Повномасштабна війна Росії проти України вплинула на всі сфери життя українців та українок. Зокрема, на їхній економічний добробут. За даними міністерства економіки України, станом на кінець листопада 2022 року щонайменше п’ять мільйонів громадян втратили роботу. Крім того, унаслідок російської агресії знищено чимало бізнесу. Така ситуація на ринку праці має безпосередній вплив, зокрема, на поширеність домашнього насильства. Адже часто саме економічна залежність може стримувати жінок від рішення розірвати токсичні стосунки.

У межах програми з протидії та запобіганню гендерно зумовленому насильству UNFPA, Фонд ООН у галузі народонаселення, реалізує проєкт “ВОНА хаб”. Він допомагає жінкам, що постраждали від домашнього / гендерно зумовленого насильства або знаходяться в зоні ризику, ставати економічно незалежними. 

Наразі в Україні діють сім офлайн-хабів «ВОНА», де допомагають українкам у кар’єрній самореалізації з урахуванням індивідуальних потреб та особливостей. Фахівці та фахівчині проєкту забезпечують психологічну підтримку та професійне навчання, сприяють якнайшвидшому працевлаштуванню кожної з клієнток, а також надають їм консультації з розвитку власного бізнесу. Також тут консультують щодо важливості розвитку – поруч з бізнесом – соціального підприємництва, аби не тільки ставати економічно успішними, а й допомагати незахищеним верствам населення.

Чимало серед жінок також переселенок, які після втрати власної справи оговталися та не побоялися розпочати її заново. У цьому матеріалі UNFPA розказує про їхній шлях та сміливість. 

Проєкт “ВОНА хабу” реалізується за фінансової підтримки Бюро USAID з питань гуманітарної допомоги та уряду Великої Британії.

 

Анастасія із Запоріжжя відкрила магазин здорових смаколиків

Після початку повномасштабної війни Росії проти України жителька Запоріжжя Анастасія Смикова разом із дев’ятирічним сином вимушено переїхала до Львова. За словами жінки, це рішення далося їй непросто, адже в перші дні російського вторгнення вона мала надію, що все скоро закінчиться і їй не доведеться покидати домівку. Втім, із захопленням військами РФ Запорізької атомної станції в Енергодарі, що в 52 км від міста, вибору в Анастасії не залишилося.

«Коли ворог зайшов на ЗАЕС, було страшно, що може статися катастрофа», — розповідає жителька Запоріжжя.

У Львові Анастасія мала нетривалі підробітки, втім затриматися там у родини не вийшло. Тож, уже в серпні 2022 року Анастасія із сином повернулася додому в Запоріжжя.

«Було дуже страшно, бо у Львові порівняно тихо, а тут прильот за прильотом», — ділиться Анастасія. Через постійну тривогу в умовах обстрілів та відсутність роботи жінка була у відчаї. Втім, згодом, попри невдалу спробу з минулим бізнесом — онлайн-магазином із продажу горіхів, вона наважилася на відкриття нової справи та в жовтні 2022 року запустила виробництво корисних смаколиків — пастили та фріпсів. Зробила це вона після участі в тренінгу зі складання резюме від «ВОНА хаб» у Запоріжжі. 

«Я не сподівалася, що мене візьмуть, бо я не переселенка. Але мене прийняли й це стало переломним моментом. Після тренінгу в мене ніби руки піднялися — я почала розвивати ідею з продажем пастили та інших корисних смаколиків», — зазначає Анастасія.

Наразі всі потужності крамниці розташовані в неї вдома, а сировину для виробництва жінка бере з власного городу. «Є хороший попит та потужностей поки бракує», — зізнається підприємиця, водночас додає, що зупинятися на досягнутому не планує. Розвивати бізнес їй допомагає кар’єрна радниця запорізької філії «ВОНА хаб».

«Я хочу отримати мікрогрант на закупівлю обладнання для розширення та масштабування свого бізнесу з продажу смаколиків, тому разом із радницею хабу ми пишемо бізнес-проєкт», — розповідає підприємиця.

Крім того, вона навчається в школі стартапу «ВОНА», де вивчає стратегії ведення бізнесу в Instagram, прорахування рентабельності власної справи та стратегічні моделі інноваційного підприємництва, зокрема стартап та краудфандинг.

Усім жінкам, які думають про власну справу, але вагаються, Анастасія радить не гаяти час, адже для кожної «дуже важливою є економічна реалізація». «У мене теж не все було добре в житті. Я мала все, а після розлучення все втратила. Головне — не здаватися. Я змогла, отже кожна жінка зможе», — запевняє підприємиця.

