“Зараз всі набагато спокійніше почали ставитися до труднощів: “Нема світла? Добре, будемо якось перелаштуватися. Не можуть діти ходити у школу? Будемо шукати вирішення”. Тобто уже немає тої хвилі паніки, яка була на початку. Люди розуміють, що це довготривалий процес, тому треба зібратися із сили і якимось чином розподілити свої ресурси для того, щоб все це пережити”, — розповідає соціальна працівниця мобільної бригади UNFPA у місті Полтаві.
Від початку повномасштабного вторгнення Анна Шпортун продовжує надавати допомогу всім, хто цього потребує. Мобільна бригада, у якій вона працює, надає підтримку у випадках гендерно зумовленого та домашнього насильства, а також у випадках насильства пов'язаного з війною, зокрема сексуального.
Анна каже, що домашнє насильство у час війни продовжує отруювати життя українців, але часто люди соромляться про нього говорити. Та якщо його замовчувати, то здолати буде неможливо.
Як змінювався стан українців від початку повномасштабної війни, з якими проблемами звертаються люди до фахівців мобільних бригад і які наслідки того, що людина не звертається по допомогу — читайте у розмові Анни Шпортун з UNFPA.
Коли почалася повномасштабна війна, ви прийняли рішення, що продовжуватимете працювати і, як соціальна працівниця, допомагати іншим. Чи важко далося вам це рішення?
Повномасштабна війна почалася для нас, як і для більшості, о п'ятій ранку зі звуків літаків, які пролітали над нашим домом. Моя дитина на той час навчалася у Києві. Ми намагалися налагодити зв'язок, щоб вона виїхала. Дитина постійно потребує ліків, і ми дуже хвилювалися, що вона просто не матиме доступу до лікування у Києві. Думки у цей день були лише про те, що робити далі і як налагоджувати своє життя.
Багато моїх знайомих не можуть сконцентруватися у кризових ситуаціях, тому мені доводилося також багато спілкуватися з ними і приводити до стабільного стану. Всі були налякані. Я теж. У першу чергу через те, що боялася, що моя дитина із цукровим діабетом може залитися без лікування.
Мені особисто триматися допомагала робота.
Завдяки чому ваша робота додає вам сил?
Іноді буває таке сильне емоційне виснаження, коли навіть не можеш впоратися із собою, а коли спілкуєшся з людьми, чиї проблеми вдалося вирішити, це дає дуже велике натхнення і заряд до життя.
З якими проблемами до вас найчастіше звертаються люди?
Найчастіше людям потрібна допомога, аби впоратися зі своїм емоційним станом. Всі зараз розгублені. Постійний стрес призводить до того, що у багатьох людей виникають захворювання. Людина розуміє, що якщо впорається із фактором стресу, то покращить і своє здоров'я і її жити загалом теж покращиться. Тому є багато людей, яких до нас привело те, що психологічний стан вплинув на фізичне здоров’я.
Звертаються люди, які переживають домашнє насильство, внутрішньо переміщені особи, які потребують психологічної допомоги.
Бувало, що конфліктні ситуації в родині виникали через те, що дуже важко налаштувати навчальний процес дітей. Я працювала з декількома дітьми, допомагала налагодити стосунки між мамою і дитиною, між дитиною і вчителем. І коли ми допомогли цій дитині, вона з радістю сама мені написала повідомлення: “Приїжджайте до нас в гості, будемо раді вас бачити”. Люди хочуть спілкуватися, особливо діти, їм потрібна соціалізація, якої зараз у них немає, на жаль, коли вони не відвідують або дошкільні заклади, або школу.
Це найбільший позитив у нашій роботі — коли бачиш результат.
Як виглядає робота мобільних бригад?
В нас є планові виїзди, коли ми за графіком приїжджаємо до людей з якими домовляємося про зустріч. І є екстренне реагування, коли постраждалі телефонують та говорять, що потребують допомоги тут і зараз. У такому випадку ми екстренно їдемо до постраждалої чи постраждалого.
