Вже як два місяці по путівцях Мукачєвського району рухається автівка. Нею їдуть четверо фахівчинь громадської організації “Рада жінок Донеччини”: кейс-менеджерка, психологиня, соціальна педагогиня та юристка. Вони допомагають жінкам, що знайшли тимчасовий прихисток на Закарпатті. За часи війни сюди переїхали десятки тисяч переселенців, що стало значним викликом для місцевих громад. Основні проблеми вирішуються, але частина людей все ще потребує забезпечення базових потреб: гарячого душу, інтернету, медичної допомоги. Натомість всі проблеми та протиріччя, що були в родинах, значно загострюються на фоні постійного стресу.

Тож мобільна бригада соціально-психологічної допомоги зустрічається з жінками, надає кризову психологічну підтримку, проводить арт-заняття для дітей та батьків, консультує з різних питань та допомагає зробити життя людей, що були вимушені покинути власне житло та шукати прихисток на Закарпатті, більш безпечним. Нещодавно також розпочалося поширення гуманітарних наборів із засобами гігієни.

Робота мобільної бригади організована громадською організацією “Рада жінок Донеччини”, виконавчим партнером Фонду ООН у галузі народонаселення, та реалізується у межах Програми ООН з відновлення та розбудови миру за фінансової підтримки Європейського Союзу.

Ми звернулись до фахівчинь мобільної бригади та попросили їх розповісти про свою роботу.

Тетяна Вейдер, юристка:

Частіше за все люди звертаються з питаннями, як відновити документи, втрачені під час військових дій. Багато було запитів про оформлення спадщини, в тому числі — на об’єкти, що залишились на тимчасово окупованій території. Кілька людей ставили запитання щодо відкриття бізнесу — які напрямки будуть затребувані в сільських умовах, як почати працювати на себе, як сплачувати податки у воєнний час. На частину запитів люди б могли знайти відповіді самостійно, але велика частина внутрішньо переміщених осіб зараз живуть в селах, де не завжди є достатній рівень мобільного зв’язку та немає широкосмугового інтернету. І це велика проблема, одна з багатьох, з якими стикаються зараз ВПО.

Працювати в мобільній бригаді — це й ресурсно, бо ти дійсно допомагаєш людям, й дуже складно. Люди звертаються зі своїми проблемами, потребують допомоги, і таких людей дуже багато. Відновлюватись, думати про майбутнє мені допомагають тренінги для підприємців, які я регулярно проводжу. Та мої коти. Кожного разу, як я повертаюсь додому, вони миттєво прибігають. Це справжній антистрес.

Оксана Сіладі, психологиня:

Найчастіше до мене звертаються люди через постійні страхи та тривожні стани. Хтось боїться за близьких, що залишились на окупованих територіях чи в зоні бойових дій. Ті, в кого близькі воюють в лавах ЗСУ, хвилюються за них щохвилини. Не покращують стан повітряні тривоги, багато хто з людей знаходиться в такому стані, що підскакують на стільці навіть коли книга падає. Дітям теж важко. Вони багато чого чують, бачать та знають, але не завжди це демонструють, що лише поглиблює стрес. Зараз багато батьків хвилюються, що діти не мають достатньо спілкування з однолітками, не ходять до садочків, не можуть відвідувати секції. Добре, коли така можливість є, а що робити тим, хто в маленьких селах? 

Для дітей важливо мати багато цікавого різноманітного дозвілля та поменше часу для важких роздумів. Це стосується й дорослих. Я всім, хто звертається, раджу брати участь в будь-яких активностях. Це може бути не лише робота чи хатні справи, а й хобі, волонтерство тощо. Так ви не відчуваєте себе безпорадним, а на власні очі бачите, що ви робите щось приємне для себе або корисне, допомагаєте іншим.

Я сама намагаюсь жити за таким принципом. Після виїздів мобільної бригади зазвичай починаються телефонні дзвінки та консультації. Я стараюся продовжувати вчитися новому - брати участь в різноманітних тренінгах та вебінарах. Ну, і супервізія — для психологів це обов’язково. Я зв’язуюсь із супервізором мінімум два рази на тиждень, і це допомагає мені зберігати ресурс, щоб допомагати іншим.

Наталя Влашин, кейс-менеджерка

Часто людям, до яких ми приїжджаємо, просто потрібно поговорити з кимось, хто вислухає та підтримає. А вже потім ми починаємо з’ясовувати їхні нагальні потреби. Частіше за все — це продукти, ліки, одяг. Ми самі розвозимо гігієнічні набори, а щодо інших потреб зв’язуємось з волонтерами, благодійними фондами та громадськими організаціями. Був випадок, коли люди жили в школі, не маючи мінімальної техніки. Ми змогли через дружню організацію привезти їм плиту та телевізор. 

