Ви є тут

У ніч із 12 на 13 березня у Святогірську війська Російської Федерації обстріляли декілька корпусів дитячого обласного оздоровчого центру "Перлина Донеччини". Саме там влітку 2019 р. відбувся перший молодіжний форум "Мирополіс" в рамках Програми ООН з відновлення та розбудови миру", зібравши понад 200 молодих дівчат та хлопців з Донецької, Луганської та інших областей України. 

У 2020 та 2021 р. Мирополіс отримав своє продовження уже в інших форматах, тим не менше зберігши свою основну ціль - залучення молоді до процесу відновлення та розбудови миру у своїх громадах. Саме зараз мав початись процес підготовки Мирополісу 2022 - "Море Мирополісів" на березі Азовського моря поблизу Маріуполя. Натомість повномасштабна війна та спроба окупації країни обстрілами та авіаударами перекреслила усі плани, змусивши молодих дівчат і хлопців рятувати себе та близьких, евакуюватись з гарячих точок, брати зброю до рук для захисту своєї країни, виходити на мітинги в окупованих населених пунктах, займатись волонтерством. 

UNFPA, Фонд ООН у галузі народонаселення в Україні, одна з чотирьох агенцій ООН, яка реалізовувала Програму ООН з відновлення та розбудови миру на Сході Україні. Ми зібрали сім історій від молодих людей, які багато робили для того, щоб розбудовувати мирне суспільство у своїх громадах і брали участь у Мирополісах різних років. У своїх листах дівчата та хлопці розповідають про те, як у них змінилось життя зараз, що вони відчувають і чим займаються.

 

Антон, це шахтар з міста Соледар на Донеччині, місто відоме своїми соляними шахтами. Антону вдалося втілити свою дитячу мрію - зробити так, щоб в рідному місті з’явилася справжня музична студія для молодих людей. У 2020 році, в тому числі завдяки участі в Мирополісі, за підтримки Програми ООН із відновлення та розбудови миру, Антону вдалося створити таку студію. Разом із молоддю її назвали “Радіо Джа”. Проте студія, окрім розвитку музикальних талантів молодих людей, стала стала каталізатором ще одного явища - сформувала спільноту активних, небайдужих молодих людей. Тих, кому зараз від 16 років, але вся громада знає їх як активістів, які у 2021 році сформували ініціативну групу зі створення молодіжної ради - дорадчого органу при міській раді Соледару. 

Антон, Соледар, 38 років

"Я Антон, мені 38 років, я шахтар з міста Соледар і ще займаюсь музикою та є керівником громадської організації "Radio Dja". До 2014 р. я не дуже звертав увагу на новини з країн, де була війна, поки сам не став свідком цього лиха.

Як завжди спочатку дуже страшно, потім люди звикають до вибухів і вже не звертають увагу на них і це вже страшно, бо інстинкт самозахисту вимикається. 

З 2017 р. почав втілювати в життя свою мрію - створив громадську організацію "Radio Dja", ціль якої залучити молодь до творчості та створив умови для музикантів. Долучив до організації творчу молодь міста Соледар і разом створили гурт "Raise The Seventh" до якого входять хлопці віком від 16 до 25 років.

У 2020 р. для нашої ГО "Radio Dja" розпочалась активна фаза у розвитку. Брали участь в програмах від Львівської освітньої фундації Будуємо Україну Разом (БУР) - робили ремонт в нашій студії і простору для творчості. 

І потрапили до крутого проекту "Мирополіс" та отримали грантову допомогу на проведення крутого фесту для молоді! Фестиваль 2020 року надихнув молодь займатися музичною творчістю та хлопці створили гурт, дав можливість познайомитись і поспілкуватись з музикантами, отримали круті емоції, та запал творити далі.  

У наступні два роки ми змогли надихнути молодь, показати мешканцям міста, що наша молодь теж талановита, що вона може вражати не тільки містян та гостей міста, а й всю Україну.

У червні минулого року наша команда прийняла участь у тревел-ідеятоні “Моя туристична громада - Мирополіс”, метою якого була розробка туристичного маршруту Донеччиною та Луганщиною, однією з локацій якого стало наше рідне містечко - Соледар. Ми були раді приймати участь в цьому заході. Він подарував нам знання, емоції та нові знайомства. 

