Наприкінці грудня 2020 року Верховна Рада України прийняла законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення рівних можливостей матері та батька на догляд за дитиною», №3695, щоправда, поки лише у першому читанні. Цим законопроектом зрівняються можливості матерів та батьків щодо соціальних відпусток, пов’язаних із народженням дитини та доглядом за нею, відповідно до зобов'язань, які Україна взяла на міжнародному рівні в рамках Партнерства Біарріц. Зокрема, цей закон дозволяє чоловікам брати відпустки після народження дитини, а також відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Такі зміни важливі для чоловіків, адже роль батька у розвитку дитини з перших днів важко переоцінити. Законодавство, яке дозволить їм брати такі соціальні відпустки, зможе значно підвищити кількість чоловіків, які готові доглядати за дітьми. У поєднанні з кампаніями по залученню батьків у виховання, позитивними прикладами, такі зміни зможуть стимулювати татів активно долучатися до виховання. До того ж, ці зміни важливі для видимості чоловіків, батьків, які виховують дітей самостійно, з тих чи інших причин.
Ми поспілкувалися з татом-одинаком Олексієм Остроуховим, провідним фахівцем з внутрішньозаводської логістики компанії Kernel, про те, як йому вдається поєднувати виховання дітей та роботу.
- Розкажіть, будь ласка, скільки у вас дітей.
- У мене два сини, Ілля, 12 з половиною років, та Владислав, 16 з половиною роки. Два леви, народжені у серпні.
- Розкажіть, як вам вдається поєднувати виховання дітей, вашу роль батька з роботою?
- Мені здається, що все вдається чудово. Знаєте, на роботі повністю присвячую себе виконанню поставлених задач, і це можливо тоді, коли знаєш, що вдома – налагоджений побут, усі здорові і все чудово. Вдома присвячуєш себе родині, коли ти спокійний, впевнений у завтрашньому дні. Впевненості додає те, що працюєш у такій компанії як Kernel, тут дійсно завжди допоможуть і підтримають. Я батько-одинак, у червні 2017 року від раку померла моя дружина. На той момент ми жили в Донецьку, у грудні того ж року звідти поїхали. З січня 2018 я працюю у Kernel.
Батьки-одинаки мають певні пільги. Що стосується роботи, то це можливість щорічно брати відпустку у зручний час для родини, можливість гнучкого графіку. Відпустку я завжди беру влітку, ми його проводимо з дітьми на морі, відвідуємо моїх батьків. Цього року зібралися у ліс на Закарпаття.
На роботі мені запропонували гнучкий графік. Робочий день починається о 8:30, закінчується о 17:30. Мені так зручно: ми одночасно з дітьми виходимо: хто на роботу, хто в школу, а ввечері можу бути трохи раніше вдома. Можливо, хтось скаже, що це дрібниці, адже згідно з нашим трудовим законодавством, усі компанії мають це виконувати, але, думаю, що насправді це не так, якщо загалом розглядати Україну. З цих дрібниць складається задоволеність роботою. Не дарма наша компанія цього року увійшла у топ-5 найкращих роботодавців України. Тому секрет такий: вдома я турботливий батько, на роботі, сподіваюся, професіонал, якого цінують.
Ще хочу додати, що, коли розпочалась пандемія, компанія у найкоротші терміни організувала можливість віддаленої роботи. Це було важливо для компанії, щоб не порушилися бізнес-процеси, щоб нічого не зупинилося, - але важливо і для співробітників, адже у школах почали вводити карантини. Вони могли бути «плаваючі»: захворів викладач або в учня підтвердився діагноз – і тоді клас міг бути відправлений на карантин. Компанія запропонувала, навіть можна сказати наполегливо рекомендувала, працівникам з дітьми перейти на віддалений формат. Тому у даній ситуації це дуже важливо і дуже допомагає: бути поруч. В якому б віці не були діти, це діти.
- Можливо, можете поділитися якимось відкриттям для себе за той час, що у вас є діти?
- Такого відкриття чи секрету, мабуть, немає. Скільки не було б років дітям, їм завжди потрібні любов, розуміння, підтримка. Напевне, це головний секрет теплих, довірливих стосунків у родині. Адже ми не народжуємося батьками, ми ними стаємо. І ми вчимося бути батьками разом з тим, як ростуть наші діти. У різному віці до них різний підхід. Ми вчимо їх говорити, допомагаємо робити перші кроки, вони стають старше, здобувають перші навички. Треба навчити дітей вчитися, їм потрібно пояснити, що вони отримують знання для себе. Коли приходить це розуміння, тоді вони вчаться заради себе, а не для того, щоб принести батькам щоденник з хорошими оцінками.
Я можу сказати, що мені пощастило: діти добре вчаться, вони відповідальні. Але, напевно, це було закладено ще в дитинстві, прищеплено їм, що школа – це дім знань, які дійсно допоможуть. Старшому сину зараз шістнадцять – це складний вік; наприклад, дуже не любить фотографуватися. І це можна лише прийняти, вмовляти немає сенсу. Коли розумієте, що у дитини така позиція, - треба поважати і приймати, допомогти.