Дуже часто звертаються за допомогою з пошуку житла. Зараз це просто проблема номер один. Багато родин мешкають в приміщеннях дитячих садочків та шкіл, що зараз планують відкриття. Тож родинам потрібно швидко приймати рішення — шукати житло на Закарпатті, їхати в якусь іншу область або повертатись додому, що часто небезпечно або й взагалі неможливо. Дуже важке рішення… Ми намагаємось допомогти з пошуком житла, але потрібно, щоб до цього долучалась держава.

Робота в мобільній бригаді дуже важлива, але вона виснажує. Іноді, слухаючи розповіді жінок про те, з чим вони стикнулись, важко стримати сльози, але потрібно триматись. Кожного дня повертаючись додому, мені потрібно півгодини полежати мовчки, щоб мене ніхто не турбував. Потім - діти, родина, хатні справи, телефонні дзвінки. Але півгодини тиші та спокою - то моє.

За два місяці роботи мобільна бригада проїхала 2649 кілометрів та відвідала 37 населених пунктів Мукачівського району.

Фахівчині мобільної бригади соціально-психологічної допомоги склали 522 оцінки потреб серед жінок, які були вимушені змінити місце проживання та наразі мешкають у Мукачівському районі. 116 жінок та 28 дітей отримали психологічну підтримку, 143 жінки вирішили юридичні питання, більше 500 жінок отримали первинну консультацію з соціальних питань.

З 522 опитаних жінок - 250 мають на піклуванні неповнолітніх дітей, загалом 381 дитина. 41% опитаних жінок мають певну вразливість: опікуни/піклувальники, люди з інвалідністю, мають хронічні захворювання, люди літнього віку, мами, які самостійно виховують дітей, багатодітні родини, родини учасників бойових дій.

Підбиваючи підсумки аналізу потреб жінок, які знайшли прихисток в Мукачівському районі, потрібно виділити такі запити:

• Житло. В Мукачівському районі та Закарпатті взагалі дуже велика проблема з житлом через велику кількість внутрішньо переміщених осіб.
• Гуманітарна допомога: отримання продуктів харчування, засобів дорослої та дитячої гігієни, дитяче харчування, одяг та взуття.
• Грошова допомога від держави та міжнародних організацій, оскільки лише 53% жінок мають джерело доходів, проте це у більшості випадків соціальна допомога від держави (пенсія по інвалідності/віку, допомога матерям, які самостійно виховують дітей, тощо). 
• Медична допомога: 76% жінок потребують медичної допомоги різного рівня та профілю. Окреме питання - це доступ до безоплатних медикаментів, як для дітей, так і для дорослих. 
• Психологічна допомога: 34% жінок відкрито говорять про необхідність отримання психологічної допомоги та лише 4% наразі отримують таку підтримку. 
• Про потребу в юридичній допомозі заявили 26% опитаних жінок, але фактично цей показник значно вищий, під час роботи кейс-менеджерки такі запити виникають майже в кожної сім’ї.

Ця статистика наочно демонструє, з якими проблемами стикаються жінки, що були вимушені покинути власні домівки. Спираючись на неї, громадські організації можуть планувати свою діяльність, щоб допомогти закрити бодай найгостріші потреби людей, що постраждали від війни.

Але за цифрами живі люди, кожна зі своєю історією. Це складні питання, що потрібно розв’язати, це тремтячі пальці, це телефонні дзвінки, це розгубленість, це теплі слова та вдячність, коли вдалось допомогти, або постійні думки, що можна ще зробити, щоб вирішити проблеми.  

І ось кілька історій, коли допомогти вдалось.

Анна (всі імена змінені) жила під Києвом, в одному з розтрощених російськими військовими міст. Вона мала свій бізнес, магазин взуття. Але з початком війни магазин було зруйновано, тож жінка залишилась без налагодженої справи та постійного доходу. Вона попросила допомогти їй скласти скаргу до Європейського суду з прав людини. Разом з фахівцями вона зібрала всі необхідні документи та оформила позов. Її справу взяли до розгляду. Скільки це займе часу та чи вдасться стягнути компенсацію з російської федерації, наразі сказати складно, але позов вже зафіксовано, і це також великий крок.

Марина рятувалась від війни та знайшла притулок на Закарпатті. Але знайти роботу тут вона не змогла — просто немає потреби в фахівцях її профілю. Тож фахівчині мобільної бригади допомогли їй знайти безкоштовні курси, де вона отримує нову спеціальність — адміністраторка сторінок в соціальних мережах, що дасть їй можливість працювати та отримувати дохід незалежно від місця перебування.

Ольга приїхала до Закарпаття з Харкова. І вже тут в неї народились малюки — двійня. Вдома залишилось все для дітей, що з любов’ю купували та збирали протягом вагітності, але на новому місці без родичів, знайомих та друзів, без стабільної роботи та доходу знайти чи купити потрібне можливості вже не було. Тож фахівчині мобільної бригади зв’язались з активістами, готовими допомогти, та знайшли для малюків візочки. Тепер вони зможуть гуляти та дихати свіжим закарпатським повітрям.

Це лише три історії з п’ятисот двадцяти двох. А тим часом мобільна бригада соціально-психологічної допомоги продовжує роботу.