Світ швидко змінюється. Ледь не щодня з’являються нові професії, в яких і жінки, і чоловіки можуть проявляти себе однаково успішно. Але як сприймають ці зміни вчителі, упорядники шкільних підручників та самі батьки? Зрештою, хто і що найбільше впливає на вибір підлітками майбутньої професії?
Нова епоха, в якій роботи виступають у якості спікерів на конференціях, а вживлені чіпи служать квитками на потяг, уже настала. І чим далі, тим буде цікавіше. Цей новий світ будують, зокрема, ті, хто отримує чи вже отримав STEM-освіту. STEM – це акронім, що охоплює природничі науки, технології, інженерію та математику. Потреба у таких фахівцях зростає удвічі швидше, ніж в інших професіях. Залучивши хоча б 1% населення до STEM, можна підняти ВВП на 50 мільярдів доларів, згідно Інституту модернізації змісту освіти. Крім того, це захоплююча сфера для особистого розвитку, адже вона повна експериментів та інновацій. Однак, чомусь жінок у сфері STEM – лише чверть. Чим можна це пояснити? Нестачею у них необхідних знань чи навичок? Нестачею віри в свої сили? Чи, можливо, ґендерними стереотипами, які закладаються дівчаткам ще у школі?
Нові підходи до старих установок
У рамках ініціативи #ДівчатаSTEM, Фонд ООН у галузі народонаселення та Центр «Розвиток Корпоративної Соціальної Відповідальності» організували у Дніпрі та Івано-Франківську хакатони для вчителів «STEM: гендерночутливий підхід до навчання у школі». «Вчителі – це найскладніша аудиторія для роботи. Вони вже все знають, вміють, розуміють і не готові проявляти гнучкість. Більше того, багато хто заперечує саму наявність стереотипних ролей,” – відзначає один із тренерів хакатонів Олег Марущенко, директор Ґендерного інформаційно-аналітичного центру «КРОНА».
Втім, навіть якщо вчителі неохоче відмовляються від стереотипів, вони розуміють, що нова українська школа вимагає інших підходів. Те саме стосується і видавництв освітньої літератури. Коли було оголошено про перший тренінг із недискримінаційного контенту, то знайти охочих серед них було непросто. А зараз попит видавництв на таке навчання суттєво зріс. “Вони розуміють, що це тренд, від якого їм нікуди не подітися. Більше того, цей тренд є частиною державної політики. Хочеш не хочеш, а розібратися в ньому треба”, – каже Олег Марущенко.
“Батьки кажуть нам, що хочуть бачити у дитячих книжках адекватні ґендерні ролі”, – розповідає Катерина Котвіцька, менеджерка спецпроектів видавництва “#Книголав”. А шкільні підручники поки не завжди можуть відповісти на цей запит. Під час тренінгу Фонду ООН у галузі народонаселення Катерина Котвіцька працювала у групі з видавцями шкільних підручників і переконалася, що їм багато ще треба зробити разом, щоб відповідати потребам своїх читачів. “Видавці освітньої літератури часто формують далекий від реальності контент. А споживачі – діти та їхні батьки, якраз живуть в широкому інформаційному полі. Вони користуються Інтернетом, ходять в кіно, читають книжки, в яких уже відображено ґендерний баланс. Тож авторам та видавцям підручників потрібно наздоганяти потреби дітей і батьків”, – пояснює Катерина Котвіцька. Найкращими зразками ґендерно збалансованої літератури вона вважає французькі та скандинавські видання. “Вони теж видають рожеві книжки про принцес. Але у тих книжках принцеси не лише розчісують коси, але й боряться з драконами”, – розповідає менеджерка спецпроектів видавництва “#Книголав”.
Ґендерний експерт Олег Марущенко ще 5-6 років не уявляв, що зміни в Україні наберуть таких обертів: “Так, щоб досягнути бажаних результатів і зробити українську освіту абсолютно ґендерно збалансованою нам знадобиться, мабуть, не одне десятиліття. Але темпи цього росту досить швидкі”. Як приклад він наводить безкоштовний онлайн-курс “Недискримінаційний підхід у навчанні”, створений у співпраці з громадською організацією “Студена”.
“Коли ми влітку запускали цей курс, то думали, що коли хоча б 5 тисяч вчителів його пройдуть, то це вже буде дуже добре. А курс побив усі рекорди – 20 тисяч учасників за перші п’ять місяців”, – розповідає Олег Марущенко.
Більше того, 4 із 10 слухачів пройшли його до кінця. Зазвичай онлайн-курси проходять повністю не більше 8-9% зареєстрованих. Тож інтерес до сфери ґендерного балансу та недискримінаційних підходів зростає разом із підвищенням попиту на них зі сторони батьків та дітей.
Відповідальність вчителя за вибір професії
Діти формують своє розуміння “правильних” соціальних та ґендерних ролей як з підручників, так і з вуст своїх наставників. Якщо дитина цілковито довіряє і покладається на авторитет вчителя, то цілком ймовірно, що його зауваги або критика матимуть серйозний вплив на вибір нею майбутньої професії. Якщо вчитель ставить рамки у дусі “ну ти ж дівчинка”, то школярка може сама махнути рукою на мрію про інженерію чи програмування. Крім того, дуже часто школярі самі не знають, які можливості в кар’єрі перед ними відкриваються. Ірина Слуцька, вчителька інформатики, яка входить у ТОП-50 Global Teacher Prize Ukraine, експертка і тренерка Microsoft, вважає, що кожен вчитель несе особисту відповідальність за вибір старшокласниками професії: «Якщо вчитель на уроках або в позаурочний час наводить приклади, екскурсії, віртуальні чи офлайн зустрічі з представниками різних професій, то учні починають замислюватись. Я вже з 8 класу запрошую учнів знайомитись з атласом професій, щоб вони бачили як змінюється світ і які відкриває перед ними можливості». Одна з найкращих вчителів України переконана: зараз є достатньо ресурсів, щоб розвивати у старшокласників інтерес до професій майбутнього і долати ґендерні стереотипи. Потрібне лиш бажання вчителів.
