Голос 29-річної Марини, яка рік тому вийшла з аб’юзивних стосунків, досі тремтить при розповіді про пережите. Обертаючись на минуле, вона й сама не вірить, як провела шість років життя із чоловіком, який позбавив її відчуття власної цінності та віри у свої сили.

Їхній романтичний зв’язок зав’язався в переписці в соцмережах, коли Марина була ще студенткою медуніверситету. За словами жінки, у Євгенові її привабив спільний фах та інтереси. Попри різницю в 11 років, пара була ніби на одній хвилі, тому на домовлену вже за місяць зустріч жінка їхала ніби до старого знайомого, з яким просто «довго не бачилися».

Кілька років їх стосунки тривали на відстані — з періодичними приїздами один до одного, адже дівчина вчилася в іншому місті. Уже тоді, як усвідомила вона нині, проявлялися «червоні прапорці» в поведінці Євгена. Чоловік постійно питав про місце перебування коханої та роздратовано сприймав її зустрічі з друзями.

Гіперконтроль під виглядом турботи

«Я розуміла, що з його боку це ніби як турбота й опіка, проте вони були занадтими. Це скорше гіперконтроль — він диктує мені, що робити, і якщо я роблю по-своєму — ображається», — розповідає Марина.

З переїздом жінки до Євгена після здобуття вищої освіти контроль із його боку ще більш посилився — чоловік наполягав супроводжувати кохану повсюдно. «У мене не було друзів і компанії в новому місті, але й можливості для її створення також. При тому, що зі своїми друзями він мене роками не знайомив, а до моєї родини або відмовлявся їхати, або шукав підстави відкласти візит», — каже жінка.

Ініціативу партнерки щодо обговорення спільних планів після заручин — переїзду від його батьків в окреме житло чи планування весілля — Євген сприймав як настирливість, дратувався та не ділився своїм баченням. Створювати сімейний бюджет, попри спільне життя, чоловік також не спішив — хоча Марина після закінчення університету ще не мала постійної роботи, тож мусила покладатися на батьків.

Нав’язування своєї думки як єдиноправильної

Через постійні непорозуміння та закритість Євгена вона почала задумуватися про розрив, проте на тлі несподіваної вагітності відкинула цю ідею. Новий стан жінки лише підсвітив інші проблеми.

«Коли я дізналася, що вагітна, усі медичні моменти — вибір лікаря, звернення він узяв на себе. При чому з такою наполегливістю, що я мусила ставати на облік саме до того, кого він обрав. І навіть попри це, він ставив під сумнів абсолютно всі призначення та обстеження, необхідні за протоколом доказової медицини», — каже Марина.

Дійшло навіть до того, що чоловік таємно підмінив коханій вітаміни на інші, побічні ефекти яких погіршили стан вагітної.

Коронавірусний локдаун став для жінки новим етапом випробувань, адже Євген буквально забороняв їй виходити з дому навіть на обстеження. «Він вважав, що якщо раніше народжували без всяких УЗД, аналізів і вітамінів, то й мені воно не треба. Мовляв, у поліклініці я можу заразитися. Така іпохондрія з гіперопікою», — каже жінка. Водночас, коли вона мучилася через болі в шлунку, Євген не відгукнувся на прохання принести ліки, натомість «відчитав» її за нерозбірливе харчування.

Формальний шлюб для спрощення бюрократії

Пізні повернення додому чоловіка спочатку дратували Марину, проте згодом їй стало байдуже. На тлі кризи її мрії про весільну церемонію та святкування відійшли на задній план. Пара офіційно розписалася лише за місяць після народження доньки, аби лише спростити бюрократичну тяганину.

«Більшого сенсу в оцю подію не вкладалося», — визнає Марина.

Поява дитини відкрила в Євгенові нові токсичні патерни поведінки. Через ревнощі до доньки чоловік уперше підняв руку на партнерку ще в пологовому. Прірва між подружжям ставала ще глибшою — погляди на догляд та виховання дитини в батьків не збігалися. Зокрема, Євген був категорично проти вакцинації та сумішей, хоча грудне вигодовування в Марини вийшло налагодити не одразу.

«Він дорікав, що я нічого не вмію, ненавиджу дитину й що я за мати, яка не може дитину природно вигодувати. З боєм частково прививки зробили в пологовому, решту домовилися за свій кошт. Зрештою місяць він забороняв виходити з донькою на прогулянки під різними приводами, тож «гуляли» на балконі», — згадує постраждала.

Періодично Євген «пропонував» Марині лишити йому дитину, мовляв вона — «молода, красива, перспективна» — народить ще. «Мене це турбувало, я плакала, але варіанту забрати дитину та поїхати від нього я не розглядала. Страшно було самій із дитиною на руках залишитися», — каже жінка.

Фінансово ситуація також була непроста — усі витрати на вакцини, одяг дитині, суміші лягали на жінку в декреті, Євген у цьому брати участь відмовлявся. Життя Марини перетворилося на постійні «гойдалки» — період загострення претензій та скандалів чергувався із затишшям та повним прийняттям із боку чоловіка.

Із початком повномасштабної війни родина переїхала в приватний будинок батьків Євгена з міркувань безпеки. Тоді це співпало з початком прикорму доньки й чоловік в усьому радився зі своєю матір’ю.

«Мене щодо нашої дитини він не слухав. Але й авторитету батьків для нього не існувало. Якщо їх позиція збігалася з його — це було правильним, якщо ні — завжди має рацію він», — розповідає постраждала.