- А чим цікавляться діти?
- Якщо похизуватися трішки, то старший син у мене призер четвертого етапу всеукраїнської олімпіади з біології у 2019 році. Також він лауреат стипендії Київради як один зі ста талановитих дітей, рік отримував стипендію. У 2020 році також пройшов відбір до складу команди Києва, що мала представляти наше місто на олімпіаді, але через пандемію проведення олімпіади скасували. Можу сказати, що він великий молодець. Це, напевно, було складно для нього: приїхати в Київ і у перший же рік показати свої знання та досягти певних успіхів.
Молодший поки переважно любить комп’ютерні ігри та музику, але оскільки він у шостому класі, то у нього ще все попереду. Тому порада батькам така: любіть дітей, допомагайте їм - і все буде добре.
- Чи можете розповісти, що для вас стало найбільшим викликом у вихованні дітей?
- Я не був у декреті, щоб одному виховувати дітей, коли вони маленькі, але двічі був присутнім при народженні дітей. Не вірте міфам, що чоловіки у таких ситуаціях непритомніють – це не так. Головне – обопільне бажання. Наташа (дружина, примітка автора) сказала, що їй буде спокійніше і вона буде більш впевненою, коли я буду поруч. Я з радістю погодився і дуже щасливий, що тоді був поряд.
Найбільшим викликом, напевно, все ж було залишитися одному і продовжувати виховання дітей. У кожній родині у будь-якому разі є розподіл обов’язків. Наприклад, я вмію готувати, але раніше ні супи, ні борщі не варив, можливо, менше ходив на збори, не купував одяг для дітей, не займався іншими подібними справами. Коли я залишився сам, треба було бути дуже близьким з дітьми, тому що це був для них дуже важкий період. Коли родина складається з двох половинок, то і турботи вдвічі більше, і клопоти діляться навпіл. Один з батьків може трішки полаяти дитину, другий – втішити. А тут, один, треба між цим лавірувати і знаходити «золоту середину». Це важко, тому що діти були вже у перехідному віці, старшому було 12, якраз дорослішання, формування характеру – це був, напевно, найтяжчий період. Сподіваюся, що далі буде легше, або хоча б коли почне підростати молодший, я вже матиму досвід проходження підліткового віку зі старшим.
- А період пандемії – чи вплинув він якось на вас та дітей?
- Ми з дітьми були близькі завжди, близькими і є, але у цей період знаходилися більше поруч. Знімаємо двокімнатну квартиру, тож у цей період вона перетворилася на такий собі «бізнес-навчальний» центр. Дві кімнати зайняті учнями, я – на кухні. Я фактично став свідком навчального процесу, і це в звичних умовах не відбувається. Батьки, по суті, були присутні на заняттях.
Турбота про здоров’я ще більше вийшла на передній план. Не лише моя турбота про них, але й вони частіше почали цікавитися моїм здоров’ям. Також вони більше пройнялися моєю роботою, тому що раніше знали у загальних рисах, а коли тато працює вдома, діти стають свідками переговорів, якихось ситуацій. Я почав чути більше питать про мою роботу.
Чи стали ми ближче? Не хочеться говорити штампами, але думаю, що так.
- Чи є якийсь курйозний випадок, який стався за час вашого батьківства?
- З дітьми згадували випадок, коли старшому сину було сім з половиною років. Він вирішив упіймати Святого Миколая. Він вирішив поставити у кімнаті пастки, розвісив дзвіночки. Діти заснули, було вже за північ – і пішов я розвішувати шкарпетки з солодощами. І задів дзвіночок! Швидко вибігав з кімнати, ледь встиг лягти в ліжко, як прибіг син. З його слів, він точно бачив Святого Миколая, але втік той, правда, у вікно, а не в сусідню кімнату. Завжди посміхаюся, коли згадую цей випадок, щастя у його очах – це теплі, приємні спогади.
Для довідки:
У 2019 році UNFPA, Фонд ООН у галузі народонаселення ініціював створення Корпоративного Альянсу та підписання Декларації на підтримку Цілей Сталого Розвитку 5 і 8. Підписавши її, бізнес-компанії декларують свою готовність боротися із гендерними стереотипами та протидіяти домашньому насильству. Kernel - одна із них. В рамках своєї корпоративної соціальної відповідальності, компанія запроваджує гендерно чутливі підходи та створює умови для гідної праці та рівної зайнятості, впроваджує політику, дружню до родини. Усе це дозволяє батькам - матерям і татам - більше часу приділяти родині та піклуватися про дітей.
Ця стаття підготовлена в рамках проєкту з інституційної розбудови “Трамплін до рівності: Проєкт зі зміни соціальних норм та викорінення гендерних стереотипів задля сталого розвитку та добробуту жінок та чоловіків в Україні”, що здійснюється за фінансової підтримки Швеції.
