Наталія з міста Черкаси. Зараз вона працює за швейною машинкою та малює. Раніше жінка змінювала багато різних робіт, проте у 2015 році трапився нещасний випадок – Наталія отримала травму спинного мозку. Після цього її життя кардинально змінилося. Вона почала пересуватися за допомогою колісного крісла.
Однак була потреба переживати не лише це, а ще й домашнє насильство.
Як саме Наталії вдалося адаптуватися до нового життя, розірвати коло насильства та знайти себе в такий складний період? Жінка розповіла про це UNFPA, Фонду ООН у галузі народонаселення в Україні.
Роки домашнього насильства
До травми Наталія була у стосунках 5 років. Але тільки після травми вона зрозуміла, що не хотіла бачити те, що відбувалося насправді.
На початку стосунків Наталія з чоловіком з’їхали на окрему квартиру. Однак невдовзі мама чоловіка наполягала, щоб вони жили втрьох. Мовляв, у неї є вільна кімната і навіщо переплачувати за аренду, якщо можна пожити разом. Врешті, пара з’їхала з орендованої квартири.
Спочатку все було добре, але з часом доброзичливі поради мами чоловіка переросли в постійні зауваження та претензії. Будь-яка негативна подія перекручувалася так, що винною ставала Наталія. А потім з’явився емоційний та психологічний тиск. Під час одного з таких неприємних моментів мама чоловіка вирішила замахнутись на Наталію. Їй не подобалось усе, що робила Наталія.
“Немає чіткої межі, коли насильство сталося вперше. Все відбувалося поступово – кожен раз були якісь зміни. Спочатку я не звертала на це уваги, думала, що це ж я на чужій території в чужій квартирі. Яке я маю права керувати. Тому я просто сприймала усі зауваженя так, ніби це були поради. Через певний час я почала усвідомлювати, що це були не поради, а претензії. Ці ситуації з кожним разом прогресували, відбувалися якимись напливами.
Один день мене могли хвалити – як я смачно готую, особливо якщо у гості заходив хтось зі знайомих мами чоловіка. А через пару днів сильний прояв агресії до мене, бо, ніби-то, я щось не так роблю. Не знаю, від чого це залежало – від її настрою чи чогось іншого, але це було хвилями. В такій ситуації я прожила близько трьох років”, - розповідає жінка.
Травма показала, що саме варто змінити в житті
За словами Наталії, їй не притаманно кричати у відповідь чи скандалити. Зазвичай у конфліктних ситуаціях вона замикається в собі або може розплакатися. Коли жінка казала своєму чоловіку, що їй важко, що вона постійно в сльозах, то він казав їй просто не звертати увагу. Він знаходився у нейтральній позиції і нічого не казав матері.
Розірвати це коло “допомогла” травма, яку отримала Наталія. Доки жінка перебувала у лікарні та відходила від наркозу, чоловік не намагався допомогти, приходив дуже рідко та взагалі соромився заходити. В той період Наталії допомогали інші люди – колеги з роботи, друзі та рідні. Але не він.
Одного разу в лікарню до Наталії прийшла мама чоловіка і сказала, що її син ще молодий та не буде доглядати Наталю. Це стало останньою краплею для жінки і вона зрозуміла, що на цьому стосунки закінчаться.
І в той момент, коли вона мала прийняти рішення про розрив стосунків, це вже сталося само собою. Наталія розповідає, що не розуміла, як стільки років могла ігнорувати та терпіти таке ставлення, а головне – не помічати, як саме до неї ставилися.
Період пошуку себе
Після травми Наталії було складно знайти роботу. Їй знадобилось кілька років на адаптацію. За освітою Наталія вчителька малювання й дизайнерка. Після травми жінка не могла малювати – її творчість проявлялася лише в шитті. Тому жінка вирішила пройти навчання та отримала професію швеї.
Під час пошуків роботи жінка зіткнулася з тим, що більшість підприємств не були доступними для роботи людей з інвалідністю. Найчастіше вони розташовувались чи на 2 поверсі, чи в підвалі.
Одного разу Наталія познайомилася з Оленою, яка порадила їй програму з творчого навчання для людей з інвалідністю, а пізніше запропонувала працевлаштування на власному підприємстві.
Однак компанія займалася швейними виробами та мала багато промислових машин, керувати якими потрібно за допомогою ніг. А травма Наталії не дозволяла працювати ногами та керувати такою промисловою швейною машиною.
Як проєкт “ВОНА хаб” допоміг Наталії
Допомогти з працевлаштуванням Наталі в компанії Олени зміг проєкт “ВОНА хаб”. Він спрямований на розвиток професійного потенціалу та фінансової спроможності жінок, які постраждали від домашнього / гендерно зумовленого насильства або знаходяться у групі ризику.
Також в рамках роботи хабу, завдяки підтримці уряду Великої Британії, вдалось втілити створення соціальних підприємств у 10 містах України. В межах цього фінансування для підприємства Олени було закуплено необхідне обладнання, а саме швейні машини з ручним керуванням, на яких можуть працювати люди з інвалідністю.
А для того, щоб Наталії було зручно, обладнання було встановлено в неї вдома. Адже в дощову або сніжну погоду жінці складно вийти з дому та пересуватися містом на інвалідному візку.
Чому важлива фінансова самостійність
“Саме відсутність фінансової самостійності часто є перепоною до того, щоб піти від того чоловіка чи сім’ї, де ображають. Це і моя історія, і моєї знайомої – коли боялися піти зі стосунків, бо розуміли, що самостійно ти сама не витягнеш. Коли ти в парі, це все ж таки легше, а от коли ти повністю сам та не маєш власного житла... Допомога, яку я отримала від проєкту “ВОНА хаб”, дала мені можливість відчувати себе вільною та самостійною. Я зрозуміла, що завдяки цьому я керую своїм життям, а не підлаштовуюся під когось”, - поділилася з нами Наталія.
Через два місяці після повномаштабного вторгення Наталія почала працювати з швейним цехом як волонтерка та допомогала шити форму для військових. Згодом виробництво отримало велике замовлення – жінка перейшла до них на постійну роботу.
“Якщо насильство вже відбувається та продовжується, воно не зникне. І не потрібно себе втішати тим, що завтра щось зміниться. Якщо це відбуваєстья систематично та відбулося не один раз, нічого не зміниться. Ви або приймаєте і живете в ролі жертви, або набираєтеся сил і йдете до змін.
Я вважаю, що такі проєкти, як “ВОНА хаб”, надзвичайно важливі. В першу чергу, це підтримка, коли самостійно тяжко прийняти рішення. Адже ти спілкуєшся з людьми зі схожими історіями, ситуаціями. І так ти бачиш, що для твоєї ситуації є рішення”, - ділиться своїми враженнями Наталія.
Кар‘єрний хаб «ВОНА» реалізується UNFPA, Фондом ООН у галузі народонаселення в Україні за фінансової підтримки Посольства Великої Британії та Бюро гуманітарної допомоги USAID (BHA).
