Як змінилось життя родини в умовах карантину, коли майже всі вдома разом, але одночасно працюють і навчаються? Пять татусів розповіли нам про свій власний досвід - як їм вдається знайти баланс між роботою та сім’єю, що у них змінилось в родині та як вони разом долають всі труднощі.

Каімо Кууск, Надзвичайний і Повноважний Посол Естонської Республіки в Україні.

Робота з домашнього офісу - це абсолютно новий досвід для мене, принаймні в режимі повного робочого дня. Тож це не просто домашній офіс, а й відкритий офіс, з чим, по правді, я теж раніше не стикався… Тож я можу назвати це досвідом відкритого домашнього офісу.

Хоча я маю зосереджуватися на своїй роботі, одночасно я вирішую деякі нагальні, дуже важливі проблеми моєї 3-річної дочки, або реагую на те, коли шестимісячній донечці щось не подобається, а моя дружина в цей час може займатися іншими дітьми. Мені довелося звикнути до звуків мультика “Свинка Пеппа” на задньому плані, або до віртуальних ранкових уроків з дитячого садочка. Мої дівчата-підлітки займаються електронним навчанням: їхня міжнародна школа була дуже добре підготовлена до цього. Вони дуже розумні і незалежні.

Цей режим мені нагадує про вікенди вдома, проте я маю працювати. І сім'я також має прийняти те, що тато повинен проводити деякий час за ноутбуком, що вкрай складно пояснити найменшим. У ці моменти мене рятують дружина і старші доньки. 

Також тепер я щоденно допомагаю з обідом. Місяць тому дівчата були в школі чи садочку, тож там і їли. А я любив готувати у вихідні, але зараз це щоденна робота. Вчора я навчився робити лазанью в стилі Джеймі Олівера. Та я думаю, що вона вийшла навіть кращою, бо доньки змагалися за останній шматочок.

Чого мене навчив цей період?

- Це розкішний час, щоб його провести з родиною. Щоб усвідомити, як швидко ростуть найменші дівчатка і наскільки подорослішали старші доньки.

- Потрібно краще організовувати час і розставляти пріоритети. Деякі речі можна зробити так само ефективно з дому, як і з офісу.

- Важливо максимально залучати дітей до щоденних завдань, адже їм це подобається, і вам більше часу залишається для себе. Наприклад - нехай вони беруть участь у процесі приготування обіду з вами: навчіть їх різати моркву, наприклад. Робіть щось разом родиною...

У мене відчуття, що я якимось чином вийшов за межі своєї зони комфорту, власне перебуваючи при цьому в ній. Вдома. Як і ми всі. Так чи інакше, мені подобається, що нові ситуації дозволяють нам розвиватися самим. І, як любить говорити одна моя колега, зараз ми всі розширюємо свої зони комфорту.

І не читайте лише приречені новини в ці дні. Візьміть і щось легке. Я можу порекомендувати Йонаса Йонассона та його веселого „Столітнього старого, який виліз у вікно та зник”. Це хороший приклад того, як знайти веселу сторону у найскладніші часи.

Олег Скрипка, український музикант, громадський діяч, актор, вокаліст, композитор, автор пісень, лідер гурту «Воплі Відоплясова» та засновник фестивалю Країна Мрій.

Поки ми всі вдома безумовно стало більше часу на творчість. Раніше було багато поїздок, репетиції, зустрічі. А тепер є час писати пісні. А ще займаюсь цифровою грамотністю, освоюю інтернет простір - Zoom, Instagram, Facebook. Книжок став більше читати, але як на диво, менше дивитись кіно. Посидіти на самоті, почитати добру книжечку, особливо перед сном - це прекрасно.

В родині творчість зашкалює. Діти вдома і теж занурюються кожен в свою творчу галузь. Син Устим пише пісні. Він працює з комп'ютерними програмами - сам пише текст, музику, аранжує пісні. Дружина зняла кліп на телефон, змонтували і він вже набирає свої лайки.

