Внаслідок руйнування каховської греблі 6 червня тонни води рушили в сторону Херсона й населених пунктів Херсонської й Миколаївської областей. Працівники мобільного Центру допомоги врятованим з першого дня почали надавати підтримку всім нужденним. ЦДВ евакуювали постраждалих, розміщували їх у притулках, надавали первинну психологічну допомогу, передавали гуманітарну допомогу, зокрема жінкам та людям похилого віку.
«6 червня для мене почалось о сьомій ранку, коли зателефонувала моя знайома у дуже знервованому стані й попросила, щоб я допомогла знайти житло для її родичів, які перебувають у найнижчому районі нашого міста, острові, що наразі найбільш затоплений, — згадує Ірина, координаторка Центру допомоги врятованим у Херсоні. — Коли вона сказала, що підірвали греблю, я не могла в це повірити. Усі херсонці з дитинства знають, які жахливі наслідки можуть бути від підриву греблі. Нам проводили уроки в школі, на яких про це розповідали. Коли це сталось, це був такий шок! Я не можу підібрати слів, бо сказати „жах“ буде недостатньо. Це глобальне горе, глобальна катастрофа».
Літня жінка у підтопленому будинку в Херсоні / UNFPA, Данило Павлов
Центр допомоги врятованим (ЦДВ) — це установа, де люди, які постраждали від війни, можуть отримати комплексну безпечну й безоплатну соціально-психологічну допомогу. Центри працюють в 11 містах України й створені за ініціативи Офісу віцепрем'єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, за сприяння урядової уповноваженої з питань гендерної політики, за підтримки UNFPA, Фонду ООН у галузі народонаселення, місцевих органів влади та громадських організацій.
Від початку своєї роботи в грудні 2022 року ЦДВ у Херсоні працює в мобільному форматі. Херсон був окупований упродовж 9 місяців. За цей час місто розграбували та зруйнували багато будівель. Наразі там не вистачає приміщень для соціальних служб, тож ЦДВ працює на своєму авто.
До складу мобільної групи херсонського ЦДВ входить водій Андрій, психологиня Ірина та соціальна працівниця Анна. До катастрофи на Каховській ГЕС вони організовували зустрічі з адвокаційними партнерами, співпрацювали з сільськими головами, розповідали в селищах про гендерно зумовлене насильство, сексуальне насильство, пов’язане з війною, і про доступні сервіси.
Команда ЦДВ складається з психолога Ірини (ліворуч), водія Андрія (у центрі) та соціального працівника Анни (праворуч) / UNFPA, Данило Павлов
Співробітники Центру допомоги врятованим надають гуманітарну допомогу постраждалим / UNFPA, Данило Павлов
«Також багато консультували в онлайн-режимі жінок, які звертались із запитами, пов’язаними з сексуальним насильством, і які або проживають в області, або виїхали, — розповіла Ірина. — Разом із партнерами, як-от психологинею дружнього до жінок і дівчат простору „Вільна“, ми консультували в їхньому приміщенні. Найчастіше до нас звертались матері з запитами, як стабілізувати стан дітей».
Руйнування греблі Каховської ГЕС призвело до масштабної гуманітарної катастрофи в Херсоні та області, тож невідкладним завданням працівників ЦДВ став порятунок людей. Водій Андрій добровільно взявся евакуювати людей: спочатку автомобілем, але на другий день катастрофи йому довелося скористатися човном. Він знімав людей з дахів, відв'язував тварин і рятував усіх, кого міг знайти.
«Ми отримували координати для евакуації людей від ДСНС, вони направляли нас за адресами, — згадує Андрій. — Якось ми отримали адресу і виїхали. Локацію шукали довго, бо район був сильно затоплений. Виявилось, що за адресою жінка разом із козами опинились на даху. Попри сильну течію ми врятували її з козами й двома собаками. Працювали втрьох: один координатор був на берегу і двоє нас у човні».
"Виявилося, що кози і жінка не могли вибратись, сиділи на даху. Ми знайшли їх, врятували її разом із козами та двома собаками". / Фото: НВ, Сергій Окунєв
Анна, соціальна працівниця, допомагала військовій адміністрації на складі приймати гуманітарну допомогу, яку привозили з усієї України, і розподіляти її по притулках. Крім того, було багато людей, які під час евакуації могли замочити чи загубити документи, тож працівники ЦДВ займалися й цим питанням.
Психологиня Ірина координувала роботу центру, надавала психологічну допомогу евакуйованим у притулках, працювала з дітьми, заспокоювала наляканих людей похилого віку. Також до неї зверталися ті, хто хотів допомогти, тож вона координувала їхню діяльність та збір коштів. Їхній роботі весь цей час заважали сильні обстріли.
«Один хлопець, якого евакуювали, до того збирав гроші для операції на суглобі. Він врятувався, документи врятував, а гроші не зміг забрати. Ми відкрили збір коштів та поширювали інформацію про його ситуацію», — розказала Ірина.
Співробітники Центру допомоги врятованим надають гуманітарну допомогу постраждалим / UNFPA, Данило Павлов
Однак не всі хотіли покидати свої домівки. Працівники ЦДВ розповіли, як часто їм доводилось переконувати людей евакуюватися. Причини різні, але однією з основних є небажання залишати домашніх тварин. Оскільки притулки не дозволяють розміщувати в них людей із тваринами, то громадяни радше ризикнуть життям, аніж залишать улюбленців.