Instagram-сторінка бізнесу Анастасії тут. 

 

Вижити в Маріуполі та розпочати нове життя: історія Олесі Лазебник

До 24 лютого 2022 року Олеся Лазебник із Маріуполя мала життя, про яке годі і мріяти. Щаслива родина, два успішні бізнеси та величезний простір для самореалізації. Втім, початок повномасштабного вторгнення РФ в Україну та подальша окупація міста поставила під ризик не лише добробут родини, але й життя. Бойові дії в Маріуполі розпочалися з перших хвилин російського вторгнення рано вранці 24 лютого. Жінка згадує, що тоді не надала звукам вибухів особливого значення, адже проживала в районі міста, розташованому неподалік від лінії розмежування.

«Війна почалася у 2014 році. І за цей час ми звикли до обстрілів. Тож спочатку я не могла повірити, що наступ насправді відбувається», — розповідає Лазебник. Втім, усвідомивши всю серйозність ситуації родина жінки — чоловік, 13-річна донька, сестра та мама — разом із собакою переїхала на роботу — у кулінарну студію в центрі Маріуполя, яку здавали під різні події та майстеркласи. У цей день Олеся була вдома востаннє.

«Студія була розташована в підвальному приміщенні — чотири метри під землею. І ми вважали, що це буде найбільш безпечним місцем. Так і виявилось. Студія нас врятувала», — каже Олеся. Крім того, через те, що в приміщенні постійно проводилися кулінарні майстеркласи, родина мала значні запаси їжі, що допомогло їм вижити в Маріуполі, адже через постійні атаки на місто вийти на вулицю було життєво небезпечно.

За словами Олесі, дні в укритті вони розцінювали як гру, щоб зайвий раз не травмувати дітей. «Ми їм казали: Сьогодні буде такий-то етап у грі… Найбільш юній дитині, дівчинці, було 8 років, а найстаршій, Раєчці, 85 рочків», — іронізує Олеся та додає, що досвід у Маріуполі лише довів — «якщо ти позитивна людина, у будь-яких обставинах тебе будуть оточувати класні люди». 

Ще в перший день повномасштабної війни одна з автівок родини потрапила під обстріл, через що в машині побилися вікна та пробилися колеса. Втім, у тодішньому Маріуполі мати повний бак пального було за щастя. Тож, коли лишатися в місті було вже неможливо, а продукти закінчувалися, родина Лазебник наважилася на виїзд.

«Ми полагодили колеса. Речей із собою майже не брали. Узяли тільки сковорідку, сокиру та варену картоплю. Й уявіть — машина їде, на ній немає скла. І ти їдеш весь чорний, бо місяць не мився», — згадує жінка.

На шляху до підконтрольного Києву Запоріжжя родина проїхала через 26 російських блокпостів. За її словами, на кожному з них — роздягали та перевіряли автівку. Із Запоріжжя родина виїхала до батьків чоловіка у Вишневе, Київської області.

«Переживши весь цей шок, ми зрозуміли, що всі гроші витратили на бізнеси, що залишилися в Маріуполі. Найбільше я шкодую, що нічого не передам своїм онукам. Адже ми будували бізнес так, щоб це було для них», — ділиться Олеся. Окрім кулінарної студії, у Маріуполі родина з 2015 року мала власну кав’ярню.

Працевлаштуватися в жінки на новому місці не вийшло, адже через великий досвід на керівних посадах та вік на нижчі позиції її не прийняли на найману роботу. Тоді в березні 2023 року Лазебник наважилася на започаткування власного бізнесу. За допомогою вона звернулася до київського «ВОНА хабу»

«Мені у «ВОНА» хабі казали, що якщо життя почалося заново, то треба починати щось нове. Я вирішила так і зробити. Мене завжди цікавила дистрибуція, ми займалися продажем новорічних подарунків для великих організацій. Так сталось, що я тепер займаюсь дистрибуцією професійної косметики для волосся і це геть нове для мене», — зазначає підприємиця.

У своїй роботі вона співпрацює з іспанським брендом професійних засобів Lendan та орієнтується на аудиторію перукарів та роздрібні магазини профкосметики.

