Територія заміського комплексу для відпочинку оточена смереками і високими Карпатськими горами, зовні здається звичайним дитячим літнім табором. Ввечері в затишних альтанках ховаються юні закохані пари. На спортивному майданчику постійно хтось грає у футбол, волейбол. Вдень на місці загальних зборів раз по раз лунають підбадьорюючі вигуки «Віталя давай, ти зможеш, Марія, ти найкраща». Але це тільки зовні. Сюди на 12 денний тренінг приїздять підлітки від 14 років і старше з різних регіонів України. В основному з тих, які постраждали від війни. В перші три дні вони надзвичайно тихі, і трохи розгублені. Хтось потайки плаче в подушку, бо забув, як це жити в безпеці та вільно спілкуватися з однолітками.

Більше тисячі українських дітей і підлітків стали жертвами з початку повномасштабного вторгнення. Але ця цифра враховує лише вбитих і поранених юних громадян. Насправді, постраждали від війни набагато більше. Бо кожна дитина, яка на власні очі побачила, як рвуться ракети, як руйнуються будинки, як вбивають сусідів і рідних, кожна, яка жила в підвалі, вимушено покинула рідну домівку, щоб виїхати в евакуацію, стала жертвою. Україні ще довго доведеться лікувати скалічене війною покоління.  

«Енергія твого майбутнього» - не просто табір для підлітків. Це складна методична і педагогічна система, це діяльність 24/7, особливо в умовах воєнного часу. Війна загрожує потребі дітей і підлітків бачити світ безпечним і передбачуваним, тому для них природними є відчуття розгубленості, тривоги, страху, занепокоєності чи суму, вони можуть проявляти песимістичні погляди на життя, людей або майбутнє. Це впливає на відносини з іншими, успішність чи плани на майбутнє.

«Для підлітків табір обов’язково стане щасливою практикою, якщо він є справжнім: коли дорослі — це чудові спеціалісти і прекрасні люди, коли поєднуються сучасні інноваційні методи неформальної освіти та активні форми відпочинку. Саме табір дає підліткам можливість тут і зараз досягти результату, представити його, пережити успіх, що дозволить упевнено проектувати свою подальшу траєкторію й незмінно дотримуватися принципу досягнення мети. У таборі вони знаходять однодумців, обмінюються інформацією, енергією думок та емоцій, а знайомства стають справжньою тривалою дружбою. Тому UNFPA створює можливості для тисячі українських підлітків за невеликий проміжок часу знову відчути енергію бажань, мрій, планів майбутнього, отримати поштовх до розвитку і набуття життєстійкості», - розповідає експертка цього напрямку в UNFPA Наталія Лещук.

Разом з командою однодумців – тренерів з різних регіонів України за 12 днів вона робить справжнє диво. Повертає підліткам, чиї найкращі роки були опалені війною, право на віру в майбутнє.

Комплексна програма «Енергія твого майбутнього» включає в себе навички 5 модулів: кооперація, креативність, комунікація, обрання життєвого шляху, вправи направлені на виховання життєстійкості і подолання перешкод на життєвому шляху. Останні, ввели спеціально, бо підлітки, які пройшли через війну потребують особливої роботи з психологами. Усі модулі направлені на те, щоб фокусувати увагу на кожному учаснику та учасниці тренінгу.

Метою програми стало створення атмосфери довіри та сприйняття для відкритої комунікації із самопізнання і прийняття підлітками себе та інших, розвитку здатності долати непрості життєві ситуації, зниження тривоги, страху, для ефективної співпраці, конструктивної взаємодії, розвитку вміння створювати нові креативні ідеї з іншими, критично мислити, для сприяння професійному самовизначенню, оптимістичному погляду на власні перспективи і плануванню майбутнього, віри в себе і свої здібності будувати світ кращим.

