Новини

Яким чином Україна збирається подолати насильство щодо жінок до 2030 року?

21 березень 2020

Кожна людина має почувати себе захищеною будь-де. На вулиці міста, у громадському транспорті, у публічному місці та, звісно, у себе вдома. Особливо у себе вдома. Але статистичні дані свідчать про те, що це відчуття втрачається.

Щороку понад 1 мільйон жінок в Україні потерпає від домашнього насильства, - такими є дані UNFPA (Фонду ООН у галузі народонаселення). Тільки уявіть: футбольний стадіон «Олімпійський» в Києві вміщує 70 тисяч вболівальників! Тож скільки стадіонів знадобиться, щоб вмістити усіх постраждалих від домашнього насильства? Про це запитав аудиторію Ієн Мак-Фарлейн, Регіональний директор UNFPA у Східній Європі та Центральній Азії, на міжнародному форумі «Україна на шляху до подолання домашнього та ґендерно зумовленого насильства», який відбувся у Києві 20-21 лютого 2020 року.

Проблема домашнього насильства є універсальною. За своїми ознаками, за своїми наслідками, за тими шрамами, які назавжди залишаються на серці у постраждалих. Адже там, де є фізичне насильство, завжди присутнє і психологічне, і нерідко й економічне, - коли один партнер контролює витрати іншого, узагалі віднімає будь-які кошти, тим самим ставлячи людину у залежність від себе. Проте, за даними UNFPA, що таке економічне насильство, знає лише 51% українців, а психологічне можуть визначити тільки 56%.

«Я чула, що матері кажуть своїм дочкам, онукам і сестрам, що насильство трапляється. Що це просто факт, з яким ти маєш жити. І в мене це викликає злість. Фізичні рани можна зцілити, для цього у нас є лікарі. Але до кого звернутись, якщо рана набагато глибша? Особливо, якщо ти не можеш звернутись ані до своїх подруг, ані до матері, ані до сестри. Самотність стає всеохоплюючою», - на тому ж форумі виступила з промовою Лариса Галадза, Посол Канади в Україні. Але вона також зазначила, що проблему насильства можна вирішити, адже у нас є знання, інструменти, дані опитувань, у нас є уряди, організації та громадяни, які готові вкладати свої ресурси у вирішення цієї проблеми.

Тож що уже зроблено в Україні і чи зможе вона подолати ґендерно зумовлене насильство до 2030 року?*

Прогрес є

Так, прогрес є, адже нарешті уряд України створив єдину національну гарячу лінію, яка працює по всій країні цілодобово. Її номер – 1547. Юлія Соколовська, Міністерка соціальної політики України, зауважила, що, не дивлячись на те, що це пілотний проект, якому лише декілька місяців, уже за цей час на лінію поступило більше 1200 дзвінків. Тут варто додати, що гаряча лінія в Україні існувала і раніше на базі громадської організації «Ла-Страда». І вона також працює зараз, надаючи психологічні, інформаційні та правові консультації, її номер – 116 123.

Відкриваються притулки, або шелтери, де постраждалі від домашнього насильства жінки можуть знайти прихисток для себе та своїх дітей. Тут їм також надають соціальний супровід і необхідну психологічну та первинну юридичну допомогу, поки вони не стануть на ноги. Такі притулки дозволяють постраждалим спланувати свої подальші кроки, щоб розпочати нове життя. І зараз Міністерством соціальної політики розробляється проект наказу стосовно їхньої якості, а також їхнього місцезнаходження.

Запрацювали на території нашої країни і декілька денних центрів соціально-психологічної допомоги. Це місця, де постраждала від насильства особа може отримати психологічну та первинну юридичну допомогу тут і зараз протягом дня. За рішенням засновника, у центрі може бути створена кризова кімната, де постраждала може знаходитись максимально 20 діб. За підтримки UNFPA на даний момент в Україні створено п'ять таких центрів.

У нашій країні працюють мобільні групи поліції з протидії домашнього насильства. І на сьогоднішній день вони функціонують у всіх обласних центрах, а також у Білій Церкві, Краматорську та Бердянську. Катерина Павліченко, заступниця Міністра внутрішніх справ України, поділилась, що у міністерстві зараз розглядають можливість збільшення кількості таких груп. Також Національна поліція активізує роботу всіх підрозділів, які працюють у напрямі подолання домашнього насильства. За 2019 рік у поліцію надійшло 142 тисячі повідомлень домашнього насильства, складено 107 тисяч протоколів. Було винесено близько 16 тисяч термінових заборонених приписів, а 72834 особи були поставлені на профілактичний облік.

