які купляв мені колись замість зарплати. Змушував мене ще зі швами тягати меблі з мого будинку в його. А я тоді думала, ну якщо ти не вважаєш це моїм, то хай», — ділиться постраждала.

На домовлену дату реєстрації дитини в РАГСі Дмитро не прийшов. Людмила записала сина лише на себе, чим наразила себе на наступну хвилю критики та маніпуляцій. «Він почав виносити мені мізки, що я це зробила. І відтоді в усьому звинувачував мене, а я в це вірила», — каже жінка.

Наодинці із насильством

Родина Людмили тоді не стала для неї підтримкою. Через тиск із їхнього боку та побоювання, що син зростатиме без батька, Людмила пробачила Дмитра і він визнав батьківство.

Наступні три роки пара й далі мешкала окремо. Дмитро періодично навідувався до неї, але здебільшого не задля допомоги з дитиною, а для сексуальної близькості. Паралельно чоловік також підтримував колишню із сином, які жили по сусідству. Його жорстокість до Людмили лише набирала обертів із часом. Розірвати зв’язки, як зізнається жінка, не наважувалася через сильний страх та економічну залежність.

«Я розуміла, що фінансово не витягну дитину, бо він закривав потреби сина, що виходили за рамки того, що мені виплачували на дитину. Я продовжувала працювати на нього, але грошей у своєму розпорядженні не мала. По суті він платив мені забезпеченням спільного сина», — розповідає Людмила.

Уперше звернутися до поліції жінку змусила безпосередня загроза для її життя та рідних. Пізно ввечері на Великдень п’яний Дмитро відкрив стрілянину по їхньому будинку через зауваження щодо загучної музики. Але на цьому той страшний вечір не завершився. Чоловік увірвався до кімнати Людмили, розтрощив техніку, побив її та батьків. Яким було здивування жінки, коли по приїзду правоохоронців її тато став на захист Дмитра.

«Навіть поліція тоді казала, що він мав би доньку захищати, а не його», — ділиться постраждала. За її словами, тоді правоохоронці не відреагували на ситуацію належним чином, попри написану нею заяву. У країні ще не було ухвалено спеціалізоване законодавство, а домашнє насильство сприймалося здебільшого як проблема окремої родини.

Від «наївності та страху», продовжує Людмила, вона забрала заяву й не змогла поставити остаточну крапку в стосунках. За рік усе повторилося знову. У той вечір жінка вряди-годи вибралася з друзями в боулінг. Не пройшло й кілька годин, як їй у сльозах подзвонила мама й молила повернутися додому, бо Дмитро погрожував спалити будинок.

«Коли я приїхала, він затягнув мене до себе у двір, душив та побив», — каже Людмила.

Добробут дитини — основний мотиватор до дій

Останньої краплею для жінки стало побиття її Дмитром на очах дитини. Найбільше, як каже жінка, її тоді налякало усвідомлення, що син може вирости подібним до батька. У відповідь на рішення Людмили розірвати стосунки чоловік забрав усі речі її та сина, залишивши лише ліжечко та дитячий велосипед. Проте, на той раз жінка стояла твердо на своєму й не піддалася маніпуляціям та вмовлянням Дмитра помиритися.

Далі в хід пішла зброя та погрози вбивством. «Тоді я навіть не боялася смерті. Боялася лише одного — якщо він вистрілить, дитина оглухне та залишиться заїкою», — розповідає постраждала.

Дивом вибравшись, жінка викликала поліцію. Але їхня реакція стала для неї розчаруванням — правоохоронці не повірили постраждалій та прислали лише дільничного. Безкарність лише розв’язала руки чоловікові. Життя Людмили перетворилося на постійний страх та очікування чергової серії терору.

«Я навіть вікна заклеїла, аби він не бачив, що я ночами не сплю, працюю. Лягала лише коли упевнилася, що він вимкнув світло й ліг спати. Бо були ночі, коли вибивалися двері, він залазив через дах, кидав пляшки мені у вікна. Це було таке пекло, що я тікала з дитиною з власного дому», — ділиться постраждала.