«У нас є склад із косметикою, ми збираємо заявки від потенційних зацікавлених магазинів, і далі ми зустрічаємося офлайн — показуємо асортимент продукції. Кого зацікавить — той купує. Це абсолютно поки нове для мене», — ділиться Олеся. Наразі в базі компанії — уже 250 клієнтів, які хоч раз закуповували продукцію складу. З бізнесом жінці допомагають чоловік та сестра, працевлаштувати робітників, як каже підприємиця, поки немає ресурсів.

Втім, у Лазебник — амбітні плани, реалізувати які їй допомагає кар’єрна радниця. «Разом із нею деякі мої «недоліки» ми зробили «перевагами».

«Я вважала, що мій вік — 47 років — це слабка сторона, адже, починаючи свій бізнес у 20 років, я нічого не боялась. А в 47 починати все з нуля — дуже тяжко, — зізнається Олеся. — З кар’єрною радницею хабу, мою проблему з віком ми «розклали по поличках» і побачили багато плюсів. Наприклад, що моя дитина вже доросла. Тобто я можу сфокусуватися на своїй справі. І так поступово, розглядаючи й інші аргументи, я зрозуміла, що моя слабкість — це зовсім не слабкість».

Впоратися з травмами війни, продовжує підприємиця, дуже допомогла індивідуальна та групова робота з психологом. «Для мене була дуже тяжка втрата дому. Не матеріальний аспект, бо все можна заробити. У нас було дуже багато «якорів», які створювалися багато років. Я розуміла, живучи в Маріуполі, що маю кілька комерційних приміщень, які можу здавати в оренду. Тобто, старість мені була не страшна. Але війна все викосила «під корінь», — ділиться жінка. Крім того, завдяки психологічній підтримці Лазебник вдалося подолати страх знову все втратити.

Також допоміжними для Олесі стали тренінги у «ВОНА хаб» — зі складання бізнес-плану, правил формування першого враження, веденню соцмереж та комунікації з токсичними людьми.

«Мені дуже припав до душі цей фокус проєкту на економічній незалежності жінки. Кожна жінка сама має вибрати, як їй будувати своє життя. Я завжди самореалізовувалася сама. Але завдяки хабу я почала себе більше цінувати. Тут мені показали, що мої недоліки насправді є моїми сильними сторонами», — зазначає підприємиця.

У майбутньому вона хоче розширити асортимент компанії косметикою для обличчя та створити власний бренд. Олеся зізнається, що поки не готова вертатися в Маріуполь, навіть після його деокупації. «Це не буде той Маріуполь, який я любила. І для мене важливо, щоб я там могла заробляти кошти, поки там такої можливості немає», — додає підприємиця.

Instagram-сторінка бізнесу Олесі тут. 

 

Починати життя заново вдруге: історія подвійної переселенки

41-річній Ганні Налчі з Маріуполя покидати домівку довелося вже вдруге. У 2014 році через окупацію Донецька її родина вимушено переїхала в місто Марії на узбережжі Азовського моря та започаткувала цілу мережу закладів харчування — шість кафе та два ресторани. 24 лютого 2022 року родина Налчів знову була вимушена тікати з дому.

«Ми виїхали, взявши тільки необхідні речі, бо були певні, що скоро повернемось та думали, що це триватиме недовго», — каже Ганна.

Залишаючи місто, підприємці виплатили кожному працівнику їхніх закладів заробітну плату та роздали волонтерам «сотні кілограм молока, кави, чаю, цукру». Після 1,5 місяця проведених в Умані, що на Черкащині, Ганна разом із дітьми виїхала до друзів в Іспанію, аби «призупинитися і подумати, що робити далі».

У кінці червня Ганна повернулася з дітьми до чоловіка в Київ, а вже в березні цього року родина переїхала до Луцька, де за допомогою друга відкрила франшизу з прокату самокатів.

«Фактично друг запропонував не рибу, а вудочку. І ми вдячні, що нам дали не гроші, а можливість», — зазначає жінка. Ганна каже, що Луцьк привабив їх не лише хорошою інфраструктурою та логістикою, але й відносною безпечністю. «Ми хотіли вибрати місто, звідки нам не доведеться переїжджати чи тікати втретє», — пояснює переселенка. Крім того, за словами Ганни, напрямок прокату самокатів у Луцьку не конкурентний.

Окрім проходження курсів та стажування в компанії Jet, жінка звернулася до місцевого «ВОНА хабу», де допомогли їй налагодити контакт із місцевою владою. «Нам дали контакти — фактично місточок, протягнули руку допомоги для того, щоб ми стали на крок ближчими до започаткування цього бізнесу в Луцьку», — зазначає підприємиця.

