Початок повномасштабної війни Росії проти України в Коростені, що в менш ніж 150 кілометрів від білоруського кордону, відчувався з перших годин. Попри стрімкий наступ російських військ на Україну, жителька міста, соціальна працівниця з 17-річним досвідом у сфері — Аліна Пашинська твердо вирішила залишатися в Коростені.
«Нас обстрілювали, ми бачили танки і все чули. Дійсно було дуже страшно. Коли ти бачиш перед собою ці реальні події, то розумієш, що це не сон і тобі не здалося. Це — війна», — згадує події того часу жінка.
Поборовши паніку, вона приступила до волонтерської роботи — спочатку плела сітки, а згодом почала робити те, що вміє найкраще — заспокоювати людей, аби стабілізувати їхній емоційний стан.
«Я вирішила, що треба дивитися на речі з позиції здорового глузду й ухвалювати відповідні рішення, — каже фахівчиня з 17-річним досвідом у соціальній сфері. — Було дуже страшно, але в мене не було й думки покинути свою домівку. Що має бути, то буде, але на нашій неньці — рідній Україні».
З кінця липня Пашинська як соціальна педагогиня приєдналася до роботи мобільної бригади соціально-психологічної допомоги постраждалим від гендерно зумовленого насильства, започаткованої за підтримки UNFPA, Фонду ООН у галузі народонаселення.
За її словами, тільки-но випала така нагода, вона, не роздумуючи, погодилася, адже «усе своє життя присвятила соціальній сфері». Досвід попередніх років дав змогу Пашинській не лише допомагати тим родинам, які звертаються, а й виявляти випадки насильства серед тих, хто перебуває «у складних життєвих обставинах».
Пригніченість — важливий маркер в ідентифікації насильства
«Щомісяця ми маємо здебільшого три-чотири екстрених випадки, коли люди самі звертаються. В інший час займаємося плановими. Може, мені навіть легше в тому, що я працювала до того, і я знаю цих людей, які опинилися в складних життєвих обставинах», — пояснює фахівчиня та додає, що при спілкуванні з постраждалими їхня пригніченість — важливий маркер того, що насильство відбувається.
Під час роботи з постраждалими фахівці бригади, окрім соціальної та психологічної підтримки, забезпечують повний супровід. «Якщо необхідна юридична, медична або допомога правоохоронців, ми перенаправляємо у відповідні служби», — зазначає Пашинська. Також із клієнтами складають план безпеки, оцінюють їхні потреби та підписують згоду про нерозголошення інформації, додає фахівчиня.
З напливом внутрішньо переселених осіб (ВПО) у місто з регіонів, де тривають активні бойові дії, у бригади також побільшало роботи, адже досить часто людям важко знайти спільну мову, продовжує жінка. Втім, із цією проблемою, як каже Пашинська, здебільшого вийшло впоратися — комусь знайшли житло, інших влаштували до пунктів проживання.
Поширеність насильства як наслідок війни
За словами жінки, непорозуміння серед ВПО не є чимось незвичайним, адже на тлі війни нерідко псується атмосфера навіть у тих родинах, які були дружніми. «Більше відчувається порушення емоційного стану в людей. Люди реагують більш знервовано. Війна травмує, і у майбутньому постраждалих буде більше», — зазначає фахівчиня.
Хоча послуги бригади доступні як для жінок, так і для чоловіків, здебільшого за допомогою бригади звертаються саме жінки. Втім, часто постраждалі лишаються віч-на-віч зі своєю проблемою, каже Пашинська. Однією з причин того вона називає страх осуду оточення.
«Люди думають: а що про мене скажуть? Це ж мій чоловік або моя дружина. І тільки коли втручається третя сторона, наприклад, спеціаліст(-ка) мобільної бригади, після тривалої роботи люди відкриваються», — зауважує спеціалістка. Вона закликає всіх, хто став свідком насильства, повідомляти про це.
Вчасне втручання рятує родини
Нерідко вчасне втручання та допомога сприяють тому, що родина зберігається.
За її словами, траплялося навіть так, що сходилася пара, яка тривалий час жила окремо. Водночас є випадки, де розлучення — єдиний здоровий варіант розвитку подій.
«Коли має місце фізичне насильство й постійні погрози, варто йти й не повертатися», — радить жінка.
За її словами, часто насильство здійснюється в нетверезому стані. Безпосередньо з кривдниками бригада не працює, але перенаправляє їх у міський центр соціально-психологічної реабілітації населення, розповідає Пашинська.
«Є і такі, хто після лікування, не вживають алкоголь. Я вважаю це теж позитивним результатом — і в сім’ї все налагоджено і йому добре», — додає фахівчиня.
Результат роботи «окриляє»
На тлі стресовості роботи та постійної напруги через близькість міста до Білорусі, фахівцям буває важко психологічно справлятися з фоновою тривожністю. Втім, як каже Пашинська, її надихають позитивні розв’язання ситуацій її клієнток.
«Коли бачиш результат, до якого причетний, наче крила виростають. Буває, приходять із дітьми й дякують. Був випадок, коли постраждалу ми перевезли в безпечне місце. Вона потім дуже довго дякувала. Я досі пам’ятаю тепло її рук», — ділиться жінка.
Усім людям, які опиняються в ситуації насильства, Пашинська радить поважати себе та не замовчувати проблему. «Якщо мовчати, це ніколи не скінчиться. Вихід є. Є фахівці, які завжди вислухають. І головне ж — наша робота конфіденційна. Усе залишається між нами. А згодом після цього стане набагато легше», — запевняє фахівчиня.
Мобільна бригада соціально-психологічної допомоги UNFPA у Коростені працює за фінансової підтримки уряду Великої Британії.
Щоб отримати допомогу мобільної бригади звертайтесь за номерами:
+380505331078
+380961415186
Контакти мобільних бригад шукайте на сайті UNFPA.