І вже 28 серпня 2021 р. наша команда хлопців в рамках проекту “Мирополіс - Молодіжна Мандрівка Схід” мали можливість розвіяти міф про те, що місто Соледар - є виключно промисловим містечком та показати учасникам різноманітних молодіжних рад, які приїхали зі всієї України творчість нашої молоді. Для молоді маленького міста це велике досягнення та гордість, представляти свій не тільки промисловий, а й музичний край.

Восени ми працювали над створенням репертуару гурта "Raise The Seventh", записали дві пісні. Навіть у студії Radio Dja ми з хлопцями провели перший онлайн концерт.  Це було надзвичайно… В нас ще багато чого було заплановано, але 24 лютого наші плани були зруйновані… 

Зараз щоденні офлайн заняття довелось зупинити, тому що в першу чергу я відповідальний батько трьох дітей. Та в такий період я повинен бути поряд з дітьми та дружиною. 

Із молоддю з гурту проводжу бесіди у чаті, намагаюся відвернути їх увагу від всього негативу, що зараз коїться, та намагаюся знайти для них матеріал для самостійного навчання. Наразі на зв'язку залишилися усі шестеро учасників команди. Вони всі в місті та нікуди не виїхали, активно допомагають з розвантаженням гуманітарної допомоги, раз на тиждень ми збираємось та граємо у футбол, щоб відволіктися від війни. Будуємо творчі плани на майбутнє! Ми впевнені, що дуже скоро ми повернемося до нашого мирного життя і знову заграємо як і раніше…"

Лист від 13 травня 2022 року

 

 

Ця історія про молоду активістку Олену. Її спортивний лазертаг-клуб «Red Line» був одним із проектів, підтриманих в рамках компоненту UNRPP щодо безпеки громад та соціальної згуртованості. У Костянтинівці, де розташований «Red Line», взагалі бракує подібних місць для молоді та дорослих.

Після участі у різноманітнитних проєктах UNRPP, у тому числі в Мирополісі, Олена стала більш активною у громадському житті, що було визнане, зокрема, через її членство в громадській раді при Донецькій ОДА. 

Олена, Костянтинівка, 35 років

"Мій девіз по життю – залишатися Людиною в будь-якій ситуації. І це не просто слова, а стан моєї душі ще з 2014 року, коли на Донбасі почався збройний конфлікт. Тоді я бачила, як панікували люди в Костянтинівці,  довго сперечалися хто правий, а хто ні… 

Для себе вирішила одразу залишитися в місті та продовжити працювати в закладі освіти, надавати психологічну підтримку дітям, колегам, родині. Напевно саме тоді, я усвідомила, як може різко змінитися життя. Я дивувалася, як спокійно та стримано можу виконувати свої повсякденні справи, хоча почуття страху та небезпеки витало навколо… Але віра допомагала тримати себе в балансі. Саме в той час виникло бажання допомагати людям!

Гарних результатів досягла й на професійному шляху з 2016 року. Я створила авторські методичні наробки для роботи психолога, психологічні ігри, написала наукові статті, пройшла безліч онлайн та офлайн курсів. В 2021 році після підвищення кваліфікації та атестаційного періоду стала психологинею вищої категорії, отримала педагогічне звання «психолог-методист». 

Також почала пробувати себе в проєктній діяльності. Я виграла свій перший грант на простір для дітей з особливими освітніми потребами. Я працюю  з такими дітьми, займаюся корекцією їх розвитку, вчу соціально-побутовим навичкам. Потім ще декілька грантів на реалізацію соціальних проєктів «Молодь і влада», «Еко-простір «ПАРКовка», «Спортивний майданчик «Воркаут» та інше. За свою благодійну діяльність в 2021 році отримала відзнаку від обласної державної адміністрації з рук Губернатора Донецької області.

В 2018 році разом зі своїм чоловіком ми відкрили спортивний клуб лазертаг «Red line», який підтримувався Програмою ООН із відновлення та розбудови миру. Планували розбудовувати своє місто, залучати інвестиції. Мені стала цікава політика, громадянська активність. 

Почався новий етап в моєму житті – участь в молодіжних проєктах, таких як Обласний форум «Молодіжна хвиля», молодіжних ініціативах Програми ООН із відновлення та розбудови миру - тревел-ідеятон «Моя туристина громада-Мирополіс» «Мирополіс – Молодіжна мандрівка Схід», Літні табори…Це неймовірний період, бо тепер маю стільки друзів, які є великими людьми нашої країни, беру з них приклад, вважаю за честь бути з ними знайомою. В 2021 році відкрила своє громадське об’єднання «Імпульс Донеччини», яке направлено на підтримку освітніх, спортивних, культурних, благодійних заходів. Також я стала членкинею громадської ради при облдержадміністрації Донецької області.