Донька старша Олеся пише повчальні короткі казки про тваринок. Вона їх малює, озвучує своїм голосом, робить озвучку на фортепіано, знімає все це. Виходить повноцінний фільм, і в неї вже є свій ютуб канал “Олесині казочки”, там шість фільмів. А я такий собі цензор, коли все готово вона мені це показує.

Також стали частіше збиратися родиною вечорами і грати в ігри. Наші фаворити - “Ферма” (обожнюємо грати з дівчатами в неї), а інша гра “Уно”. Я бачу, що дітям легше сприймати те, що в світі відбувається. Вони хочуть в школу, хочуть спілкування і кудись поїхати, але вони не так переймаються так як ми дорослі і нам треба в них вчитися. Як кажуть сучасні мудреці -  спокійно дивитися в завтрашній день.

А ще займаємося дистанційним навчанням. Звичайно, коли діти в класі, то залучені повністю, а тут треба навпаки підганяти до планшетів і телефонів, бо їм то в футбол хочеться поганяти, то побігати. А тут такий парадокс, що треба заганяти за планшети дітей. 

Що в мене змінилось? Частіше приділяю увагу своїй мамі, яка живе поряд. Ще став більше виходити на подвір’я: люблю чаювання на терасі, можу з книжкою посидіти або якусь роботу робити на подвір'ї. Наприклад, відео знімаю для різних проєктів і тут діти мені допомагають технічно. Вони себе пробують в новій ролі операторів. Знімають зі мною ролики, долучаються до моєї роботи і це для них також нове.

Олександр Остапа, блогер, комунікаційник

Карантин – не канікули. Це фраза, яка вже стала крилатою і мемом. Тим не менше, для тата, у якого є маленька дитина – це якраз більше про канікули. Адже, по суті, як буває зазвичай (і зараз я ну дуже радий, що це змінюється) – тато більше часу проводить з дитиною лише під час відпустки чи канікул. Зараз же під час карантину цей зв’язок ще більш тісний, адже багато часу доводиться проводити вдома разом.

У мене є одразу порада, так, для власного досвіду, – проживіть один день мамою. Зранку і до вечора робіть все, що робить мама. Не дивлячись, якого віку ваша дитина, ви побачите, що це реально важко. 

Тепер про карантин. Це час, коли можна буде реально побачити, як росте дитина: як вона думає, як вона змінюється, як знайомиться зі світом. Мені важко говорити про всіх дітей, я батько тримісячної доньки, але у мене це саме так. Крім цього, повірте вже з власного досвіду сина, батько, який більше проводить часу з дитиною – це додаткова (часом навіть рушійна) мотивація, відчуття безпеки і любові. Я це знаю, як син і я це бачу, як батько.

Гуляйте з дитиною, грайте з дитиною, вчіться з дитиною. Виявляється, це цікаво не тільки їй, а й вам особисто. 

Олександр Елькін, Голова Ради EdCamp Ukraine, радник Міністерки освіти і науки з питань інновації в освіті

Хотів би поділитися як ми з дружиною Аліною переживаємо цей карантин, як у нас все відбувається з нашими двома доньками - Еммі 4 рочки, а Елі виповнюється чотири місяці.

Старша донечка допомагає мені працювати в дистанційному режимі з нашою командою EdCamp Ukraine і в нас є така нова щоранкова традиція: ми готуємося до першої щоденної наради і маємо особливе завдання. Ну, наприклад, намалювати якесь надихаюче слово, чи намалювати символ, який відображає майбутнє нашої організації, чи одягнути якісь елементи костюму пірата і так далі. І ми завжди з Еммою розробляємо цю концепцію - як я буду представлятися перед командою на наступний день.