Ми можемо супроводжувати людину до трьох місяців. Деяких клієнтів ми супроводжуємо навіть довше. Є такі люди, які одноразово звернулися, поспілкувалися і не потребують більше підтримки.
Проводимо інформаційні кампанії, тренінги. Часто під час таких зустрічей люди починають розповідати про свої проблеми, звертаються окремо, просять про допомогу.
Взагалі ми надаємо психологічну допомогу, можемо перенаправити до юристів чи медиків, допомогти переїхати від кривдника у безпечне місце. Інколи надаємо гуманітарну допомогу.
Ми працюємо у місті Полтава і радіусі 50 кілометрів від міста.
Часто до нас звертаються люди із сільської місцевості, бо у місті більше можливостей, більш розвинута система гуманітарної, психологічної чи юридичної допомоги. А віддалені села такої можливості або не мають взагалі, або значно меншою мірою.
У нас в бригаді є два психологи, соціальний працівник. Ми маємо офіс, де ми надаємо стаціонарну допомогу і також виїжджаємо на місце там, де людина перебуває, або там, де їй зручно спілкуватися. Іноді людині краще вийти в парк, прогулятися з нами, поспілкуватися, ніж перебувати вдома або приходити на офіс.
Чи змінився з початком повномасштабної війни рівень домашнього насильства?
Зараз всі набагато спокійніше почали ставитися до труднощів: “Нема світла? Добре, будемо якось перелаштуватися. Не можуть діти ходити у школу? Будемо шукати вирішення”. Тобто уже немає тої хвилі паніки, яка була на початку. Люди розуміють, що це довготривалий процес, тому треба зібратися із сили і якимось чином розподілити свої ресурси для того, щоб все це пережити. Люди почали налаштовувати себе на те, що з кожної ситуації є якийсь вихід.
Водночас домашнє насильство у період війни нікуди не зникло. Але коли ситуація в країні загострюється, звертаються набагато рідше. Можливо люди бояться у такі періоди змінювати життя, думаючи, що не мають куди виїхати, чи не можуть поки змінити роботу. Тобто ми прив'язані до своїх базових ресурсів і якщо приймаємо рішення покинути кривдника, то нам треба задовольнити хоча б базові потреби. А в умовах війни, в умовах, коли дуже багато внутрішньо переміщених осіб на території міста, досить висока плата за житло, не кожна жінка погоджується почати змінювати своє життя. Багато хто чекає, коли трішки налагодиться ситуація. Клієнти можуть прийти, поспілкуватися, але на кардинальні кроки йдуть одиниці.
Але ми постійно пояснюємо, що вихід і підтримка є. З кожним клієнтом та клієнткою проговорюємо, що домашнє насильство не закінчиться, якщо нічого із цим не робити. Якщо кривдник не йде на контакт і не бажає змінюватися, то насильство триватиме. Домашнє насильство — це циклічна подія, яка буде повторюватися і буде тільки погіршуватися. Людина мусить прийняти рішення це зупинити, розірвати коло насильства. Ми можемо підтримати, допомогти, розповісти, перенаправити, але прийняти рішення за людину ми не можемо.
Це дуже важливо, особливо для родин із дітьми. Якщо діти відчувають домашнє насильство змалечку, чи спостерігають за ним, вони надалі будуть своє життя влаштовувати, спираючись на той досвід, який був у їхній сім'ї, будуть наслідувати поведінку батьків. Дитина повинна розуміти, що вона особистість, що вона може самостверджуватися, а коли вона росте у насильстві, то ці відчуття у неї часто деформовані. Тому дуже важливо подолати це коло домашнього насильства.
Життя повинно приносити задоволення і людина поряд має цей стан посилювати, а не навпаки.
Жити з кривдником це не вихід і ніяких перспектив в цьому не буде.
Які є перші сигнали, що щодо тебе чинять або можуть чинити насильство?
В законодавстві визначено фізичне, сексуальне, економічне, психологічне насильство. Але воно має дуже багато різновидів. Всіх їх об'єднує приниження людини, позбавлення її можливості обирати, приймати самостійні рішення, бажання контролювати людину.