І 2022 рік приніс нове випробування моєї Людяності. Війна, з усіма катастрофічними та жахливими наслідками. Страх, розгубленість, відчай…це перше, що я відчула. Але страх не за себе, за своїх літніх батьків, за неповнолітнього сина, родину, друзів, колег, місто, Україну. Знову вирішила нікуди не їхати, триматися до останнього…Саме зараз мене підтримали ті люди, на яких я рівнялася, на волонтерів, на молодіжні центри…Я стала пліч-о-пліч з ними. Ми розпочали через ГО «Імпульс Донеччини» допомагати іншим з отриманням офіційної інформації та контактів, можливості евакуюватися чи виїхати, стали надавати психологічні поради. При підтримці ГО «Восток SOS» та ГО «Фонд розвитку громад м. Краматорськ» ми отримали гуманітарний вантаж і спрямували його на допомогу вимушено переселеним особам з Волновахи, Харкова, Ізюму, Новотроїцького, на підтримку наших рятувальників, загону МНС, дитячі лікарні. Сьогодні я відчула як складно надавати допомогу в умовах воєнного стану, коли населення збентежене, обездолене… Але я вірю в Божу Силу, молюся щодня за свою сім’ю, країну".

Лист від 23 березня 2022

 

 

Христина* представниця  місцевого органу самоврядування.  Вона допомагає молодіжній раді розвивати молодіжну політику громади та працює у галузі сільського господарства та науки. Христина у 2021 році долучилась до «Мирополісу – молодіжна мандрівка СХІД», де разом з іншими учасниками та учасницями, які представляли різноманітні молодіжні ради, мандрувала містами та містечками українського Донбасу.

Христина, Херсонщина, 31 рік

* (ім’я змінено з міркувань безпеки, через проживання на окупованих територіях)

"Війна – це біль, кров, смерть, втрати.

Я багато чого пережила в житті, рано втратила маму, стала самостійною, завжди була сильною та цілеспрямованою, знала де йтиму та що робитиму, в мене була купа ідей, задумів та планів. 

Що я б могла розповісти про себе? Я наймолодша представниця  місцевого органу самоврядування. Допомагаю молодіжній раді розвивати молодіжну політику громади, працюю у галузі освіти, для мене це гордість та честь, безмежно люблю свою роботу і хочу далі займатися розвитком аграрної науки в Україні. Так було до початку війни.

Війна, страшна, повномасштабна з вибухами у всіх куточках України застала мене у столиці під час відрядження за 700 км від дому, рідних! Потім були довгі пошуки транспорту в напрямку дому, білети на потяги розкуплені, автобуси переповнені, на трасах під Києвом страшенні затори, гуркіт, обстріли. 

Cтільки військової техніки я й уявити не могла, що колись побачу, знову дуже страшно, головне щоб пропустили та не вбили, ура майже вдома, 25 лютого я дома. В цей же день знову вибухи, бомбосховище, потім тиша, від якої ще страшніше.

Я розгублена, не знаю що робити далі, що робитиму потім, коли це все скінчиться, не можу знайти своє місця в сьогоднішніх подіях, хочу бути корисною, але не знаю з чого почати. Мене накриває розпач. Пишу, підтримую, допомагаю, роблю все що можу, але розумію,  цього недостатньо. Нас не вчили, як діяти в таких ситуаціях, ми не маємо такого досвіду! Але знаю точно, ми повинні лишатися людьми! Не брати більше, ніж нам потрібно, допомагати тим хто потребує нашої допомоги, підтримувати один одного, згуртовуватись.

На 8 день, восьмирічної війни прийшло розуміння, що треба брати себе в руки, в нашому населеному пункті закінчується їжа, ліки ми на грані гуманітарної катастрофи. Так я почала займатися волонтерством, адаптуюся до умов які склалися, збираю навколо себе однодумців, починаємо активно співпрацювати з фермерами та агропідприємствами, формуємо продуктові набори, допомагаємо одиноким пенсіонерам, багатодітним сім’ям, всім потребуючим. Створюємо штаб збору та надання лікарських засобів та інших життєво необхідних речей. Потрохи сприймаю нову реальність, з кожним днем все більше працюю, розумію в якому напрямку рухатись аби бути максимально корисною.

Я ще ніколи так не пишалась, що я Українка! Наш дух не зламати, наша сила в нашій правді та єдності!"