Екстрену та планову соціальну та психологічну допомогу надають і спеціалізовані мобільні бригади. Вони були створені у такому форматі, щоб у складі кожної були профільні спеціалісти, які могли б м’яко та коректно працювати з особою, яка постраждала від насильства. Мобільні бригади виявляють постраждалих через планові виїзди, особисті звернення та повідомлення колег-партнерів. За період з 2015 по 2019-й було створено 47 таких бригад за підтримки UNFPA, які надали допомогу у понад 67 тисячах випадків. На даний момент їхньою організацією займаються органи місцевого самоврядування за вимогами національного законодавства. І зараз їхня кількість сягає більше 300.

Що ще?

З 2013 року в Україні працює система безоплатної правової допомоги. А з 2018-го постраждалі від домашнього насильства можуть отримувати і вторинну допомогу від Координаційного центру з надання безоплатної правової допомоги Міністерства юстиції України. Це включає представлення у суді та складання процесуальних документів. Але за цей час, за словами Олександра Баранова в.о. директора центру, за послугами звернулись тільки трохи більше тисячі осіб. Він також вважає, що, насправді, кількість постраждалих від домашнього насильства набагато більша, ніж мільйон, і навів дані закритого дослідження у Броварах: «30% опитаних заявили, що потерпали за своє життя від домашнього насильства, а 20% - потерпають прямо зараз».

Наступний рівень

Тож якщо цифри не зменшуються, куди нам рухатись далі?

По-перше, до ратифікації Стамбульської конвенції. Катерина Левченко, Урядова уповноважена з питань ґендерної політики, вважає, що реальні зрушення відбудуться тоді, коли буде ратифікована Стамбульська конвенція: «Ратифікація конвенції буде важливим символічним кроком, який покаже, що є зміни в свідомості суспільства і є розуміння того, що необхідно робити. Адже ґендерно зумовлене насильство стосується широкого кола питань, зокрема прав людини, розподілу влади і рівності. І відділяти одне від іншого – це помилка».

Нагадаємо, що конвенція, яку прийняли у Стамбулі країни-члени Ради Європи 11 травня 2011 року, стала першою європейською угодою, яка спрямована саме на боротьбу з ґендерно зумовленим та домашнім насильством. В Україні документ мав бути ратифікований ще у 2016 році, але поки що цей процес відкладається.

По-друге, у кожній області сьогодні призначений координатор із забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків та попередження насильства. Існують і відповідальні підрозіли, консультативно-дорадчі органи. Але пані Левченко задає резонне питання: чи прописані функціональні обов’язки цих людей? Чи достатньо у них компетенцій? Це наступний крок аналізу, який потрібно робити, щоб ті люди, які вже призначені сьогодні, могли виконувати свою роботу.

По-третє, це моніторинг виконання Закону «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Уже два роки як він вступив у силу, і сьогодні вже назріла потреба робити моніторинг, щоб Закон був більш ефективний, а політика у напрямку подолання домашнього насильства ставала комплексною.

По-четверте, такою ж комплексною має ставати робота з кривдниками. Галина Скіпальська, директорка МБФ «Українська фундація громадського здоров’я», вважає, що працювати потрібно не тільки з постраждалими, а й тими, хто кривдить. Для них мають працювати спеціалізовані корекційні центри та повинен бути розроблений механізм притягнення до відповідальності за відмову від проходження корекційної програми.

І звісно, що паралельно процеси мають відбуватись у просвіті та освіті. Нам необхідні якісні інформаційні кампанії, спрямовані на молоде покоління, щоб виховувати в них нульову терпимість до насильства; на постраждалих, щоб вони не мовчали та не боялись звертатись по допомогу; на суспільство, щоб воно не залишалось байдужим. Вирішення проблеми ґендерно зумовленого насильства не має лягати на плечі постраждалих осіб. Воно має лягти на наші плечі. На плечі небайдужих сусідів, колег та родичів, на плечі медіа, які висвітлюють тему насильства без додаткової шкоди постраждалим, на плечі національного уряду, який має визначити вирішення проблеми ґендерно зумовленого насильства пріоритетним. І все це можливо, якщо ми будемо пам’ятати: постраждалі завжди мають бути на першому місці, а ми без упереджень та осуду повинні слухати їх та допомагати будувати нове життя після пережитого.

*30 вересня 2019 року президент України Володимир Зеленський підписав указ про Цілі сталого розвитку України на період до 2030 року (https://www.president.gov.ua/documents/7222019-29825). В Указі йдеться про підтримку проголошених резолюцією Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй від 25 вересня 2015 року № 70/1 глобальних цілей сталого розвитку до 2030 року та забезпечення їх дотримання. Зокрема  серед цих цілей є пункт №5 - забезпечення гендерної рівності, розширення прав і можливостей усіх жінок та дівчат, який передбачає подолання проблеми ґендерно зумовленого та домашнього насильства.