З появою в житті Людмили інших чоловіків Дмитро ніяк не міг миритися. Одного разу, за її словами, він напав на її хлопця з ножем на порозі її будинку. Відкриття кримінальної справи й винесене покарання за легкі тілесні ушкодження не втихомирили кривдника. Наступний раз він взявся за вогнепальну зброю та поранив бойфренда колишньої в ногу. «Зрештою я вирішила припинити стосунки, бо розуміла, що він його рано чи пізно вб’є, а я буду почуватися винною», — каже постраждала.

Не врятував Людмилу від терору й переїзд в інший район міста після заміжжя з іншим чоловіком. Дмитро вислідив та переслідував екскохану. Ба більше, за словами жінки, залякуваннями та погрозами йому вдалося налаштувати її тодішнього партнера проти неї. Зрештою, шлюб протривав усього два роки, адже миритися із черговим кривдником Людмила не стала.

Довгоочікуване щастя

Жадане щастя здорового партнерства жінка пізнала в нинішньому шлюбі з Олександром. Проте, як зізнається, довго не могла довіритися і чекала підступу. За словами Людмили, окрім того, що Олександр показав жінці, що таке любов, турбота й віра в кохану людину, він став першим, хто зміг поставити на місце колишнього-тирана.

Зачіпати Людмилу Дмитро став значно рідше — під час приїздів жінки до батьків та його нечастих зустрічах із сином. По мірі дорослішання дитини чоловік став проявляти агресію і до нього. «Він боявся його. Постійно кричав на нього та ображав. Син навіть кричав уві сні», — каже Людмила.

Токсичність батька відбилася на синові

З наближенням до підліткового періоду сина жінка стала помічати зміни в його поведінці, яка різко погіршувалася після зустрічей із батьком. Ба більше — після кожного побачення з Дмитром у хлопця проявлявся енурез. 

Із запитом психологічної підтримки дитини Людмила вперше звернулася до мобільної бригади соціально-психологічної допомоги, що націлена на допомогу, зокрема, постраждалим від домашнього насильства. Контакти бригади Людмила знайшла в інтернеті. Робота психологів МБ з дитиною не лише виправила проблеми зі здоров'ям, але й стала помічною у визначенні подальшої долі. Висновок психологів/-инь бригади щодо негативного впливу Дмитра на здоров’я дитини був вирішальним у рішенні суду про позбавлення його батьківських прав наприкінці 2023 року.

Самій Людмилі робота із психологами/-инями зрештою відкрила «скриньку з непрожитих раніше емоцій». «Тоді я не давала собі морального права здаватися, у мене була дитина і я мусила її тягнути, пахати, а не фокусуватися на своїх переживаннях — каже постраждала. — Могла ридати поки ніхто не бачив, але часу й можливості зайнятися собою, піти до психолога просто не було. Та й було соромно. Зараз ніби гора з плеч».

Тепер минуле Людмили дійсно залишилося в минулому. Вона ні на мить його не соромиться і просить в історії називати її на справжнє ім’я. Жінка щиро сподівається, що її історія допоможе іншим у подібних обставинах зробити правильний вибір. Єдине, про що шкодує — у розпал її особистого пекла вона залишилася сам-на-сам.

«На жаль, тоді не було таких сервісів. Це була б величезна підтримка для мене. Я хотіла піти, але боялася. Можливо, якби тоді в якомусь магазині я побачила оголошення про можливість допомоги, усе закінчилося би раніше», — каже Людмила. 

****

Чернігів є одним з міст-учасників проєкту «Міста і громади, вільні від домашнього насильства».

У місті вже функціонують денний центр соціально-психологічної допомоги, кризова кімната та мобільна бригада, які реагують на випадки домашнього насильства та не залишають у біді постраждалих. Більше інформації про спеціалізовані сервіси в Чернігові та інших містах і громадах України – за посиланням на платформу "Розірви коло".

Мобільні бригади працюють за підтримки UNFPA, Фонду ООН у галузі народонаселення в Україні, у координації з Офісом Віцепрем’єрки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції та Міністерством соціальної політики України.

Робота денного центру соціально-психологічної допомоги та кризової кімнати у Чернігові є можливою в межах проєкту «Міста і громади, вільні від домашнього насильства». Проєкт реалізується у співпраці з Міністерством соціальної політики України за підтримки урядів Канади та Великої Британії в межах програми UNFPA з протидії та запобігання гендерно зумовленому насильству.