Друга річ, і це неймовірне відкриття для мене - це книжка шведського психолога та  письменника Карла-Йохана Форссена Ерліна про кролика, який дуже хоче заснути. Я дуже раджу цю книгу, бо вона допомагає заснути - в нас були рекорди і на перших сторінках заснути:)

Ну і третя річ, якою я займаюся, найчастіше з молодшою донькою - я беру її на наради та zoom-коли, це дуже підіймає настрій колегам, з якими ми спілкуємося, особливо з інших країн. Таким чином я хоч трохи можу розвантажити дружину, бо зараз в нас “гаряча” пора - готуємося до антикризового національного онлайн-EdCamp “Тримай п’ять, освіто”.

Геннадій Осипенко, Product Designer

За спиною у мене - спалахи світла і блимання світлодіодного меча, шум від помахів light saber, гра в 320bpm Amen Break у вигляді інтро до Powerpuff Girls, стрибки, поштовхи крісла, пісні і «ТАТО!!! Я танцюю танееееець!»  Напівістерично сміюся, згадуючи, як просив хлопців в офісі обговорювати перколяцію кави тихіше, тому що з думки збивають.

З усіх порад, пов'язаних з карантином, мені найбільше сподобалася ця: «А гостьову кімнату переобладнайте в робочий кабінет». На жаль, гостьові кімнати у нас не водяться, їх взагалі небагато, тому всі ігри відбуваються по всій квартирі. І кабінет розташований також там. Мій друг розповів, що у них «тато йде на роботу о 10 ранку і повертається о 6 вечора», а у мами є весь інший час і вихідні. «В результаті з дружиною майже не бачимося», - жартує він. У нас так не виходить. Ми усі разом.

Ми домовилися з донечкою, що коли хтось з нас працює, то його не треба відволікати. І, в принципі, вона не відволікає, але рівно до тих пір, поки не вийшов кльовий їжачок з пластиліну, не намалювалася особливо весела клякса, не склався з лего суперкосмоліт, не придумалося нове па в танці або не вдалося зігнути і склеїти рибку з паперу. Тобто хвилин на 5-10 безперервного робочого часу можемо розраховувати. Тому ми намагаємося по черзі бути “тим самим одним із батьків”. Наша маленька людина зараз, як в невагомості, бовтається в дуже дивному стані, адже всі її соціальні контакти обрубані, тому їй треба перевіряти, що поруч є люди, на яких можна покластися. З цим і пов'язані нескінченні «Папа!» або «Мама!». Щоб дати час мені, наприклад, дружина каже: «Не чіпай тата, він зараз зайнятий, розповідай все мені». Я, в свою чергу, потім перемикаю вогонь креативності та дитячої захопленості на себе. Якби ми не працювали з дружиною як команда, то навіть не знаю, що було б.

Напевно, це звучить страшно. Я трохи утрирую. Коли донечка зайнята зідзвонами з дитячим садком у Зумі, ми можемо або працювати, або пити чай, або просто сидіти і дивитися в одну точку. Ці 40-50 хвилин дорогого коштують. Дякую дитячому садку за те, що намагаються налагоджувати і підтримувати віддалене навчання.

Донечка обожнює, коли в мене відео-конференції з колегами по роботі. Вона обов'язково хоче потрапити в кадр і крикнути всім «Hello!» Звичайно ж, всі махають у відповідь і радіють, що в команді новий учасник. У всякому разі поки що.

Багатьом, ймовірно, важко, що стільки часу вони проводять разом з усіма членами сім'ї, але ми і так дуже часто були всі разом. Разом готували їжу, разом дивилися мультфільми або передачі National Geographic. Тому складно сказати, що це сильно змінилося. Просто ми тепер разом майже цілодобово, а це вимотує.

Коли мені запропонували написати для #татовкарантині, я відразу попередив, що вийде або неправда, або не дуже мотивуюча розповідь. У карантині важко всім. Важливо піклуватися один про одного і про себе, так і прорвемося. Нехай всі будуть здорові.