За її словами, у Луцькій міській раді дуже добре поставилися до ідеї переселенців та підписали з подружжям меморандум, який дозволив працювати сервісу в місті. Ганна займається бухгалтерією та набранням команди, водночас на її чоловіку — уся операційна діяльність. Подружжя не забуває і про соціальне підприємництво: деколи Ганна з чоловіком влаштовують своєрідні свята для підлітків зі смаколиками та безкоштовним катанням під наглядом інструкторів.

«У нас із чоловіком у житті є принцип «заробив — віддай». Ще в Маріуполі ми постійно допомагали дитячим будинкам. Зараз у нас така змога набагато менша, але вона все одно є», — ділиться Налча.

Після налагодження роботи сервісу в Луцьку в планах подружжя — масштабувати бізнес на інші міста. Адже, як зазначає Налча, їм із чоловіком не властиво зупинятися.

Instagram-сторінка бізнесу, яким займається Ганна, тут. 

 

Від хобі до бізнесу: як харків’янка заробляє виготовленням унікального декору

«Мені подобається створювати красиве», — лаконічно пояснює харків’янка Світлана Тесленко своє захоплення дизайнерським декором. 53-річна жінка, яка до повномасштабної війни РФ в Україні викладала в школі, наразі перетворила мистецьке хобі у власну справу. Поштовхом до цього рішення стала саме війна.

З початком наступу військ РФ її рідний Харків одразу опинився під вогнем. Втім, попри вмовляння напарниці з виготовлення декору виїхати з міста, Світлана вирішила залишатися.

«Я жила в більш-менш тихому районі Харкова. Авто в мене не було, а виїхати потягом із вокзалу на початку війни було неможливо — на вокзалі було дуже багато людей», — зазначає жінка. Змінити своє рішення її змусив страшний досвід пережитого авіаобстрілу.

«Над моїм будинком пролетів літак, я чула вибухи від снарядів, а потім бачила навколо будинку багато вбитих людей. Тоді я усвідомила, що якось вийду по хліб у магазин і можу вже не повернутися», — ділиться Світлана.

На початку квітня вона залишила Харків та переїхала в Ужгород до своєї напарниці.

«Важко було виїжджати, шкода все залишати. Я виїжджала із сином, 13 років. Донька із чоловіком і малим сином залишилися в Харкові, вони там протрималися ще пів року. Потім — вони приїхали до мене в Ужгород. Донька ще тиждень відходила — боялася грому й будь-яких гучних звуків», — розповідає жінка та додає, що одного разу, коли голуб несподівано врізався у їхнє вікно, донька від страху впала на підлогу й  у неї відняло ноги.

Виїхавши в Ужгород, Світлана сподівалася, що не затримається там надовго, втім після приїзду доньки та онука, жінка усвідомила, що родина має залишатися в безпечному місці якнайдовше та налагоджувати виробництво декору тут.

«Ми робимо дизайнерське освітлення (люстри) та декор. Декор — це може бути дзеркало, панно або щось подібне. Ми робимо це під замовлення. Тож перевага цього бізнесу в індивідуальному підході. Повтору виробу не буде», — наголошує підприємиця.

За її словами, на початку вона не сподівалася, що унікальні вироби для декору приміщень набудуть актуальності під час війни, втім після замовлення ресторану з Дніпра на виготовлення величезних люстр, вона змінила свою думку. Водночас як каже підприємиця, найчастіше до них звертаються не підприємства, а прості люди.

«Радує, що під час війни люди намагаються собі зробити приємне», — зазначає Світлана.

Правилам ведення бізнесу підприємиця навчається на курсах «ВОНА хабу». «Із січня 2023 я пройшла курс, де навчали, як реєструвати ФОП та звітувати. Це було динамічно. І лекторка — професіоналка, — зазначає Світлана. — Ми ставили свої питання, а лекторка кожному індивідуально все пояснювала. Якщо одразу вона не могла відповісти, то записувала питання, вдома готувалась, а потім відповідала. Мені дуже сподобався такий індивідуальний та професійний підхід».

Після нарощення кількості замовлень Світлана з напарницею планує відкрити свій ФОП, а поки сплачує податки через підприємство колег. Крім того, вони хочуть і далі відвідувати бізнес-події та виставки для залучення нових клієнтів. Після завершення війни Світлана збирається повертатися додому в Харків.