Лист від 17 березня 2022

 

Аркадій взяв участь у «Мирополісі 2020», співорганізатором якого була Донецька обласна молодіжна рада. Тоді Аркадій був одним із небагатьох голів новостворених молодіжних рад на Донеччині.

Молодіжні ради набули поширення та отримали більше повноважень у прийнятті рішень на місцевому та регіональному рівні завдяки активній роботі тих, які були створені першими, у 2020 році та раніше.

Аркадій, Бахмут, 23 роки, переселенець із Горлівки

"Коли в 2014 році почалася війна я жив у Горлівці, був достатньо інфантильним 15-річним підлітком і не дуже розумів політичних процесів. Проте після початку бойових дій на Донеччині, коли бої шли в містах, мені стала цікава історія.

Через деякий час батькам вдалося мене вивезти через мінні поля на територію вільної України, нам довелося полетіти до наших родичів в Ізраїль. Там я побачив приклади патріотизму, щирої любові простих людей до своєї країни, волонтерства та громадської активності. Дуже хотілося щось подібне спробувати в Україні, а особливо на Донеччині. 

Ми повернулися, я вирішив вступити в Бахмуті в такий же евакуйований як і ми Горлівський Інститут Іноземних мов на викладача історії. З перших місяців навчання ми з друзями почали долучатися до громадської активності в нашому регіоні, створили власну громадську організацію «Наша Гідність», яка займалася розвитком історії Донеччини та неформальною громадянською освітою серед молоді. 

У 2019 році став головою молодіжної ради міста Бахмут. Спільно з командою ми проводили багато заходів для молоді. І мали змогу долучатися до обласних заходів для молоді. Одним із найяскравіших був «Мирополіс – Молодь гребе 2020». Завдяки якому я мав змогу потоваришувати з представниками та представницями з інших молодіжних рад Донеччини. І проводити в подальшому спільні та інноваційні заходи.

Коли у січні 2022 року, я закінчив ВНЗ та почав будувати кар’єру, почалася війна, до якої ми були морально готові і одразу з командою зрозуміли своє місце – допомога людям. У нас створені телеграм канали в містах Донеччини, завдяки нашим контактам ми підвозили продукти харчування для евакуйованих зі сходу України жінок та дітей. Хоча в нашій країні сталося велике горе, я сповнений позитивом, бо ми працюємо на благо людей і точно переможемо". 

Лист від 18 березня 2022

 

 

Це історія від Олі, яка після участі в Мирополісі 2021 надихнувшись одним зі співорганізаторів створила у своїй маленькій громаді молодіжну раду. 

Молодіжна рада у Часів Ярі, хоч існує недовго, але вже організували численні проекти для дітей та молоді у громаді. Участь у Мирополісі у 2021 році, коли представники різних регіонів України відвідали та дізналися більше про Часів Яр, значно сприяла спроможності молодіжної ради, адже їм вдалося «завоювати серця та уми» громади та місцевої влади.

Окрім молодіжного активізму, Ольга ще й візуальна художниця – за останні кілька років перемагала у кількох національних мистецьких конкурсах серед молоді.

Ольга, 20 років, Часів Яр, Донецька область

"Я голова молодіжної ради Часовоярської територіальної громади. Наша молодіжна рада створилась відносно нещодавно, приблизно півроку тому, і ми з командою дуже завзято почали будувати молодіжну політику в нашому місті. За півроку ми реалізували два великих проєкти, зустрічались з молоддю міста, проводили тренінги та івенти для молоді. Коли ми приходили до школи, аби почути проблеми та бажання молоді, то виявилось достатньо багато бажаючих школярів долучитись до молодіжної ради. Це дуже приємно вразило. Ще, ми командою почали писати план-стратегію нашої майбутньої роботи, вже з урахуванням думки молоді.

Але! Це все було до 24 лютого. До війни! Всі наші досягнення та радість за них була до війни. Всі наші плани були до війни. І всі ми були до війни іншими. В мене дуже сильно болить душа через несправедливість та жорстокість. Я думаю про всіх людей, про друзів та знайомих, які жертвують своїм життям, захищаючи нас. І я знаю як їм зараз важко. Так, я залишилась в місті, бо хто як не я? Хто залишиться в місті допомагати в тилу? 

Я доєдналась до новоствореного гуманітарного штабу. Ми багато зібрали та передали гуманітарної допомоги біженцям та госпіталю. Намагаємось захистити цивільних від підривів на мінах, тому робимо таблички «Увага! Міни!». 

