“Коли я у квітні повернулася, місто здавалося привидом” — спорожнілим і зруйнованим зустрів Ірпінь психологиню Вікторію Семко у квітні 2022 року, одразу ж після того, як місто повернулося під контроль уряду України. 

Звичне життя Вікторії, як і її рідне місто, змінилося докорінно. Повернувшись в Ірпінь Вікторія почала надавати психологічну підтримку всім тим, хто її потребував. А у квітні стала психологинею мобільної бригади соціально-психологічної підтримки UNFPA у Бучі. За цей час провели сотні консультацій і надали допомогу десяткам жінок. 

Які звернення надходять найчастіше, які зміни у стані людей помічає Вікторія, як війна впливає на усіх нас — психологиня розповіла UNFPA.  

“Тиждень я приходила до тями”

О 5 ранку 24 лютого психологиня Вікторія Семко завела машину й разом із племінницею виїхала з Ірпеня у напрямку Трускавця на Львівщині. Про те, що почалася війна у той момент вона й не здогадувалася — їхала забирати дітей з оздоровчого табору. Перші звуки вибухів наздогнали її в дорозі.  

Повернутися назад родина вже не могла. Їхнє місто опинилося під тимчасовим контролем Росії. Та як тільки Ірпінь звільнили, Вікторія одразу ж повернулас туди.

“Коли я вперше приїхала в Ірпінь — це було моторошно. На вулицях стояли розстріляні автівки, обгорілі танки. Місто спорожніло. Абсолютно все було іншим. Місто здавалося привидом”, — пригадує Вікторія Семко. 

Її будинок зазнав ушкоджень, як і школа, де навчалися діти. Через це, каже Вікторія, почувалася пригнічено. 

“Десь тиждень я проходила до тями, збирала свою особисту психіку докупи, вирішувала, що робити далі. Але таки взяла себе в руки і започаткувала в Ірпені групи психологічної підтримки. Згодом мене запросили працювати в мобільну бригаду соціально-психологічної допомоги, яку запустив Фонд ООН у галузі народонаселення”, — каже Вікторія.

“40% звернень стосуються домашнього насильства”

Як тільки в Ірпені та Бучі, за підтримки USAID, запрацювали мобільні бригади соціально-психологічної допомоги, Вікторія та її колега почали отримувати звернення. 

“Перший виклик — це була місцева мешканка Олеся. Вона не виїжджала із Бучі від першого дня війни. Вже після звільнення міста дуже довго не виходила на зв'язок, бо ховалася, боялася, не знала, що відбулося звільнення. Коли вона розповідала про те, що пережила, було видно, що вона стримує емоції. Та згодом у розмові з нами вона дозволила цьому болю вийти, проговоривши його. У неї була травма вцілілої, травма свідка, бо вона бачила дуже багато звірств на власні очі. Ми допомогли їй проявити ці емоції”, — каже психологиня.

Й таких як Олеся, тих, хто потребував підтримки через травму пов'язану з війною, у психологині чимало. Близько тридцяти відсотків звернень надходить від жінок, які переживають втрату близької людини, чи втрату житла під час війни. Ще велика частина переживає сильне потрясіння, бо рідні воюють. 

“Нещодавно був випадок, який я пам’ятатиму довго. До нас звернулася жінка. Її син воював у Херсоні саме перед його звільненням і з ним не було зв’язку. Вона зауважила, що постійно плаче. Навіть на роботі, викладаючи дітям у школі, на перерві вона бігла у вбиральню чи шукала порожній кабінет, щоб поплакати. Якщо в школі це відбувалося лише на перервах, то вдома безперервно. Вона переживала, що він може загинути чи потрапити у полон. Вона була у такому складному стані, що у мене теж декілька разів впродовж нашої зустрічі виступали сльози. Проте я взяла себе в руки, бо від цього залежав результат нашої консультації. Ми поговорили всі її страхи: те, що може відбутися. Обговорили, як з цим впоратися, як налаштуватися, наскільки від неї теж залежить доля сина, що вона потрібна синові здоровою і цілісною. І наступного разу вона сказала мені: “Вікторіє, ви щось таке зі мною зробили, я стала абсолютно спокійною”. Вона навіть розклеїла у своєму будинку листочки із внутрішніми установками: “я спокійна”, “я вірю в позитивні налаштування”. Вони стали її опорою і нагадуванням, що вона має бути цілісною”, — пригадує Вікторія. 

Головна ж категорія звернень — гендерно зумовлене і домашнє насильство. 40% дзвінків стосується саме його, каже Вікторія.  Переважно клієнти скаржаться на психологічне насильство, коли партнер чи партнерка лаються й усіляко принижують.

Отримавши виклик, мобільні бригади оперативно приїжджають до постраждалих. Головне їхнє завдання — стабілізувати емоційний стан клієнтів. В складі кожної мобільної бригади працює психолог та соціальний працівник. Окрім психологічної підтримки вони можуть перенаправити постраждалих, допомогти переїхати від кривдника у безпечне місце, скерувати для отримання юридичної, медичної, матеріальної чи будь-якої іншої допомоги.

