34-річна Віталія Дробот із Кременчука працює психологинею понад десять років. Утім, навіть значний досвід і знання технік подолання стресу не вберегли фахівчиню від потрясіння, спричиненого початком повномасштабної війни.
«Як будь-яка людина, я відчула шок, заперечення. У ті дні в мене було багато записів клієнтів. Якщо перший час я трималася, згодом мене “накрило” і я плакала, мабуть, три дні», — Віталія пригадує свій стан у перші дні війни. Особливим шоком для неї стали новини із Бучі. У квітні місто повернулося під контроль уряду України.
Прийти до тями Віталії допомогло повернення до роботи на волонтерських засадах, адже, як каже фахівчиня, було надзвичайно важливо стабілізувати населення під час кризи.
Наприкінці липня Віталія доєдналася до роботи мобільної бригади соціально-психологічної допомоги для постраждалих від гендерно зумовленого та /або домашнього насильства у Кременчуку на Полтавщині, яку створив Фонд ООН у галузі народонаселення за підтримки уряду Великої Британії.
“Люди інколи не відчувають різниці між конфліктом та насильством”
Із серпня фахівчиня щомісяця відвідує щонайменше 30 містян, які стикаються з насильством та потребують допомоги. Втім, як каже, що самих звернень більше, адже часто люди телефонують під час побутової сварки з близькими, а потім після примирення не йдуть на контакт із фахівцями.
«Багато людей не розуміють відмінностей між побутовим конфліктом і домашнім насильством. У другому випадку постраждала чи постраждалий не можуть захиститися, чинити супротив. Вони не у рівних умовах, відчувають страх і загрозу», — каже психологиня.
Найбільше звернень мобільна бригада в Кременчуці отримує від людей похилого віку та людей з інвалідністю, над якими вчиняють насильство діти з алкогольною залежністю.
Ці ситуації психологиня називає «замкнутим колом», адже здебільшого старші люди відмовляються притягувати дітей до відповідальності чи переїжджати від них у безпечні місця — притулки чи кризові кімнати.
«Були випадки, коли поліція виписувала кривдникам штрафи, а їх оплачувала постраждала бабуся замість сина», — розповідає психологиня та додає, що це спричиняє відчуття безвиході.
За її словами, поліція може виписати заборонний припис, можна спробувати через суд вплинути на кривдника, втім батьки здебільшого не наважуються на це. Водночас продовжує Віталія Дробот, трапляється й так, що поліція не може допомогти. Вона пригадує один із перших своїх викликів у родину, де син бив батьків.
«Роз’їхатися з ним не було ніякої змоги, вони викликали на постійній основі поліцію, але це не допомагало. Тож із міркувань безпеки встановили металеві двері прямо всередині квартири. Я вперше таке бачила — кімнату батьків і сина відділяли броньовані металеві двері», — розповідає жінка.
“Часто люди думають, що домашнє насильство — це лише тоді, коли тебе б'ють”
Ще однією проблемою Дробот називає те, що здебільшого люди усвідомлюють, що щодо них чинять насильство, коли вже страждають від застосування фізичної сили щодо них.
«Насильство буває різних видів — фізичне, сексуальне, економічне, психологічне. Простими словами це коли б’ють, штовхають, пригнічують, не дозволяють виходити з приміщення, забирають документи, чинять щось із тобою проти твоєї волі, забирають те, на що ти маєш право», — пояснює фахівчиня.
Вона додає, що з будь-якою із цих проблем можна звертатися до мобільної бригади соціально-психологічної допомоги UNFPA. Фахівці надають психологічну підтримку, допомогу в оформленні документів, розробці плану безпеки та пошуку безпечного місця жінкам і чоловікам будь-якого віку.
“Війна загострила реакції людей”
Крім того, продовжує психологиня, зволікати з допомогою під час війни ще більш небезпечно, адже реакції людей гостріші, рівень тривоги високий, що лише поглиблює ситуацію насильства.
«Якщо закривати очі на насильство, фінал може бути трагічним», — каже Дробот. Водночас у разі звернення в клієнтів з’являється шанс на зміни, додає фахівчиня.
«Багато людей не знають, як це не намагатися бути хорошими для всіх, а чути власні бажання. Ми вчимося цьому й це дає старт для розуміння своїх меж. Усвідомлюють, що можуть сказати: “До мене не треба заходити в кімнату, не стукаючи. Я не хочу, щоб зі мною так чинили. Я не хочу, щоб мене торкалися без мого бажання», — розповідає Дробот.
Попри важкі життєві ситуації клієнтів та велику емоційну напругу, психологиня любить свою роботу й цінує можливість змінювати життя інших на краще.
«Коли я бачу результат, хоча б невеличкий — це надихає. Одна з недавніх моїх клієнток, наприклад, уже змінила роботу й навчилася відстоювати свої права і кордони, — ділиться фахівчиня. — Такі приклади заряджають. Я люблю бачити людей щасливими, помічати зміни й бути причетною до них. Вбачаю в цьому свою маленьку місію».
Мобільна бригада соціально-психологічної допомоги UNFPA у Кременчуці працює за фінансової підтримки уряду Великої Британії.
Щоб отримати допомогу мобільної бригади звертайтесь за номером:
+380662500133
Контакти мобільних бригад шукайте на сайті UNFPA.
Матеріал створено за підтримки уряду Великої Британії. Думки, погляди та рекомендації, викладені у цьому відео не обов’язково відображають офіційну політику чи позицію UNFPA або уряду Великої Британії.
