З початком повномасштабної війни Україна зіштовхнулася з безпрецедентним рівнем насильства різних форм та видів. За даними управління Верховного комісара ООН з прав людини, станом на 21 лютого 2023 року, кількість постраждалих серед цивільних осіб сягнула 21 293 осіб, зокрема 8 006 людей загинули. Щодня ці цифри стають все більшими. Тож точних даних щодо жертв та постраждалих не знає ніхто.

Ще важче назвати кількість постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного з війною, — каже психотерапевт Олексій Гелюх. Адже часто постраждалі навіть не усвідомлюють, що з ними вчинили саме таке насильство.

Олексій Гелюх працює із постраждалими від різних видів насильства, зокрема, сексуального, в рамках онлайн-платформи «Аврора».

Чому сексуальне насильство під час війни — це теж зброя, чому не всі постраждалі одразу розпізнають цю форму насильства та як боротися із наслідками травми — читайте у матеріалі на основі інтерв'ю з Олексієм Гелюхом. 

Олексій Гелюх, психотерапевт онлайн-платформи "Аврора"

Що таке сексуальне насильство, пов’язане з війною? 

Це будь-які дії, які спрямовані на сексуальну сферу людини, які порушують її сексуальні кордони. 

В українському законодавстві є поняття зґвалтування — коли є статевий акт з проникненням; сексуальне насильство — дії сексуального характеру, які не пов'язані з проникненням; крім того, є сексуальне домагання — будь-яка форма небажаної вербальної, невербальної чи фізичної поведінки сексуального характеру, яка призводить до порушення гідності особи.

Наприклад, коли людину примушують роздягатися, погрожують вчинити сексуальне насильство щодо людини чи її рідних, або навіть якщо торкають без дозволу, чи навмисно без попередження, інтимних зон — це теж сексуальне насильство. 

Сексуальним насильством, що пов'язане з війною, також є зґвалтування, сексуальне рабство, примушування до зайняття проституцією, примусова вагітність, примусова стерилізація, інші форми сексуального насильства, подібні за тяжкістю (наприклад, погрози зґвалтуванням або сексуальним насильством (або їх спроби), примус до спостереження за сексуальним насильством над іншими людьми, каліцтво жіночих/ чоловічих статевих органів, тортури сексуального характеру, примусове оголення, примусове утримання чоловіків та жінок в одному приміщенні тощо).

У чому особливість сексуального насильства пов'язаного з конфліктом? 

• Влада зброї 

У кривдника, який його чинить насильство, є зброя. Це наділяє його додатковою владою. Постраждала ж людина відчуває загрозу власному життю. 

• Жорстокість і масовість

Такі дії злочинці можуть вчиняти щодо великої групи людей. Наприклад, щодо мешканців певної громади, щоб їх залякати. Чи щодо людей, які мають якусь спільну ознаку, наприклад, щодо військових певного підрозділу, чи просто щодо військових, незважаючи на підрозділ, де людина служить. 

Головна мета — залякати, щоб відчути могутність та владу, деморалізувати, повністю придушити волю та моральний дух мирного населення та військових, які боронять власну державу

• Постраждалі можуть себе не ідентифікувати постраждалими 

Тема сексу в українському суспільстві часто табуйована. У ній багато сорому, провини, про неї не заведено говорити. 

Наприклад, у мене був випадок, коли жінка розповідала про те, що вона перетнула 20 чи навіть більше блокпостів і її роздягали при інших людях, але вона не розуміла, що зазнала сексуального насильства. Так, її не зґвалтували, але вторглися в інтимні зони. Це теж насильство. 

Для професіоналів важливо, якщо людина проговорює, що була у полоні, чи проходила блокпости, бути готовими, що у якийсь момент людина може розповісти і про сексуальне насильство. Але головне — не потрібно одразу говорити: “ви зазнали сексуального насильства”. Це може відлякати людину, вона може бути не готовою чути це саме тут і зараз. Спершу потрібно дати людині ресурс. 

Чому сексуальне насильство може бути методом ведення війни? 

Сексуальне насильство — це один із видів ведення воєнних дій. Наприклад, ворожі війська можуть ґвалтувати жінок і при цьому проговорювати: “Ми це робимо, щоб ви більше ніколи не хотіли статевих контактів з чоловіками вашого етносу”. 