Ґендерний розподіл навчання типу «різьба – хлопцям, шиття – дівчатам» відходить в минуле, і досі актуальне, на думку Ірини Слуцької, хіба що там, де адміністрація відмовляється йти в ногу з часом або просто не має матеріальної бази нового типу. Наприклад, не має робототехніки, якою в однаковій мірі могли би займатися і школярі, і школярки. “Справа часто не стільки в ґендерному розподілі, як в моді на певні заняття”, – відзначає Максим Бакшаєв, консультант з освіти, розвитку та самореалізації дітей та тінейджерів. Скажімо, роботехніка зараз в тренді, і підлітки охоче нею займаються, бо це популярно. Але це абсолютно не означає, що вона так само буде цікавити їх через кілька років чи стане майбутньою професією.
Батькам видніше?
Окрім школи та оточення, на вибір дітьми майбутньої професії впливають їхні батьки. За 23 роки роботи з учнями старшої школи, Ірина Слуцька переконалася, що дуже часто через дітей батьки намагаються реалізувати власні мрії щодо професії. Мовляв, якщо батькам свого часу не вдалося стати юристами або економістами, то нехай тепер діти стануть. Інша популярна практика – це нав’язувати дитині певну професію через її престиж або нібито багатообіцяючі майбутні перспективи.
Але що буде престижним через 5-10 років? Хто має на це конкретну відповідь у світі, який так стрімко розвивається? Багато батьків, спантеличені тим, що не можуть самі нічого спрогнозувати, вирішують просто відгородитися від змін. І так само, щоб нібито вберегти свою дитину від втрат чи розчарувань, вони обмежують її вибір певними рамками і шаблонами. “Такі батьки намагаються усе вирішити за дитину, включно з її професією, щоб максимально її убезпечити”, – пояснює таку позицію Максим Бакшаєв.
Спротив змінам і нав’язування своєї моделі життя явно не йде на користь дітям і не гарантує їхнього благополуччя. Багато батьків також дають можливість дитині висловитися, проте зразу починають активно радити чи переконувати у чомусь своєму. “Чим більше батьки чинять тиску, тим більше отримують супротиву. Хай навіть підлітки не дуже люблять вивчати в школі фізику, але її законам цілком у цьому питанні піддаються. Тому важливо весь час будувати рівні, довірливі стосунки зі своєю дитиною, прислухатися до її бажань, а не вирішувати за неї її долю”, – радить Максим Бакшаєв. Йдеться про прогресивне батьківство, в якому батьки чесно зізнаються дітям, що самі не розуміють куди рухається світ і що стане найбільш вдалим вибором для майбутньої професії. Тому вони дозволяють дитині шукати і проявляти себе у тому, що їй найбільше до душі.
Життя поза школою
А тим часом є підлітки, які вже займаються своєю справою і не шукають схвалення свого вибору ані в школі, ані в батьків. Катерина Михалко та Микита Владикін, коли обом було по 16, створили вічну канцелярію – блокнот, який ніколи не закінчиться, і ручку, яка ніколи не спишеться. Їхній стартап Nuka вже має кілька десятків тисяч доларів інвестицій.
Експерименти з матеріалами для свого блокнота та сплавами металів для олівця вони проводили поза школою. А до розвитку ідеї шкільна освіта ніякого стосунку не мала, кажуть юні винахідники. І Катерина, і Микита з дитинства багато читали і у віці 12-13 років почали цікавитися маркетингом і бізнесом. Школа усіх відповідей на їхні запитання не могла дати, тож довелося шукати спеціалізовані курси.
“Я вважаю, що шкільна програма застаріла. У ній є зайві предмети, і водночас багато яких бракує. Зараз важливо не запам'ятовувати великі обсяги інформації, а вміти її структурувати, опрацьовувати і грамотно доносити. Школа цьому не вчить. У дітей нема навиків як правильно запитувати і знаходити відповіді. Також не вистачає предметів, які пов'язані із психологією, із взаємодією в команді. Тому в школі часто виникають непорозуміння між вчителями, батьками і дітьми”, – каже Катерина Михалко.
Обоє винахідників переконані, що професія не має нічого спільного з ґендером, бо кожен має займатися тим, що його мотивує і що приносить задоволення, незалежно від того хлопець ти чи дівчина. Більше того – варто покладатися на свої відчуття, а не нав’язані шаблони. “Є вчителі, які не розуміють, що у дитини, окрім школи, ще є життя. А насправді це дуже добре, коли в дитини ще є якісь проекти, робота, не пов'язані зі школою!” – каже Катерина Михалко.
Винахідники вічної канцелярії вирішили закінчити школу екстернатом, щоб повністю зосередитися на своєму стартапі. Батьки поставилися до цього із недовірою. “Їх спочатку збентежило таке рішення, – розповідає Микита Владикін. – Але вони перестали хвилюватися, коли побачили результати нашого проекту”.
Світ, який стрімко змінюється, стирає кордони і обмеження. Вчителям, батькам, наставникам варто мислити ширше, залишаючи шаблони й стереотипи у минулому і дозволяючи дітям робити свій вибір. Для цього важливо розкривати перед ними усю карту майбутніх професій і давати можливість пробувати себе у STEM чи інших сферах, незалежно від того хлопчик це чи дівчинка.