«Історія, яка мене вразила до глибини душі, це коли ми на машині у перший день нашим ЦДВ поїхали евакуювати хлопця. Вода була вже за десять метрів від його будинку, — згадує Ірина. — Хлопець був з інвалідністю, він важко пересувався і мав проблеми з мовленням. Він не хотів їхати без своєї собаки, вівчарки, якій було десять років. Він був готовий з нею залишитися, але це було дуже небезпечно, бо його будинок затопило б по дах до вечора. Притулки не пускають із тваринами, а більше йому не було куди їхати. Тож ми всі почали питати у знайомих, хто міг би його прихистити. Ми знайшли будинок у безпечнішому районі нашого міста, куди й перевезли його з собакою. Я бачу, як люди люблять своїх тварин. Вважається, що собака зберігає вірність господарю, однак протягом цього тижня я бачила, які люди бувають вірні та відповідальні перед своїми тваринами, що від них залежать».
"Я бачу, як люди люблять своїх тварин" / UNFPA, Данило Павлов
Водночас UNFPA разом з іншими агенціями ООН, зокрема OCHA, UNHCR, WFP, UNICEF та IOM, відправили декілька конвоїв з гуманітарною допомогою. UNFPA надав 608 санітарно-гігієнічних наборів для людей літнього віку та жінок і дівчат. Вони містять білизну різних розмірів, термошкарпетки, урологічні та менструальні прокладки, засоби гігієни (мило, шампунь, зубну пасту та щітку, дезодорант тощо), теплі ковдри та ліхтарики.
«Я дуже вдячна за швидку реакцію партнерів, якісну логістику, швидкий довіз необхідних санітарно-гігієнічних наборів у достатній кількості, — розповідає Ірина. — Я можу роздавати їх тим, кому вони потрібні. Щиро дякую Фонду ООН у галузі народонаселення та людям, які відгукнулися. Допомога прямує до Херсона. Це підтримує і допомагає надалі виконувати свою роботу».
Співробітники Центру допомоги врятованим надають гуманітарну допомогу постраждалим / UNFPA, Данило Павлов
Співробітники ЦДВ прокидаються о шостій ранку і лягають спати о першій чи другій годині ночі. Іноді через сильні обстріли їм доводиться сидіти в підвалі, а отже про повноцінний сон навіть не йдеться. Після такого психіці дуже важко відновитися, поділилася Ірина. Але вони з Андрієм та Анною не зупиняються ні на мить, постійно надають допомогу. Вони також спостерігають за жінками репродуктивного віку, аби переконатися, що ті почуваються добре, і весь час на зв’язку з гінекологами, щоб будь-якої миті спрямувати жінок до лікарні.
«Найбільше постраждалі хотіли, щоб їх перевезли в тепле сухе місце, в теплу суху постіль, з ковдрою, і дали гарячий чай. Вони хотіли турботи. Хто б це не був, чоловік чи жінка, коли вони отримували співчуття, турботу, гарячий обід, вони починали „відтавати“. Коли люди отримують ковдри, сухий одяг, засоби гігієни, вони відчувають, що не самі зі своїм горем, що їх підтримують тисячі людей, що їх не кинули напризволяще. Їм було дуже важко і боляче, але коли вони побачили допомогу, до них почали повертатися сили й впевненість, що вони з цим упораються», — розповідає Ірина.
Найбільше Ірина боїться думати про те, що буде, коли зійде повінь. Там, де була вода, зараз багнюка і купи сміття. Кам’яні будинки промокли наскрізь, а в підвалах вода ще стоїть. Будуть цвіль, грибок і багато знищеного майна.
«Я переживаю, що коли зійде вода, на поверхні можуть залишитися трупи тварин і людей, — ділиться Ірина. — Найбільше боюся того, що почнуться різні епідемії. Багато будинків залишаються без питної води за нашої херсонської 40−50-градусної спеки влітку. Була інформація, що розмило кладовища, а за нашої спеки це спричинить жахливий процес. У нас наразі немає фахівців, які б упоралися з цим викликом. У нас не вивозять сміття, тому що бракує людей. Наше місто розграбоване, тут мало техніки й людей».
Співробітники Центру допомоги врятованим надають гуманітарну допомогу постраждалим / UNFPA, Данило Павлов
Ірина є мешканкою Херсона і з початку повномасштабного вторгнення залишалася в місті. За цей час багато її друзів і родичів виїхали. Деякі друзі та місця, які вона любила, залишилися на лівому березі міста, яке все ще перебуває під тимчасовою окупацією та зараз затоплене. Якщо правий берег на 16 метрів вищий за лівий і це лихо однак його дісталося, то лівий берег просто зник. «Ця трагедія мене лякає, бо попри те, що ми живемо в прогресивний час та говоримо про толерантність, повагу, цінності, все ще є люди, які готові стирати з лиця землі цілі міста», — каже вона.
«Я пережила окупацію, звільнення, нескінченні обстріли та зруйновану греблю. Скажу одне: я дуже полюбила життя, я дуже сильно хочу жити, я дуже полюбила те, що маю», — ділиться Ірина.
Центр допомоги врятованим у Херсоні працює за ініціативи Офісу Віцепрем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, сприяння Урядової Уповноваженої з питань гендерної політики, підтримки UNFPA, Фонду ООН у галузі народонаселення, місцевих органів влади та через виконавчого партнера МБФ “Ініціатива”.
Матеріал є передруком з NV.
Редактор: Каріна Пасічник