Критика чоловіком Марини як матері лише набирала обертів у міру зростання доньки.

«Я «не так» гралася, спілкувалася, гуляла. Якщо мені кудись треба, я мала дочекатися, поки він приїде з роботи, або так вирахувати час, щоб вийти з донькою та повернутися, поки його ще не буде вдома. Але навіть у магазин із нею зайвий раз не заходила, боялася, що він дізнається», — згадує жінка.

Приховані диктофони та камери

Згодом Євген став погрожувати коханій відеофіксацією «доказів» нібито її поганого поводження з дитиною, тож якщо вона «надумає розлучатися», «він усе подасть у відповідні органи й дитину залишать із ним». За словами жінки, спочатку вона не сприймала це всерйоз, проте згодом стала помічати, що він лишає вдома один зі своїх телефонів з увімкненим диктофоном.

«Коли був вдома, в упор наставляв на мене камеру та фільмував. Дитина не хоче їсти кашу — він то все супроводжує коментарями, що каша вчорашня, пересолена… Мій стан був таким, що я шукала приховані камери повсюду, навіть до комарів приглядалась», — ділиться Марина.

Тривожність та пригніченість матері відображалася і на дитині, а кожну дитячу істерику Євген записував на диктофон. За словами жінки, її дуже лякало, що він зможе використати це проти неї: «фіксувався лише звук, а що відбувається з дитиною в цей момент — незрозуміло». Коли донька подорослішала, Євген почав налаштовувати її проти мами та, за словами Марини, зайняв роль «хорошого поліцейського».

«Мама погана, бо говорить, що вже час купатися і складати іграшки, а тато дозволяє ще погратися. Мама наполягає на каші, а тато в цей час дає цукерку», — пригадує жінка.

За її словами, певний час, приїжджаючи з роботи, він питав дитину, чи мама її не ображала та чи добре поводилася.

«А що для дитини «мама ображала?«Тож поступово тільки-но відкривалися двері вона бігла з криками, що я її ображаю, не вкладаючи в ці слова той сенс, який він мав на увазі. А я боялася, що це все записується», — розповідає Марина.

«Не така матір, дружина, господиня»

Критика на її адресу від Євгена лунала з будь-якого приводу — він закидав, що вона не така господиня, не така дружина — через відмови в сексі. Попри це, Марина не полишала надії налагодити стосунки та пропонувала чоловікові звернутися до сімейного психотерапевта. Він натомість відправив її до психіатра. Тоді жінка усвідомила, що розлучення — лише питання часу, та заключила договір із юристом.

«Ситуація була дуже нестабільною — то він пропонує мені гроші за розлучення та залишення дитини, то криком кричить, що жодні суди мені не допоможуть, бо в нього скрізь зв’язки. А дитина вже розуміла наші гиркання, і він штурляв, штовхав мене на її очах», — розповідає постраждала.

Тільки коли чоловік почав застосувувати проти неї фізичну силу, Марина поділилася своєю бідою з близькими. Останньою краплею для неї став зламаний чоловіком палець. Після звернення до травмпункту та поліції Марина з батьками та сестрою повернулася додому лише за речима. Що саме збирати — довго не вагалася, адже «вже пів року прокручувала цей сценарій у своїй голові», каже постраждала.

Притулок — острівець безпеки

У той момент Марина почувалася більш впевнено, адже юрист розвіяв її страхи щодо того, що Євген може забрати в неї дитину, тож подала на розлучення. Попри переїзд до батьків в інший населений пункт, страх, що Євген приїде за ними, жінку не залишав. За порадою вона звернулась до Лубенського міського центру соціальних служб, фахівці/-чині якого скерували її в притулок для постраждалих від домашнього насильства, адреса якого прихована. Там Марина з донькою провела три місяці.

«Мені була надана колосальна допомога. Я прибула знервована, залякана, невпевнена абсолютно в собі — як жінка, мати, фахівчиня. А вийшла — зовсім іншою людиною, яку більше не зачіпають його провокації», — каже жінка.

Хоча її 3-річна дитина не мала досвіду спілкування зі сторонніми, за словами постраждалої, фахівці/-чині притулку швидко знайшли до неї підхід.

«Я з перших днів не мала відчуття, що перебуваю в якомусь спеціалізованому закладі. Відчуття — ніби приїхала до давніх друзів та просто змінила обстановку. Для доньки кожен став другом по-своєму», — ділиться жінка.

Завдяки наданим фахівчинями рекомендаціям Марина змогла працевлаштуватися за фахом, на що, за її словами, уже не сподівалася, адже «втратила віру у власні сили».

Цей досвід, як вказує постраждала, навчив її турботі насамперед про себе — свої відчуття та потреби.

«У минулих стосунках я була нещаслива, але переступала через себе, і це було помилкою. Ніби й хочеш розірвати замкнуте коло насильства, а не можеш, бо зрештою втрачаєш себе. Тому підтримка в таких випадках безцінна», — каже Марина.

Притулок в Лубнах функціонує в межах проєкту «Міста і громади, вільні від домашнього насильства». Проєкт реалізується в співпраці з Міністерством соціальної політики України за підтримки урядів Канади та Великої Британії в межах програми UNFPA, Фонду ООН у галузі народонаселення в Україні, з протидії та запобігання гендерно зумовленому насильству.