Наразі ми мріємо тільки про закінчення війни і що ми повернемося до свого нормального життя! Я українка і моя родина українці, ми не можемо зрадити своїй країні, бо ми її любимо і пишаємось нею!"

Лист від 18 березня 2022

 

Цей лист від Іллі, який із однодумцями створив RadioDja – це студія, де будь-який музичний гурт має можливість безкоштовно записувати свої треки, а музиканти навчають місцевих підлітків грі на музичних інструментах. Це перша у своєму роді ініціатива від молоді для молоді Соледару Донецької області – високопромислового району із соляними шахтами.

Ілля, 29 років, Соледар, Донецька область. 

"Я із Соледару, що в Донецькій області. Моє місто приваблює багато людей і туристів завдяки чудовим краєвидам і туристичними маршрутами у соляних шахтах на глибині майже 300 метрів. Соледар знайоме багатьом мешканцям України завдяки видобутку кам'яної солі. 

Моя діяльність у місті спрямована на розвиток молоді у різних напрямках, таких як теж саме волонтерство, музичний напрямок, вибір професії. З іншими мешканцями і однодумцями створили музичний простір RadioDja за підтримки волонтерської організації БУР(Будуємо Україну Разом) та завдяки проекту Мирополіс 2020. 

Але це все було до! Так, наше життя розділилося на ДО і ПІСЛЯ 24 лютого. 

На початку було багато думок, а може виїхати, а може ще щось. Але стоп! Це моя країна. Якщо не я, то хто?  

Згуртувавшись з іншими однодумцями, створили Волонтерський центр з допомоги біженцям. Допомогаємо людям знайти житло, одяг, продукти. Кожен день ми приймаємо багато людей. Не залишилися у стороні і мешканці міста, одразу ж почали допомогати у зборі продуктів, одягу.

Дуже сильно болить душа за всіх, хто вимушений був покинути своє житло через бойові дії. Всім мирного неба над головою!"

Лист від 29 березня 2022 року

Андрій, 29 років, Дніпро, переселенець із Донецька.

"Людська психіка має безліч захисних механізмів – серед яких і прийняття, адаптація, а потім, перехід в режим «життя або нічого». До всього можна звикнути, але не до війни – це те, що живе в тобі і буде жити, навіть після завершення активних бойових дій та очікуваної перемоги.

Можливо, для когось війна це 2014 та новий виток в 2022, а для мене постійно, з 2014.

Це як кожен день нова рана. Чому? В 2014 лише починав працювати. Пережив виїзд, військові дії. Так, я «донецький». В 2014 мені боліло, що мій провідний виш виїхав не в повному обсязі, лише "уламки". В 2014 Донецький національний технічний університет був в п'ятірці провідних вишів країни, зараз в третьому десятку, а більшість вишів Донбасу, взагалі ... зникло.

 З 2014 по 2016 кожного вечора чув вибухи снарядів, а ще постійні відключення електроенергії, комендантська година, вимикання води на пів року.  І я радію, що не було активних військових дій. Мої батьки та рідні на Донбасі, і це для нас “звична” ситуація, що, навіть в 2022 році треба мати запас провіанту, а підвал давно не підвал, а сховище. А ще постійний страх загострення. Якщо для когось війна 2014, 2015, 2022, то для мене постійно. З 2014. Щодня зведення про Мар'їнку, Авдіївку, адже поруч Новогродівка, Мирноград, Покровськ. Саме так. Щодня лякали, що на підступах.

Війну не можна забути, а можна лише адаптуватись та абстрагуватись від цього. В 2014 році я перемістився із Донецька, де велись активні бойові дії на підконтрольну країні територію – Покровськ. Саме під вечірні «канонади» я завершив навчання та почав свій професійний шлях. Потім була аспірантура, захист дисертації, робота в інституті, а згодом і переїзд у Дніпро. Вже у «мирному» місті я продовжив активно займатись громадською діяльністю. Наразі, я секретар Ради молодих учених при Міністерстві освіти і науки України, голова Офісу регіональних зустрічей Ради молодих учених при Міністерстві освіти і науки України, секретар Ради молодих вчених при Відділенні фізики і астрономії Національної академії наук України. За своїми професійними обов’язками займаюсь комунікаціями, побудовою загальнонаціональної мережі Рад молодих вчених, посиленням взаємодії молоді з органами місцевого самоврядування. В рамках своєї діяльності постійно відвідував обласні та районні центри. Тому, в 2022 році війна отримала нові «барви». Для мене кожне місто це близькі люди, знайомі місця, враження та емоції.