Сексуальне насильство, пов'язане з конфліктом, — один із видів геноциду. Коли кривдник або намагається запліднити жінку, або зробити так, щоб вона не народжувала взагалі. 

Це по суті зброя. І часто вона направлена на чоловіків. Чоловікам інколи потрібно навіть більше сил, щоб про це проговорити й звернутися по допомогу. Часто чоловіки відчувають більше сорому і провини. Страх звинувачення у гомосексуалізмі, зараження ВІЛ-інфекцією, або хворобами, які передаються статевим шляхом, додатково впливають на стан постраждалих. Саме це і є метою такого виду зброї — зробити так, аби чоловік більше не відчував себе чоловіком, щоб ця його частка була зруйнована, щоб його внутрішні опори були знищені. Будувати ці опори заново буває дуже важко, бо потрібно прийняти себе у цій ситуації і усвідомити, що ти не перестав бути чоловіком. 

Ми можемо легко приймати інших людей такими, як вони є. Найважче ж прийняти себе таким, яким ти є, прийняти свій досвід.

Чому постраждалі не завжди можуть визначити, що над ними вчинили саме цей вид насильства? 

На жаль, в українському суспільстві, навіть у мирному житті, коли відбувається сексуальне насильство, люди не завжди його ідентифікують. По-перше, це питання суспільних норм і того, що є для нас прийнятним, а що ні. Інколи можна почути: “Ну що такого, що хлопець задер спідницю дівчині”. Але це домагання. 

Сексуальна безпека формується з дитинства. І, наприклад, коли батьки торкаються своєї дитини без дозволу чи попередження, особливо в районі інтимних зон, у неї формується усвідомлення, що будь-яка доросла людина має право так чинити. 

Також часто люди замінюють назву геніталій на якісь грайливі назви. Це неправильно, бо формує відчуття сорому навколо цієї теми. Коли людина не підміняє поняття, знає як працює репродуктивна система, їй легше розповідати про пережитий досвід. Репродукція — це нормальна сторона життя, а говорити про неї у нашому суспільстві, на жаль, не всі готові. Ця тема часто замовчується і стигматизується. І через це люди не ідентифікують себе, як постраждалі від сексуального насильства.

Наприклад, з моєї практики, найчастіше люди звертаються у тому випадку, якщо відбулося зґвалтування. А інші форми не ідентифікують, через табуювання, через сором або необізнаність. Але про це потрібно говорити, бо пережитий досвід може ранити так само сильно.

Які можливі наслідки пережитого сексуального насильства, пов'язаного з війною?

Якщо глобально — погіршення якості життя людини. Якщо більш детально — це вплив на самооцінку, обмеження або руйнування соціальних контактів, відмова від сексуального життя або його погіршення. Якісь дії партнера, якому ти довіряєш, можуть знову повертати у неусвідомлене проживання минулого досвіду.

Травматична подія має початок і кінець, але у травмованих людей не настає усвідомлення того, що подія закінчилась. І це впливає на якість стосунків. Наприклад, жінка, яку орально ґвалтував двоюрідний брат у дитинстві, впадала у ступор під час сексу з чоловіком. Хтось говорить: “Коли я займалась сексом з коханим, я ловлю себе на думці, що начебто спостерігаю за цим зі сторони”. Таким чином психіка людини продовжує рятувати її від тієї травматичної події, навіть коли вона уже позаду. 

Як подолати наслідки сексуального насильства?

Оскільки статистика показує, що спершу постраждалі звертаються не до фахівців, а до близьких людей – родичів, друзів, то важливо, щоб українське суспільство дуже чітко розуміло, що сексуальне насильство — це не сором і не провина людини, яка його пережила. Це виключно сором і провина кривдника. Вибір чинити чи не чинити насильство є лише у кривдника.  Постраждалі, чи то чоловік, чи жінка, дівчина, хлопець, чи дитина не винні у тому, що з ними відбулося. І ми маємо це максимально підтримувати. Тоді у людини з’являється ресурс для самозцілення, для майбутнього травматичного зростання, щоб життя далі. Тоді, коли людина звернеться до фахівця, чи фахівчині їм буде легше працювати, бо в людини є опори та ресурс.

