News

Як стати супертатом? Поради і рекомендації психолога ЧАСТИНА 2

5 жовтень 2018

Кожен тато мріє, щоб його діти пишалися ним і рівнялися на нього, правда? Як цього досягти і стати для своїх дітей супертатом нам допомогала розібратися Ірина Лісова, спеціаліст із реабілітації та психологічної підтримки. У першій частині  ми розповідали, як підготуватися до батьківства і стати свідомим татом. У цьому матеріалі говоримо із психологом про важливість татового авторитету і його роль на різних етапах життя дитини.

 

 

Тату, ти для мене авторитет!

 

Ще років десять тому більшість чоловіків бачили свою роль у сім’ї виключно в її матеріальному забезпеченні. Догляд за дитиною та її виховання вважалися обов’язками партнерки. Врешті, 63% українських чоловіків досі так вважають (дослідження маскулінності Фонду ООН у галузі народонаселення). Однак, це дуже вузький погляд на роль чоловіка і батька. Насправді все набагато складніше і цікавіше.

 

Кожен батько хоче бути для своєї дитини авторитетом. Щоб цього досягнути, мало лишень забезпечувати її чи розповідати, який ви зайнятий на роботі чоловік. Авторитетним для свого малюка можна стати, якщо проводити з ним достатньо часу, показувати свій позитивний приклад і знайомити його зі світом. До цієї ролі психолог радить поставитися серйозно, бо саме від батька залежить характер дитини та її взаємодія із зовнішнім світом. 

Мама формує внутрішній світ дитини: чуйність, емоційність, емпатію, здатність дружити і допомагати. А ось від тата залежить наскільки дитина буде цілеспрямованою, впевненою і комунікабельною. Як вона ставитиме цілі і чи буде вірити в себе.

“Роль тата полягає у тому, щоб повести дитину за руку у зовнішній світ, при тому даючи їй відчуття підтримки, опори і захищеності”, – пояснює Ірина Лісова.

 

По суті, від тата залежить характер дитини та її здатність постояти за себе, бути психологічно стійкою.

 

Стилі виховання

 

Будь-яке виховання ґрунтується на співвідношенні любові і контролю. Тут найважливіше не переборщити ні з одним, ні з іншим, а знайти ту золоту середину, яка допоможе вашій дитині вирости щасливою і сильною особистістю. Ось чотири найпопулярніші стилі виховання, у яких кожен може впізнати як себе, так і згадати, як його виховували батьки.

 

  • “Ти хочеш їсти!”
    Ви, мабуть, не раз чули, як батьки приймають рішення за дитину, аргументуючи це тим, що вони бажають їй кращого. Вони контролюють кожен її крок, щоб вберегти від помилок чи халеп. Таке поєднання безмежної любові із постійним контролем ні до чого хорошого не приведе. В результаті дитина виросте несамостійною і невпевненою. Вона просто буде не в змозі самотужки приймати рішення, бо раніше завжди були батьки, які “з великої любові” захищали її від того, щоб робити вибір.
  • “Роби, що хочеш!”
    Це інша крайність, яка навряд чи піде на користь дитині. Такий сценарій часто трапляється у тих сім’ях, де батьки або зовсім не мають часу на дітей, або проявляють до них більше негативних емоцій, ніж любові. Скажімо, модель злого і доброго поліцейських, у якій мама постійно контролює і карає за кожен крок, а батько у всьому дитині потакає.
  • “Я сказав так має бути!”
     
    Якщо у вихованні дітей максимум контролю і зовсім трохи любові, то це переходить в авторитаризм. Така дитина виросте зразковим виконавцем команд, але аж ніяк не впевненою сміливою особистістю, здатною заявити світу про себе.
  • “Ми тебе любимо”
    Ставити на перше місце любов, а не контроль – це означає виховати здорову і щасливу особистість. І тут йдеться не про те, щоб усе дозволяти дитині і не вчити жодних правил. Тут йдеться про дозвіл їй приймати свої рішення і робити свої помилки, знаючи, що неї є опора – люблячі батьки.

 

Роль тата у дитячих кризах

 

Маленькі діти змалку переживають не одну кризу. Фактично, увесь процес розвитку є переходом від однієї кризи до іншої. Наскільки цей перехід буде безболісним і м’яким залежить від батьків – від тата зокрема. Розкажемо детальніше, які кризи переживає дитина і як у них проявити себе, як супертато.

 

Криза першого року: у цей час малюк переживає відділення від матері. Він формує автономію і впевненість у своїх силах. Батькові протягом першого року життя малечі

варто старатися бути максимально включеним у всі процеси, допомагати партнерці і всіляко показувати малюку, що ви поряд і готові підтримати його. А ось спроби його контролювати – марна справа. Це тільки виснажить тата і не дасть жодних результатів, адже новонароджений просто не розуміє іще, чого від нього вимагають.

 

Криза трьох років: у малюка вперше з’являється “не хочу” і “я сам”. Якраз у цьому віці формується воля. Ви, як батьки, помічники у цьому процесі. Помилка багатьох у тому, що вони вперто намагаються пояснити дитині певні “не можна” і щиро дивуються, чому дитина їх не розуміє і продовжує стояти на своєму. Спробуйте домовитися із дитиною і запропонувати їй альтернативу: “Ти не хочеш цього, а чого ти хочеш?” Давайте другий варіант, і з часом побачите, що ваш малюк усе більше реагує на “можна” замість того, щоб продовжувати брати чи робити те, що ви йому так завзято забороняли.

 

А ще цей вік – найкращий час для початку ігор, у яких тато виступає головним героєм.  “Діти обожнюють ігри з татом, бо він зазвичай менше боїться щось накоїти і більш раціональний”, – розповідає Ірина Лісова. Коли батько, наприклад, влаштовує “каруселі” чи підкидає дитину, вона не тільки переживає сильні емоції, але й переконується у тому, що має надійну підтримку. У неї є тато, який за будь-яких умов спіймає і не дасть їй упасти.

 

Криза п’яти-шести років: це період активної соціалізації, які для дитини можуть стати справжнім викликом. Вона виходить із комфортного й передбачуваного дому до школи – у простір, від якого не знає чого чекати. У цей переломний момент роль батька теж дуже вагома. Тож психолог рекомендує взяти участь у виборі школи, познайомитися із вчителькою та класом.

Показати дитині, що вона захищена – ви поруч, і щиро вболіваєте за неї. Бо ж батькова любов виражає себе у “не бійся, я поряд”.

 

Криза підліткового віку: включатися у виховання і впливати на характер вже занадто пізно. “Ви втратили свій шанс, якщо не зробили цього раніше”, – каже психолог. Якщо вам дуже кортить покритикувати дитину за якийсь вчинок, то адресуйте критику не їй, а тій дії, яку вона зробила. Що дійсно цінно для дитини у цьому віці – це ваша здатність вислухати її без осуду і критики і показати, що приймаєте і любите її такою, якою вона є.