Історія шістнадцятирічної Марії Бедзай із Миколаєва доводить – навіть переживши найстрашніші моменти в житті, після тренінгів в таборі можна знайти в собі сили, знайти мету, і йти до неї впевнено, розуміючи, що лише від себе залежить, яке майбутнє очікує на нинішнє покоління підлітків. Батько і мати в дівчини військові. Тато загинув під час операції по визволенню острову Зміїний. Школярка дуже горювала, але треба було підтримувати маму, що була у розпачі. На щастя з’явилася нагода пройти 12-денний тренінг в таборі «Енергія твого майбутнього». Після першої зміни дівчина впевнилася – треба жити, щоб виконати обіцянку, яку дала загиблому батькові.

«Ми обговорювали з ним мою майбутню професію. Тоді він дав пораду – стати військовим психологом. Бо наші військові, як ніхто інший потребує особливої підтримки. Тепер, коли в табір я повернулася не як звичайний підліток, а як інструктор, після того, як прожила 12 років із загоном своїх дітей, я впевнилася, що професія військового психолога – саме те, чого я прагну в майбутньому. І хоча досі модулі з обрання життєвого шляху і професії для мене найважчі, та я вірю, що в мене все вийде. Після табору я повернуся до Миколаєва. Я не хочу нікуди евакуюватися, я хочу жити в своєму місті, закінчити успішно свою школу, а потім допомагати відбудовувати свою країну», - каже дівчина.

Таких як Марія у таборі чимало, розповідають тренери програми. Не всі можуть відразу після 12 днів вибудувати свій чіткий план на майбутнє, але підлітки набувають тих навичок, які дозволяють їм у подальшому стати справжніми господарями свого життя. Показовим стає і випадок одного з хлопців, який приїхав з Харкова. Про нього згадує тренерка Оксана Устименко з Запоріжжя:

«Діти, які пройшли війну інколи не показують, що приїхали з гарячих точок. З ними треба довше працювати, але результати помітні. Приїхала дитина за Харкова, Тимофій. Що він там пережив під час постійних ракетних і авіаударів, під час багатоденного перебування в підвалах, навіть уявити складно. В перші дні боявся спину розігнути, очі додолу, і все мовчав. А в кінці зміни – вільно висловлює свою думку на загально таборових заходах. Плечі розгорнув, очі блищать. Це теж психологічний показник, що він подолав свої страхи, що знов може спілкуватися з однолітками і не боятися, що його не зрозуміють. В цьому переваги нашої програми: тут ніхто не тисне, не квапить, кожен співпрацює в своєму темпі. Це шлях кожного, який кожен може пройти в своєму темпі»

Табірна зміна досить насичена. Усе розписано від перших хвилин підйому – до відбою. Але підлітки є підлітки, і їм просто необхідно мати час, який вони витрачають на своє порозуміння. В цьому таборі таким часом стали і вечірні чаювання, які вихованці організовують для себе самостійно. Після тренінгів, занять спортом вони збираються в своїх кімнатах, заварюють чай, зібраний з рослин, що щедро квітнуть на схилах Карпат, і починається найзаповітніше, коли вони діляться тим, що наболіло, що найбільш турбує. Тренери і інструктори не забороняють таке чаювання, навпаки, вважають, що це як шостий табірний модуль – неофіційний, але такий важливий для молоді.

«Ми спостерігаємо, що після таких чаювань, після 12 денних тренінгів ці підлітки кардинально змінюються. Справа в тому, що нинішнє покоління виросло в цифрову епоху, коли живе спілкування і так має обмеження. А тут ще особливі обставини. З однокласниками не поговориш, бо з 24 лютого школи, ліцеї, гімназії, університети довгий час не працювали, а потім перейшли на онлайн-режим. У результаті  - підлітки, які пережили жахіття війни стали дуже закриті. Але після кожного модуля, після кожної історії, після кожного вечірнього чаювання вони маленькими кроками йдуть до того, щоб відкритися, перестати ховати свої внутрішні відчуття. Тим, хто не потрапив до нашої програми можу порадити – говоріть, говоріть обов’язково про те, що болить, що переживаєте. Говоріть з тими, хто поруч, знаходьте можливість відволікатися, спілкуватися з підлітками. В цифрову епоху важко знайти живе спілкування. Але саме таке спілкування допомагає вижити, подолати свій стан і продовжити жити, будувати майбутнє»,  - розповідає Марина Матвієва, тренерка з Луганської області.

