Гучне весілля з коханим чоловіком, будинок біля моря та власний бізнес — такими були плани 27-річної Анастасії, яка за пару місяців до повномасштабного вторгнення РФ дізналася, що очікує на двійню.
Дівчина каже, новина справила на неї неабияке враження, адже вона не планувала мати родину так швидко.
Вони з чоловіком одружилися на початку лютого, а весілля збиралися зіграти пізніше, бо пара – обидва військові, й чоловіка Анастасії відправляли служити. Дівчина ж лишалася сама вдома із собакою в Бердянську.
24 лютого вона прокинулась від звуків вибухів. "Я одразу зрозуміла, що відбувається", — пригадує Анастасія. Вона заправила повний бак, зняла готівку та залишилася в місті.
Місяць у російській окупації
Бердянськ російські війська окупували за лічені дні. Гуманітарна ситуація в місті погіршувалася з кожним днем. Як розповідає дівчина, одразу зникли газ та опалення, згодом почалося знеструмлення міста.
«За перші дні з магазинів усе розкупили. Далі купувати було нічого — продавали лише продукцію місцевого ковбасного заводу, але я таким не харчуюсь. Тож я їла морозиво та пила чай. Інколи, коли сусідка давала декілька картоплинок, варила суп», — пригадує Анастасія.
«Мені дуже пощастило з дітьми, я почувала себе добре, ніби й не вагітна», — ділиться дівчина.
17 годин за кермом через 18 ворожих блокпостів
Наприкінці березня, перебуваючи на шостому місяці вагітності, Анастасія вирішила виїжджати з окупованого міста, оскільки не могла отримати необхідну їй медичну допомогу.
«Лишатися я не могла. Але й попереду було 18 російських блокпостів. Тож я зібралася з думками й вирушила автівкою на свій страх і ризик, – пригадує військова. – Мене обшукували на всіх блокпостах і навіть не помічали, що я вагітна — настільки я була худа».
Після 17 годин за кермом і шляху, зокрема, через мінне поле, Анастасія зрештою дісталася Запоріжжя, де до неї доєдналася знайома. Звідти згодом рушила в Хмельницький до родини чоловіка. Там вагітній порадили звернутися до обласного перинатального центру - однієї з лікарень, яку підтримує Фонд ООН з питань народонаселення (UNFPA). Спільно з ЄС та іншими партнерами UNFPA підтримує пологові будинки в Україні, забезпечуючи потреби вагітних жінок, розширюючи доступ до безкоштовних та якісних послуг із репродуктивного здоров'я, забезпечуючи лікарні всім необхідним. З початку війни UNFPA надав понад 100 тонн обладнання та медикаментів, серед яких стерильні набори для гінекологічного огляду, обладнання для проведення оперативних втручань, ліки та розхідні матеріали. Через війну в Україні доступ до медичних послуг з репродуктивного здоров'я може бути обмеженим. В першу чергу, це впливає на здоров'я та безпеку вагітних жінок і породіль.
«Мене одразу поставили на облік, призначили лікаря, зробили всі аналізи, УЗД й скринінги — діти були в порядку. З першого візиту я зрозуміла, що буду народжувати тут», — каже Анастасія.
Перед самими пологами дівчина потрапила в стаціонар відділення патології вагітних через те, що один з малюків отримував менше кисню та поживних речовин.
"Двічі на день нам робили кардіотокографію, щоб слухати серця малюків. Також ставили крапельниці з вітамінами. Постійно перевіряли кров на рівень глюкози, гемоглобін, резус-фактор і всі стандартні показники для вагітних. Результати отримувала дуже швидко, адже майже на кожному поверсі центру – лабораторії. Медична допомога на дуже високому рівні й усе абсолютно безкоштовно", – дивується Анастасія.
Народження двійні
За показаннями дівчині призначили кесарів розтин – як дату народження малюків вона обрала 17 червня. Чоловік Насті в цей момент був поруч, хоча після пологів був вимушений повертатися на фронт.
"Це дуже цінно, що ми з дітками були разом від першого дня. Лікарка Притуляк Лариса Вікторівна навідувалася до нас щодня, аби переконатися, що все добре. Вона надзвичайно багато робить для жінок і дітей та рятує малюків у критичному стані", – розповідає Настя. З лікарні новоспечені батьки поверталися з величезними пакунками памперсів та одягу для малечі.
Наразі маленьким синам Анастасії чотири місяці. Як визнає Настя, доглядати одразу двох малюків важко, втім їй допомагають близькі.
«Ми стільки всього пережили, а мої сини все витримали. Триматися треба заради них. Бо ці діти — наше майбутнє на заміну тим, хто нас, на жаль, покинув», — переконана дівчина.
