У свої 28 років Лілія вже пережила 11 років шлюбу, виховує двох доньок і має за плечима болісне розлучення. На момент знайомства з Євгеном, старшим на шість років, Лілії бракувало життєвого досвіду, щоби помітити приховані загрози. Рання вагітність та залежність від родини чоловіка занурили її в ситуацію, яка здавалася безвихідною. Довгі роки Лілія просто пливла за течією, уникаючи відповідальності за власне життя та майбутнє дітей. Але коли в їхній родині виникло домашнє насильство, вона зрозуміла: зволікати далі не можна.

За словами Лілії, на момент знайомства, у поведінці Євгена не було помітно очевидних «червоних прапорців». Попри залежність від алкоголю, чоловік проявляв турботу, а на новину про незаплановану вагітність відреагував позитивно.

«Ми познайомилися через сестру: вона зустрічалася з його молодшим братом. Я швидко завагітніла, і за його ініціативою — ми розписалися», — згадує жінка.

Самотність у шлюбі

Спочатку молода родина оселилася в будинку батьків Євгена. Як каже Лілія, стосунки зі свекрухою відтоді не заладилися. Проте свекор був максимально приязним до неї — називав «своєю донькою» та турбувався про харчування, коли грошей у родини на продукти бракувало. Євген тоді майже постійно був на заробітках за кордоном.

Лілія почувалася себе самотньо та часом беззахисно, тож закривалася у своїй кімнаті, коли в будинку збиралися гучні компанії задля випивки. У день пологів жінка також залишилася без підтримки, а через брак досвіду навіть не до кінця розуміла, що коїться з її тілом.

«Я подзвонила мамі і вона викликала швидку. Чоловік приїхав уже, коли я народила — п’яним. Я навіть пускати його не хотіла», — каже жінка. Невдовзі Лілія завагітніла вдруге, тож вихід на роботу та економічна незалежність знову стали примарною перспективою. Пара переїхала в окрему квартиру, так усі турботи про дітей та побут лягли на жінку. «Діти були на мені. Чоловік постійно був за кордоном. Грошима на дітей допомагав, бо мусив», — каже Лілія.

У перервах між заробітками Євген пиячив із батьками та друзями. Такий спосіб життя невдовзі став нормою і для Лілії, через що родину поставили на облік як соціально неблагополучну. Проте, базові потреби дітей Лілія задовільняла та, як каже, робила все, аби їх не вилучили.

Домашнє насильство: межа терпіння

Із часом стосунки між парою ставали все більш напруженими. Одного разу Лілія спіймала Євгена на зраді з її ж сестрою. А кожне пияцтво закінчувалося скандалом, переважно через те, що жінка відмовлялася виконувати забаганки йти в магазин «за добавкою». Той натомість — «розпускав руки». Але лише на п’яну голову, додає Лілія.

Із початком повномасштабної війни РФ проти України Євген долучився до війська. «Коли повернувся, ми були мов чужі. Згодом зізнався, що там у нього з’явилася інша жінка й дитина. Навіть пропонував мені з нею поговорити. Дітям казав, що вони до нас приїдуть», — розповідає Лілія.

Після повернення залежність чоловіка від алкоголю лише посилилася — запоям не було кінця і краю. «Було таке, що й бензином мене обливав, щоби підпалити. Діти захищали, то він бив і їх, вони викликали поліцію — він не відкрив», — розповідає постраждала.

Коли Лілія наважилася сказати Євгену про своє бажання розірвати стосунки, він у відповідь забрав дітей до матері та сам подав на розлучення. Як каже жінка, цей місяць, без дівчат, був одним із найважчих у житті, адже навіть побачити їх їй не дозволяли. Водночас по телефону доньки постійно просили маму забрати їх від тата.

«Я була у відчаї. Не знала, що мені робити, тож просто поїхала за ними. Почалася сварка, вони викинули і спалили всі мої речі. Ми з дівчатами просто вночі блукали селом», — пригадує постраждала.

Звернулися за допомогою діти

Звернулися за допомогою до спеціалізованих служб саме доньки Лілії, каже фахівчиня денного центру підтримки постраждалих від домашнього насильства Анастасія, яка працювала з родиною. «Що мене найбільш у цій ситуації вразило — у дітей був зібраний наплічник зі змінною білизною, шкарпетками. Тобто вони готувалися піти від батька», — вказує фахівчиня.

Щоб захистити Лілію та її доньок, фахівці розмістили їх у кризовій кімнаті. Це дало жінці змогу перевести подих і спокійно обміркувати подальші кроки. Паралельно із юридичним супроводом, родині надавалася психологічна допомога, адже, за словами фахівчині, і мама, і доньки були «дуже травмовані». Лілія зізнається, що навіть проста розмова з фахівцями/-инями змінювала її стан: «Я не думала, що можна просто поговорити і стане легше».

Підтримати родину фахівцям/-иням вдалося також гуманітарно, адже Лілія не мала ані грошей, ані базових речей із собою. «Коли я потрапила до центру, мені нічого не хотілося. Роботи не було, дому не було, навіть одягу… А йти забирати дитячі речі до чоловіка я боялася», — каже Лілія. Із пошуком роботи жінка впоралася самостійно — уже за кілька днів влаштувалася касиркою до місцевого супермаркету. Знайти підходяще житло, як розповідає фахівчиня денного центру Анастасія, було важче, проте їм це вдалося.

«Наразі вже все добре. Робота є, діти коло мене. Я живу спокійно, уже не ходжу «синя» через побої. Кинула пити. Після роботи із психологом стала більш впевнена у собі. Усі кажуть, що я сильно змінилася. Але я зробила це насамперед заради дітей, бо не хотіла, щоб моїх доньок забрали в дитячий будинок», — каже Лілія.

Робота денного центру соціально-психологічної допомоги та кризової кімнати є можливою в межах проєкту «Міста і громади, вільні від домашнього насильства». Проєкт реалізується в співпраці з Міністерством соціальної політики України за підтримки урядів Канади та Великої Британії в межах програми UNFPA з протидії та запобігання гендерно зумовленому насильству.