Деяким клієнтам дуже потрібно, щоб їм показали ситуацію з іншої перспективи, аби зрозуміти, що їх кривдять. У нас були випадки, коли працюємо клієнтами певний час і вони лише згодом говорять: “Якби ви не пояснили мені, я б не зрозуміла чому мені так погано і що причина не в мені, а у людині, яка робить мені боляче”. Нам важливо подивитися із людиною на ситуацію із сторони, пояснити, чим насильство може закінчитися, що, як би це жорстоко не звучало, в якийсь момент він тебе вдарить і у дітей не буде мами. В мене справді була саме така розмова із жінкою. У неї троє маленьких дітей. Після цього вона задумалась над своїм життя і прийняла рішення його змінити на краще.
Але приймаючи таке важливе рішення потрібно знайти тих людей, які зможуть допомогти.
Якщо людина хоче змін, завжди знайдуться ті, хто допоможе.
Які зміни ви бачите у життях клієнтів після того, як вони отримали допомогу?
Питання успіху дуже суб'єктивне. Для когось успіх — це піти із стосунків, для когось зробити хоча б маленький крок до цього і знайти контакти допомоги.
Ми радіємо кожному, навіть найменшому кроку, бо він може призвести до великих змін.
А про зміни краще за все розповідають реальні історії. Наприклад, ми працювали із жінкою, вона із чоловіком та двома дітьми переїхала з Харківської області на початку повномасштабної війни. Спершу вони жили на території дитячого садочка, як внутрішньо переміщені особи. Родині бракувало найнеобхідніших речей, не було роботи та коштів. Сім’я опинилася у безвиході. Мати з батьком все частіше почали вживати алкоголь, адміністрація дитячого садочку була вимушена виселити родину через порушення умов перебування. Вони винайняли квартиру, але сварки між батьками на фоні алкогольного сп’яніння не припинялися. В якийсь момент сусіди викликали поліцію, на виклик виїхала і мобільна бригада соціально-психологічної допомоги. Жінку поселили у притулок для постраждалих від насильства. Там вона займалася із психологами, мобільна бригада допомагала їй відновити соціальні виплати та знайти роботу.
Через два тижні до фахівців мобільної бригади звернувся чоловік із проханням допомогти йому пройти лікування від алкогольної залежності. Крім того, що він поборов залежність, ми ще й допомогли йому знайти роботу. Пара прийняла рішення орендувати разом житло і почати життя з чистого аркуша.
Зараз у них все добре. Час від часу вони приїжджають у Полтаву, ми бачимось, передаємо дітям гостинці.
Тому деяким людям просто потрібно дати поштовх для того, щоб владнати своє життя. Дати руку підтримки. Не всі мають достатньо внутрішніх сил, а іноді люди опиняються у такій ситуації, де не мають достатньо ресурсу для того, щоб впоратися з проблемою.
Тому велика радість приносити користь нашим клієнтам. Я бачу щасливі очі дітей. Коли дитина приходить і каже тобі: “Дякую, тітко Аню, я тебе дуже люблю і хочу, щоб ти до мене приходила” — це велике щастя. Вони не бояться соціальних працівників. Це показує, що соціальна служба допомагає вийти з кризових ситуацій.
Останнім часом нам багато дякують. Телефонують і дорослі, і малі. Для нас це здається ніби-то просте питання, а люди, які зіткнулися зі складною ситуацією часто розгублені, і не розуміють, що їм далі робити. Їм потрібен поштовх для того, щоб почати налагоджувати своє життя знову.
Мобільна бригада соціально-психологічної допомоги UNFPA у Полтаві працює за фінансової підтримки уряду Великої Британії.
Щоб отримати допомогу мобільної бригади звертайтесь за номерами:
+380507300993
+380676105802
Контакти мобільних бригад шукайте на сайті UNFPA.
Матеріал створено за підтримки уряду Великої Британії. Думки, погляди та рекомендації, викладені у цьому відео не обов’язково відображають офіційну політику чи позицію UNFPA або уряду Великої Британії.
