Стамбульська конвенція може вважатися своєрідним золотим стандартом у сфері прав людини і європейських цінностей щодо ліквідації гендерно зумовленого насильства, насильства стосовно жінок і домашнього насильства.
Вона розглядає насильство щодо жінок та домашнє насильство (у т.ч. щодо чоловіків) як наслідок суспільних відносин, що скалалися, а також зазначає що жодні традиції, усталені упередження, звичаї тощо не можуть бути виправданням для брутального порушення прав людини, яким є насильство.
1 листопада Стамбульська конвенція набуває чинності в Україні. Як це вплине на роботу фахівців і сервісів з протидії та запобігання гендерно зумовленому насильству, а також на пересічних українців?
Чому ратифікація Стамбульської конвенції є необхідною та як вона допоможе у сфері протидії гендерно зумовленому насильству?
Для України, як держави, яка підписала і ратифікувала Стамбульську конвенцію, запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьба із цими явищами стає юридичним зобов’язанням перед європейською спільнотою, а не питанням добровільного застосування.
Крім того, Конвенція передбачає контроль (моніторинг) за дотриманням її положень. Він допомагає державам побачити як прогрес, так і слабкі місця, й ухвалювати за його результатами ефективні рішення.
Загалом, Конвенція охоплює ті сфери українського законодавства та практики, які потребують вдосконалення, такі як надання притулку постраждалим особам, процедура звернення для отримання відшкодування, каліцтва жіночих геніталій як однієї із найтяжчих форм насильства щодо жінок, переслідування (сталкінгу) з боку кривдника.
По-друге, ратифікувавши Конвенцію, Україна приєднається до дедалі більшої кількості держав-учасниць, які регулярно обмінюються інформацією про практику та підходи, використовувані для кращого впровадження її норм.
По-третє, ратифікувавши Конвенцію, Україна надішле потужний сигнал міжнародному співтовариству про своє долучення до боротьби з усіма формами насильства. І нарешті, ситуацію в Україні оцінюватимуть зовнішні експерти, які контролюють виконання Стамбульської конвенції. Вони можуть надати поради та рекомендації, що ведуть до кращого втілення принципу 4П: попередження насильства, надання послуг та захисту постраждалим, притягнення кривдника до відповідальності та формування скоординованих політик у сфері запобігання та протидії насильству на всіх рівнях.
Що змінюється для фахівців у сфері запобігання та протидії гендерно зумовленого насильства?
Загалом, національні підходи до реагування на випадки насильства (зокрема домашнього та гендерно зумовленого) та запобігання цьому явищу відображають базові принципи та дух Стамбульської конвенції. Менш із тим, її ратифікація розширює можливості застосування практичних інструментів допомоги постраждалим, змінення суспільних стереотипів та формування нульової толерантності до насильства.
Зміни стосуватимуться декількох аспектів:
- гармонізація та оновлення законодавства;
- підвищення рівня підготовки фахівців;
- впровадження мінімальних стандартів щодо видів послуг, необхідних для протидії насильству стосовно жінок та домашньому насильству, а також принципів і основних методів, на основі яких вони будуть надаватися.
Стамбульська конвенція містить визначення гендерно зумовленого насильства, яке в українському законодавстві не закріплене. Українське законодавство керується поняттям насильство за ознакою статі. Тож з ратифікацією Конвенції у фахівців з’явиться більше можливостей саме в цій частині:
- потрібно буде розробляти підзаконну базу та інструкції, положення і практики щодо запобігання та протидії гендерно зумовленому насильству;
- гармонізувати відповідну частину законодавства як зі Стамбульською конвенцією, так і з більш широким обсягом актів у сфері соціальної політики, охорони дитинства, охорони здоров’я, освіти, здійснення правосуддя, кримінального права тощо.
Крім того, українське законодавство, на відміну від Стамбульської конвенції, не передбачає заборону переслідування (сталкінгу) та пропонує дещо ускладнений підхід до протидії сексуальним домаганням. Через це складно притягти кривдників до відповідальності, й це те питання, над яким також зможуть відтепер працювати фахівці.
Конвенція містить вимоги до підготовки фахівців, які працюють із постраждалими особами. Наразі, наприклад, частина фахівців можуть:
- Не знати або мати поверхові знання чинного законодавства у сфері запобігання та протидії насильству;
- Не дотримуватися вимог законодавства (незважаючи навіть на наявність персональної відповідальності за його невиконання чи порушення);
- Мати нечутливе чи навіть упереджене ставлення до постраждалих через стереотипи щодо насильства, що існують в суспільстві;
- Мати недостатні можливості для належного збереження та передачі конфіденційних даних постраждалих осіб та/або кривдників (особливо в умовах деокупації, масового переміщення внаслідок воєнних дій, обмеженого доступу до наявних баз даних тощо).
Зрештою, Конвенція вимагає забезпечити постраждалих такими послугами як:
- притулки для постраждалих від домашнього насильства;
- спеціалізовані “гарячі лінії”;
- легкодоступні консультативні та кризові центри допомоги постраждалим від зґвалтування або сексуального насильства;
- юридичні та психологічні консультації, зокрема, довгострокові;
- програми для кривдників;
- постійна підготовка фахівців, які працюють із постраждалими.
Загалом, дія Стамбульської конвенції в Україні сприятиме як покращенню становища жінок, дівчат, чоловіків та хлопців, так і утвердженню прав людини і основоположних свобод.
Як Стамбульська конвенція вплине на українські міста і громади?
У Преамбулі до Стамбульської конвенції зазначено, що держави-учасниці прагнуть створити Європу, вільну від насильства стосовно жінок і домашнього насильства. В основі такої розбудови є саме міста і громади, вільні від насильства.
Тож перед нашими територіальними громадами постають серйозні виклики. По-перше, забезпечити комплексний інтегрований підхід до ліквідації насильства стосовно жінок і домашнього насильства.
Крім того, на громади очікує й удосконалення інфраструктури, щоб різні служби захисту та підтримки розташовувались в одному приміщенні, де це доцільно та безпечено. Адже сьогодні постраждала особа, щоб отримати комплекс послуг і допомоги, звертається до кількох різних установ, які можуть знаходитись досить далеко одна від одної. Крім того, важливо забезпечити ефективний та конфіденційний обмін даними між фахівцями різних служб та структур (соціальних, медичних, правоохоронних, юридичних) з тим, щоб зменшити травматизацію постраждалої особи та забезпечити скоординоване реагування.
Ще одним важливим напрямом роботи на місцевому рівні є забезпечення того, щоб у роботі з постраждалими від насильства жінками враховували питання надання їм самостійності та економічної незалежності.
Щоб забезпечити високу якість роботи з різними категоріями постраждалих осіб, фахівці пройдуть відповідне спеціалізоване навчання.
До слова, у межах проєкту UNFPA «Міста і громади, вільні від домашнього насильства» у 2021 році було проведено 76 різноманітних тренінгів та круглих столів з підготовки місцевих експертів-консультантів з питань розбудови місцевих систем запобігання та протидії домашньому насильству, а також представників керівництва місцевих громад, надавачів соціальних послуг, представників Національної поліції, фахівців з надання правової допомоги, медиків, інших долучених до виявлення та реагування на факти домашнього насильства спеціалістів. Протягом 2022 року для різних категорій фахівців вже проведено 23 тренінги, як офлайн, так і онлайн.
Матеріал підготовлений на основі коментарів експертки UNFPA з питань протидії та запобігання гендерно зумовленому насильству Алли Благої та радниці UNFPA з питань ГЗН Олени Кочемировської.