Для підлітків від 14 до 18 років саме думка однолітків авторитетніша і важливіша за те, що кажуть дорослі. Це визнають чимало вчених психологічних наук. Опинитися у інформаційному вакуумі для молоді інколи страшніше, ніж визнати, що вони опинилися у вирі військових подій. Як наслідок, такі діти замикаються в собі, їм здається, що світ зрікся їх, і вони нікому не потрібні. Саме про такий свій стан розповідає ще один учасників тренінгів вісімнадцятирічний Артур Мамаєв з Херсону. Коли його регіон було захоплено, хлопець разом з родиною кілька місяців переховувався в селищі, відрізаному від світла і зв’язку. Щоб він, і його двоюрідний брат не втратили почуття реальності, щодня їх дідусь придумував онукам нове завдання: рубати дрова, рити вигрібну яму, перекопувати город. Після того, як родина Артура вирішила спробувати прорватися на підконтрольні Україні території, це зіграло поганий жарт з хлопцем.

«Росіяни на блокпостах побачили на моєму телефоні фото, де ми з братом працюємо на городі дідуся, і вирішили, що це ми риємо окопи. Від фільтраційного табору і відмови на проїзд мене врятував щасливий випадок. Батькам вдалося довести, що ми там просто займалися фізичною працею. Але той жах, який я пережив під час окупації, під час виїзду з неї мені вдалося подолати лише в таборі. До приїзду мені здавалося, що я втратив все – друзів, які залишилися в Херсоні, кохану дівчину, яка виїхала за кордон, однокурсників, які пішли воювати, але тепер я зрозумів, що життя триває, і саме від таких як я залежить – яким воно буде в Україні. Тут я отримав нових друзів з різних регіонів. І знов навчився спілкуватися з однолітками»,  - ділиться відчуттями Артур.

Таких історій тут вже накопичилося більше 700, а якщо додати вдячні відгуки батьків, чи опікунів, які помічають, як через 12 днів змінюється їх доросла дитина, то набагато більше. Переламний момент, за спостереженням тренерів і інструкторів спостерігається після того, як загони йдуть у міні-похід. В Карпатських горах він не може бути «лайтовим». Треба долати броди, нести рюкзаки з запасами їжі і споряддям. При цьому пам’ятати, що до вершини мають дійти всі. І в походах трапляється різне. Хтось розтер ногу, у когось закінчилася вода, чи їжа. Ні, ніхто не кидає підлітків в умови, що треба шукати джерела чи голодувати, але цей досвід вчить іншому. Для багатьох такий похід перший, але надзвичайно емоційний.

«Діти до нас приїжджають з різних регіонів нашої країни. Похід, на мій погляд, стає кульмінацією програми. Бо там вони отримують почуття віри в себе, почуття підтримки. Багато хто місяцями сиділи вдома, чи в підвалах, не мали змоги спілкуватися один з одним. А коли на високій вершині вони відчувають руку друга – вони розуміють, що вони, ці підлітки, не одні в цій країні, в цьому світі. Коли вони переходять через брід, коли діляться один з одним чи сухими шкарпетками, чи ковтком води, чи просто добрим словом, вони розуміють, що не все в житті матеріальне – треба вміти ділитися тим, що є, чим кожен з нас володіє у своїй душі»,  - ділиться враженнями Дар’я Кабанова, тренерка з Донецької області.

Найдивовижніше в цій історії, що майже всі тренери табору мали зібратись на черговий тренінг для тренерів 24 лютого в Святогірську Донецької області. І вже приїхавши на місце проведення з Херсонської, Запорізької та інших областей, цим жінкам довелося через блокпости і обстріли пробиратися назад додому, щоб потім знову зібратися вже на Закарпатті, бо допомоги цієї програми потребують кілька тисяч українських підлітків. Поки ж за три місяці нам вдалось організувати сім 12-денних змін, в яких взяли участь 727 дівчат і хлопців з різноманітних областей України, що постраждали від повномасштабної війни.

Комплексна психосоціальна програма для підлітків «Енергія твого майбутнього» впроваджується в рамках Програми ООН з відновлення та розбудови миру за підтримки Європейського Союзу, а також за фінансової підтримки Данії.