Коли війна торкнулась околиць Чернігова, Марина готувалася до народження своєї другої дитини. Вона та її чоловік спочатку планували залишитися вдома, сховавшись від ракетних ударів у підвалі. Однак, невдовзі вони зрозуміли, що залишатися в місті з новонародженою дитиною буде занадто ризиковано.
Марина мала народжувати 8 березня. Побоюючись, що перейми можуть початися у нічний час, вони з чоловіком вирішили поїхати в пологовий будинок 7 березня, адже через комендантську годину пересування містом вночі заборонено. Вже у лікарні Марині довелося народжувати дитину в коридорі, який був обладнаний усім необхідним для пологів.
Спільно з ЄС та іншими партнерами UNFPA, Фонд ООН у галузі народонаселення підтримує пологові будинки в Україні, забезпечуючи потреби вагітних жінок, розширюючи доступ до безкоштовних та якісних послуг із репродуктивного здоров'я, а також забезпечуючи лікарні всім необхідним.
Найбільшим страхом для Марини та її чоловіка була загроза ракетного удару. Протягом наступних кількох тижнів після появи дитини на світ, родина ночувала в підвалі, який був переобладнаний у бомбосховище. Хоча завдяки генератору було світло – у підвалі все одно було холодно. Родині довелося пристосовуватися до ситуації, що склалась, і чекати на порятунок.
Через два тижні після пологів Марина з чоловіком вирішили поїхати з Чернігова, оскільки залишатися там із новонародженим немовлям було надзвичайно небезпечно. Вони поїхали в Борзну Чернігівської області, де жив батько чоловіка.
Через день після того, як родина покинула Чернігів, пішохідний міст, яким вони виїжджали, був підірваний. Якби вони хоч на день затримали свій від'їзд, то покинути місто вже не вдалося б.
«Найпам'ятнішим моментом серед усього лихоліття війни було народження донечки. Наша дочка — перша дівчинка у нашій великій родині, і ми вдячні, що ми живі та здорові. Це щастя знати, що є організації та люди, які пропонують підтримку в ці важкі часи», – сказала Марина.
