Національна “гаряча лінія”

Мобільні бригади соціально-психологічної допомоги

“Поліна”

                     Постраждалі від  насильства часто неохоче звертаються до Національної поліції. Рівень довіри до неї досить низький, тому вони швидше подзвонять на “гарячу лінію” або до мобільної бригади. Однак, якраз Національна поліція надає нагальну допомогу у ситуації домашнього насильства. Більше того, уже створено шість спеціальних груп, які займаються виключно цим питанням – поліція проти домашнього насильства “Поліна”. З січня 2019 року з’являтьсяще 45 таких груп, які пройшли спеціальне тренування і обладнання для реагування на домашнє насильство від Фонду ООН у галузі народонаселення. Відтепер “Поліна” працюватиме по всій країні.

Притулки та кризові центри

                     Багато постраждалих від домашнього насильства не звертаються за допомогою, бо розуміють, що від насильства вдома їм нема куди дітися і через це відчувають безвихідь. У них нема родичів чи друзів, де можна побути певний час, покинувши кривдника. Уявімо ось таку ситуацію: п’яний чоловік виганяє дружину з дому – в одних лише капцях і без верхнього одягу. Що їй робити? Поліція допомогти в такій ситуації не зможе – вона теж не має де прихистити цю жінку. Саме для таких ось випадків два роки тому Фонд ООН у галузі народонаселення почав створювати притулки або так звані кризові центри для постраждалих від домашнього насильства. На даний момент в Україні таких уже сім – у Харкові, Кривому Розі, Бердянську, Краснопавлівці, Маріуполі, Слов’янську та Вінниці. Завдяки тісній співпраці Фонду з місцевою владою і прийнятому новому законодавству, частина цих закладів перейшла на місцеве фінансування. З початку наступного року такі притулки з’являться також в Одесі, Рубіжному й Херсоні. Виникла потреба робити центри більшими, бо трапляється таке, що місць не вистачає, і жінкам доводиться чекати. Але не завжди є цей час і можливість чекати. Тому у Харкові, наприклад, незабаром відкриється великий денний центр, розрахований на 100 людей.

                     Отримати тимчасовий притулок в кризовому центрі можна тільки після дзвінка до мобільної бригади. Потрапити з вулиці туди ніхто не може, бо адреса залишається конфіденційною. Робиться це для того, щоб кривдник не міг дізнатися про місце перебування постраждалої і завдати їй шкоди. Однак, фахівці кажуть, що самі ж постраждалі часто порушують правило конфіденційності, викриваючи кривднику свою нову адресу. Але ж йдеться про їхню безпеку і безпеку тих, хто перебуває у центрі разом з ними – інших жінок, їхніх дітей і працівників центру. Відповідно до нового Закону, діти, які стали свідками домашнього насильства, також вважаються потерпілими. Для них у кризових центрах також передбачено ряд послуг. Якщо мати переїздить до центру із маленькими дітьми, то його працівники подбають, щоб ті почувалися максимально комфортно і могли продовжувати навчання. Кожен притулок співпрацює із місцевими службами і має свої домовленості із садочками та школами у відповідному районі. Тож дітям не потрібно переривати свій навчальний процес.

                     Жити у кризовому центрі можна від кількох днів до трьох місяців. Є одиничні випадки, коли жінки перебувають там довше. Зазвичай тоді, коли вони прийняли для себе остаточне рішення, що додому не повернуться. Це ті успішні історії, коли жінки вирішили для себе, що терпіти насильство більше не будуть, що пора почати життя з нової сторінки. Для цього у них є всі необхідні послуги – безпечне середовище, консультації психолога, соціального працівника та юриста. Також працівники центру можуть допомогти із пошуком роботи чи курсів для отримання нової кваліфікації. Наприклад, зараз у Фонду ООН у галузі народонаселення та L’Oreal триває 6-місячна поглиблена програма із підготовки перукарів. У ній беруть участь жінки, які потрапили в складні життєві обставини чи постраждали від домашнього насильства. У кінці цього року вони отримають спеціалізацію перукаря і допомогу у пошуку місця роботи.

Кабінети медичної допомоги

На сході України уже діють десять кабінетів, куди можна прийти і анонімно отримати медичну допомогу. Зараз Фонд ООН у галузі народонаселення створює іще декілька. У таких кабінетах є необхідне обладнання, медичні набори та акушерсько-гінекологічне крісло. Створюючи таку послугу, багато уваги було приділено тренуванню і навчанню лікарів, які працюватимуть у цих кабінетах. Вони повинні розуміти як надавати допомогу у випадку насильства – наприклад, зґвалтування. Раніше медики могли ставити некоректні запитання або обвинувачувати жінку, що вона, мовляв, “сама винна” у тому, що з нею сталося. Зараз у нових кабінетах надається допомога, орієнтована на постраждалих: без зайвих слів і з максимальною чуйністю та уважністю.

Контакти служб, де можна отримати допомогу:

Національна “гаряча лінія” з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації: 116 123 (безкоштовно з мобільного) або 0 800 500 335 (безкоштовно зі стаціонарних). Цілодобово, анонімно та конфіденційно.

Контакти мобільних бригад соціально-психологічної допомоги:

На сайті rozirvykolo.org або на “гарячій лінії”

Як потрапити до притулку:

Через мобільні бригади або поліцію.