«У Харкова є душа. Я приїжджала кілька місяців тому забрати кота, пробула кілька днів вдома. І знаєте… Харків — це свої стіни, свій посуд, речі. Не хотілось їхати звідти. З іншого боку — страшно. А якщо прилетить?» — розмірковує українка. 

Instagram-сторінка бізнесу Світлани тут. 

 

«Війна вдруге це занадто», — підприємиця з Добропілля

Початок повномасштабного наступу РФ на Україну для жительки Добропілля, що на Донеччині, Лариси Поліщук став шоком. Жінка не могла повірити в те, що це відбувається вже вдруге.

«Я думала, що того не може бути, бо це вже занадто. Адже в нас війна триває з 2014 року», — ділиться Лариса. Втім, уже 25 лютого атакували харківський кадетський корпус, де навчається її похресник. Тоді разом із кумою жінка забрала його і відвезла в Запоріжжя, а сама повернулася додому.

Навіть після рекомендації влади евакуюватися з міста та закриття державних установ, АЗС, магазинів, банків, аптек, Лариса вагалася покидати свою домівку.

«Важко було зібратись, а найважче було ухвалити рішення. У мене подружки всі повиїжджали. Магазин один закривається, другий, третій. Усі збираються і питають: а ти що, не їдеш? — Ні, я не їду, я не їду. А потім усі повиїжджали й ти йдеш містом, а Добропілля зовсім пусте», — згадує перший місяць повномасштабної війни жінка.

Ухвалити рішення евакуюватися їй довелося через екстрену ситуацію — у Лариси розпочався гіпертонічний криз, а можливості отримати медичну допомогу в місті не було. Тож у середині квітня родина вирушила у Львів, взявши із собою частково обладнання з виробництва магазину для шиття, який жінка тримала протягом 22 років.

«До війни ми шили тюлі, штори. Також у нас була розробка власної лінійки постелі — тканина з льону і з вишивкою. Обладнання нове, інноваційне. Якби ми його не вивезли, воно б постраждало. По складу був прильот, повилітали всі вікна та двері», — розповідає підприємиця.

У Львові Лариса була вимушена починати все з нуля — перереєструвала бізнес, найняла людей, навчила їх. За словами жінки, її дуже підтримав директор одного місцевого заводу, здавши приміщення за нижчою за ринкову ціною. «Потім нас підтримала Львівська міська рада, надавши ваучер на оренду. Це також дало нам підтримку», — розповідає підприємиця.

Вона згадує, що починати все спочатку було дуже важко, адже до того вона сама розбудовувала свій бізнес — від маленького підприємства, початковий капітал якого був сто доларів, до втілення масштабних замовлень, зокрема й від держави. Опанувати стрес їй допомогли у львівському «ВОНА хабі».

«Було важко, я постійно плакала. За рекомендацією подруги звернулася до «ВОНА хаб», де мені надали психологічну підтримку. Я отримала відчуття, що я не одна. Мені нагадали, що я впевнена жінка, яка може все, і що в мене все вийде. І це допомогло мені розвивати свій бізнес далі», — ділиться жінка.

Окрім психологічної підтримки, у «ВОНА хабі» кар’єрна радниця підтримала з розширенням асортименту та розробкою брендингу. Наразі Лариса працює над розробкою лінійки вишитого одягу «фемілі-лук» — для мами та доньки, тата й сина. 

«Під час війни дуже багато родин роз’єднані, на відстані. І мама з дітьми, тато з дітьми рідко бачаться. Така лінійка нагадуватиме, що коли війна закінчиться, буде повернення додому. Сім’ї возз’єднаються», — зазначає підприємиця та додає, що впоратися із цим із підтримкою набагато легше.

За її словами, цінність «ВОНА хабу» в її житті тому, що фахівці допомагають їй дійсно дієвими порадами. «Тут не кажуть зайвого, а все те, що тобі треба знати й чути саме в цей момент. Я не знаю, як вони це відчувають. Бо ж коли говорять, то це саме те, що потрібно», — дивується Лариса.

Для жінки мати власну справу — це про розвиток та свободу. На восьмий місяць повномасштабної війни, попри близькість до лінії фронту, вона наважилася повернути частину потужностей виробництва в Добропілля, адже в місцевих був запит на якісний текстиль, зокрема штори для дотримання режиму світломаскування. Не підтримати їх Лариса не могла: «Люди хочуть відчувати якусь радість. Приходять і кажуть, хай би там не було, має бути красиво. По-філософськи до цього підходять — роблять ремонти, відновлюють оселі й живуть далі».

Instagram-сторінка бізнесу Лариси тут.