“Війна ніби дала дозвіл на роботу з психологом”

Через війну в Україні мобільним бригадам довелося працювати з новими викликами, каже Вікторія Семко. Наприклад, були звернення від жінок, які на початку російського вторгнення виїхали за кордон, а повернувшись зіштовхнулись із насильством зі сторони чоловіка. 

“Чоловік вважав, що дружина позбавила його можливості брати участь у вихованні дитини в той час, як мати, рятуючи дитину, вивозила її за кордон”, – розповідає Вікторія. 

Через сильний стрес й хвилювання за долю рідних, деякі клієнти починають частіше вживати алкоголь. Декілька разів мобільним бригадам доводилося вивозити клієнток у притулки, бо залишити жінку наодинці із кривдником напідпитку не могли. 

Були випадки й коли жінки потрапляли в алкогольну залежність.  

“В нас був такий позитивний випадок коли жінка перестала вживати алкоголь і вийшла працювати. Ми допомогли їй працевлаштуватися до іншої нашої клієнтки, в якої є своя швейна майстерня. Вийшов такий колообіг допомоги”, — пригадує Вікторія. 

За словами психологині, зараз все частіше доводиться працювати із емоційним виснаженням людей. Якщо у перші місяці війни був стрес й заряд до боротьби, то на заміну їм прийшли виснаження та апатія. В частини постраждалих від жахів війни, вже починають з'являтися перші прояви посттравматичного стресового розладу. 

“Людина працює, у неї все добре, але коли починає розповідати про перебування в окупації, чи про евакуацію, починає плакати. Люди розказують про флешбеки, картинки, які постійно спливають у пам’яті. Проте зараз люди стали більш відкриті до роботи з психологом. Війна ніби дала дозвіл на роботу з психологом. Зараз звернень стає все більше і більше як від жінок, так і від чоловіків”, — стверджує психологиня. 

Ще одне позитивне зрушення, яке відмічає Вікторія — люди все частіше розуміють відмінність між психологом та психотерапевтом. 

“До психолога має звертатися кожна здорова людина, яка відчула якийсь дискомфорт у спілкуванні, в сім'ї, на роботі, в особистому житті, з дітьми. Ми часто маємо ситуації, коли до психолога звертаються, коли уже повна криза по всіх базових потребах”, — говорить Вікторія.  

“Я відчуваю своє покликання”

До роботи у мобільній бригаді Вікторія 10 років працювала психологинею та каже лише з початком повномасштабної війни на повну відчула своє призначення. 

“В першу чергу, завдяки психології я змогла допомогти собі змінити бачення світу із позиції постраждалої від насильства, до позиції творця свого життя і я зараз рада ділитися цим досвідом з іншими. Надзвичайно приємно, коли я бачу позитивні зміни в життях людей, з якими працюю”, — говорить Вікторія. 

Психологиня вважає, що вкрай важливо розповідати людям про те, які є види насильства й яким чином вони проявляються, адже побоюється, що рівень домашнього насильства на фоні війни може зрости. 

“В країні зараз величезна кількість військових, повертаючись із зони бойових дій. На фронті їхня гормональна система націлена на активну діяльність, аби вижити. По поверненню відбувається спад і можуть виникати сплески гормонів, до яких людина звикла на фронті. Ці сплески можуть проявлятися у роздратуванні, а інколи навіть у неконтрольованих вибухах агресії. Та це відбувається не лише з тими, хто повернувся із фронту. Ми всі відчуваємо гнів на ворогів, але скерувати його безпосередньо на наших нападників не можемо. Щоб розвантажитись, вмикається механізм заміщення. І часто люди своє роздратування, гнів, агресію несвідомо скидають на близьких, як правило, на тих хто поруч і тих, хто слабший. Дуже важливо говорити про це, пояснювати про способи усвідомлення емоцій, як їх скеровувати у правильне річище”, — говорить психологиня.

Щоб отримати допомогу мобільної бригади соціально-психологічної допомоги у місті Бучі та Ірпені телефонуйте за номерами:

+380505275653

+380961415258 

Дізнатися про доступність мобільних бригад та інших сервісів в Україні можна тут.

Мобільні бригади працюють за підтримки UNFPA, Фонду ООН у галузі народонаселення, у координації із Офісом Віцепрем’єрки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, Міністерством соціальної політики України та за фінансової підтримки урядів Великої Британії, Канади, США, Гуманітарного фонду для України (UHF). 

Мобільна бригада у місті Ірпені працює за фінансової підтримки Бюро гуманітарної допомоги USAID. 

Матеріал створено за підтримки Бюро гуманітарної допомоги USAID. Думки, погляди та рекомендації, викладені у цьому відео не обов’язково відображають офіційну політику чи позицію UNFPA або уряду США.