Ще одна негативна тенденція, яка досі є в українському суспільстві — звинувачувати постраждалу чи постраждалого у тому, що з нею чи з ним відбулося. Ми досі бачимо коментарі у стилі: “Сама винна у тому, що її зґвалтували”, “Не потрібно було одягати коротку спідницю, йти в темряві парком”, або — “Вона ж не пручалась”. Це все породжує у постраждалих страх осуду. Ніщо і ніколи не є виправданням насильства. 

По-друге, важливо розвивати у суспільстві культуру звернень до фахівців. Адже саме вони мають інструменти того, як допомогти, а не травмувати додатково. 

Наприклад, якщо ми працюємо з людиною, яка зазнала сексуального насильства, пов'язаного з війною, у перший місяць бажано взагалі не зачіпати цю травматичну подію. Бо пам'ять ще інтегрує цей досвід.

Потрібно попрацювати з людиною, дати їй ресурс і в певний момент, коли вона буде вже готова, проговорити: “На жаль, ви зазнали сексуального насильства”. Тобто підходити до цього потрібно крок за кроком.

Іноді достатньо просто дати людині опору та підтримку і травма не сформується. Тобто якщо постраждалій чи постраждалому не вистачає внутрішнього ресурсу — дати зовнішній, щоб людина змогла прожити цю травматичну подію. У цьому дуже важливим є тепле оточення, яке підтримує, приймає і не оцінює постраждалу чи постраждалого. В іншому разі людина зазнає травматизації. 

Також дуже важливо говорити про екологічність під час фіксації таких випадків. Бажано не робити так, щоб людина відтворювала травматичну подію по 10 разів, не розпитувати: як це відбувалося, скільки їх було, бо тоді є загроза формування травматичної пам'яті, і людина буде проживати повторну травматизацію.

Чому робота із фахівцями має кращі результати ніж самодопомога? 

Нашому суспільству важливо зрозуміти, що ми закладаємо у фразу “бути сильним чи сильною” і що ці слова означають насправді. 

На жаль, часто у нашому суспільстві є стереотип, що по допомогу звертаються слабкі люди. 

Але насправді сила у тому, щоб визнати, що ти потребуєш допомоги. Сила — це взяти контроль над ситуацією, не дозволити травмі тебе поглинути, а заручитися підтримкою спеціалістів і разом її подолати. А от людина, яка боїться попросити про допомогу і залишається наодинці із цим досвідом, сама себе руйнує зсередини, руйнує зовнішні зв'язки, викидає людей зі свого життя.  

Дуже часто травма розколює людину на частки. Одна з цих часток — ізольована. Саме у ній буде сором, провина, багато токсичності. Людина може навіть не усвідомлювати про те, що ця токсична частина живе власним життям, тягне енергію й іноді проявляється. 

У мене під час терапії часто буває, що людина починає говорити дитячим голосом, ніби зменшуватися на очах. Вона навіть не усвідомлює, що стала малою дитиною у цей момент, бо не помічала цієї своєї частини. І потрібно ці частини інтегрувати в інші, навчити їх жити разом. Один з методів роботи з людьми, які зазнали травматизації, — робота з множинним я. Це як збирання докупи розщеплених частин. 

Важливо, щоб суспільство розуміло  — сильна людина звертається по допомогу, вона щось змінює у власному житті. Вона каже: “У мене немає ресурсу, але я можу по нього звернутися”. Для цього потрібно значно більше сили ніж можна навіть уявити. 

Для того, щоб отримати консультацію Олексія Гелюха — звертайтесь на онлайн-платформу “Аврора”. Безкоштовно, анонімно, конфіденційно. 

Крім того, на платформі можна обрати інших фахівців і фахівчинь, які можуть допомогти пережити травматичний досвід. 

Що таке “Аврора”, які умови отримання допомоги та яка місія проєкту — читайте у нашому матеріалі.

Онлайн-платформа "Аврора" створена UNFPA, Фондом ООН у галузі народонаселення, за сприяння Офісу Віцепрем'єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України та Урядової Уповноваженої з питань гендерної політики, та за підтримки Уряду Великої Британії. Аврора є однією з ланок системи допомоги постраждалим від насильства, зокрема сексуального, пов’язаного з війною.