24 лютого був у Дніпрі. Тільки-но повернувся після відрядження. Був сповнений планами. Того дня ми планували провести Регіональну зустріч Рад молодих вчених Чернігівської області, потім передати книжки у шпиталі в рамках реалізації проєкту «Книга захиснику України», а вечором провести Спілку рад молодих вчених. Але, прокинувся о 6 годині ранку від купи дзвінків від колег. Коли відкрив новини, то не повірив. Не повірив, що існує в ХХІ сторіччі така підступність та ігнорування усіх міжнародних актів, конвенцій, домовленостей. Це був відчай. Якщо, для більшості знайомих та оточення це було шоком, то для мене цей підступний акт агресії з боку Російської Федерації став новим витком у ескалації конфлікту. Ми розуміли, що найсильніша зброя з боку ворога, це створення паніки та інформаційний тиск шляхом поширення дезінформації. Тому, одразу сформували Telegram канал для обміну перевіреною інформацією та протидії фейкам. Перші дні працювали не тільки на інформаційному фронті, але і як служба психологічної допомоги, зосередили зусилля на боротьбі з ворожими каналами, організації дистанційних лекторіїв по здійсненню першої невідкладної медичної допомоги.

Потім почали активно співпрацювати з міжнародними партнерами, щодо привернення уваги до акту військової агресії. Почали надсилати листи керівництву країн Європейського союзу, об’єднанням науковців, спілкувались з колегами із Росії та Білорусі задля висвітлення правдивої інформації. Звісно, також ми долучились до волонтерського руху. Допомагаємо внутрішньо переміщеним особам.

Поки у нас більш-менш спокійно, але сирени лунають постійно і доводиться багато часу проводити у сховищах. Час від часу ворожі снаряди прилітають у моє місто. А ще це постійна тривожність за близьких, які перебувають в зоні активних бойових дій. Так, поки Дніпро, відносно спокійне місто, але це проміжний пункт між тими, хто покинув зону бойових дій та прямує на захід країни, тому біль, страждання, відчай завжди поруч. Багато втратив знайомих, у багатьох колег внаслідок бойових дій загинули близькі та рідні люди. 

Я в Дніпрі. Я в Україні. Мав багато можливостей полишити країну, але я залишився – бо я вдома і це моя Батьківщина. Я тут, бо я вірю в перемогу та впевнений у невідворотності яскравого майбутнього нашої країни".

Лист від 14 березня 2022

Катерина, 24 роки, Пологи, Запорізька область.

"Мене звати Чубар Катерина і в мене є маленька донечка Марійка. Ми з міста Пологи, Запорізької області. Я працюю в школі вчителькою історії та географії, очолюю молодіжну раду м. Пологи.

Ще 23 лютого ми проводили Вебінар «Профорієнтація 2.0» для молоді міста Пологи. Молодіжною радою ми планували різні заходи для молоді, але 24 лютого  змінилось все наше життя...

Те, що почалась війна я дізналась із соц. мереж і відразу не повірила - вважала, що фейк, але потім те що, вважала фейком, стало страшною реальністю. 

Війна настала в нашому місті 2 березня, спочатку вимкнули світло разом з ним і тепло, потім відключилася вода, зник зв'язок нас відрізало від цивілізації повністю. 

3 березня почалась повномасштабна війна в місті постріли, вибухи, гради, ракети, все це відбувалось і в день і вночі, щоб вчасно почути тривогу чергували вночі по 2 години, в підвалі нашого дому створили з чоловіком зі стільців і ковдр диванчик. Їжу готували на печі, воду носили з колодців, які знаходились від нас приблизно в 5 км. Це пекло триває і надалі для пологівчан, 10 березня в місто пологи заїхала приблизно машин 50-70 машин ворожої техніки, тож ми вирішили, що треба тікати.

Так як однією машиною було їхати страшно, тож ми знайшли інших бажаючих виїхати, виїжджали по 3 машини в кожній було по 6 осіб. Пального в місті не було, тож збирали по літрам у кожного, хто міг дати. Перед виїздом на машинах спереду та ззаду на білих листках писали "діти". 

Зараз ми в місті Запоріжжя, в якому є світло, вода та тепло, це те що в нас є головним.

Волонтери Запоріжжя нам допомогли з речами, памперсами та медикаментами для дитини. За що їм дуже дякуємо.

Ми залишимось в нашій країні! Це наш дім!"

Лист від 15 березня 2022