«Фух, поїхали! Очі бояться, руки роблять, — посміхається Катерина Гончаренко, накладаючи мейкап моделі, та пояснює: — Зараз ми робимо макіяж очей, вирівнюємо шкіру. Обов’язково має бути рівна основа, бо без бази макіяжу не буде».
Катерина з міста Тростянець, що на Сумщині. Жінка змогла втілити дитячу мрію та водночас досягти фінансової незалежності. Сьогодні вона ділиться з командою UNFPA в Україні та розповідає з чого усе почалось.
«24 лютого ми мали везти сина в Суми у лікарню, хлопець був на нічній зміні, зателефонував мені о шостій ранку: “Суми відміняються”. Я кажу: “Чого?”. Він сміється істерично: “Ти що, новини не дивилася? Війна почалася”. Кажу: “Яка війна?” — згадує вона.
Оскільки місто згодом окупували, на початку березня 2022-го Катерина з сином вирішили виїхати з Тростянця.
Під кінець березня 2022 місто звільнили. Катерина з сином перебували у Львові, а потім виїхали до Німеччини, там пробули три місяці та врешті повернулися додому.
«Працевлаштуватися у Тростянці дуже важко, — пояснює Катерина. — Три роки я була в декреті. Але після декрету, по-перше, складно знайти роботу, а по-друге, коли дитина тільки йде в садочок, починається адаптація, і вона часто хворіє. А роботодавці ж не дуже хочуть собі робітника, який більшість часу на лікарняному?»
Раптом у Facebook Катерина натрапила на інформацію про проєкт «WE ACT ІІ: Діємо заради жінок та їхніх можливостей», який допомагає жінкам знайти роботу.
Цей проєкт реалізується UNFPA, фондом ООН у галузі народонаселення в Україні, за фінансової підтримки Європейського Союзу та в партнерстві з ГО «Інноваційні соціальні рішення» в чотирьох областях України — Дніпропетровській, Миколаївській, Полтавській та Сумській. В межах проєкту у цих областях відкрили 20 Жіночих центрів працевлаштування (ЖЦП).
«Ми намагаємося охопити віддалені регіони або більш наближені до зон бойових дій, щоб дівчата могли здобути нову професію і частково — економічну незалежність. Акцент зробили на вразливих категоріях жінок — це ВПО, жінки з інвалідністю, і також особи, [які опинилися] у складних життєвих обставинах, — розповідає організаторка курсів від ЖЦП Марина Андрієнко.
Катерина заповнила анкету на курс із візажу, та була успішно прийнята на навчання. Атмосфера, згадує Катерина, була легка і невимушена, а з викладачкою у них склався особливий зв’язок, ніби вони були знайомі вже дуже довго. Ще у процесі навчання жінка отримала пропозицію щодо працевлаштування в місцевому салоні краси та погодилася на неї.
«Коли я проходила цей курс, транслювала все в соцмережі, — пояснює Гончаренко. — Після другого заняття мені зателефонувала власниця місцевого салону краси і запропонувала роботу. В цій студії я давно обслуговувалася — тобто фарбування, стрижка. І через три дні [після закінчення] курсів почала працювати».
в місті Тростянець. Фото від UNFPA Ukraine/Марія Петренко.
«Візаж — це робота, яка не прив’язує тебе до місця, ти сам собі будуєш графік, тим паче у мене мала дитина, я не можу постійно сидіти в офісі з 8 до 17. Я не прив’язана ні до кого і, ні до чого, сама собі начальник і виконавець. Встала, швиденько зібралася, дитину [відвела] до мами чи в садочок, і пішла працювати. Для мене макіяж — шанс бути незалежною в плані часу, фінансів. Я працюю на себе, я щаслива».
Окрім роботи в салоні краси, Катерина працює на фотозйомках. Клієнтки переважно самі знаходять її за принципом «сарафанного радіо» та через соцмережі — Instagram і Facebook. У процесі роботи вона створює своє портфоліо.
«Дівчата дивляться і пишуть: “Можна записатися?”. Обговорили, домовилися, куди прийти, який образ — все зроблено, всі задоволені, — розповідає вона та звертається до своєї моделі: — Бльосточки накладаємо, так? Відкрий очі, вгору дивись!».
За лютий 2024-го Катерина обслужила 32 клієнтки, які готувалися до корпоративів, днів народжень, весіллів тощо.
У майбутньому Катерина хоче відкрити власну студію з повним спектром б’юті-послуг. Також — розвиватися в перукарській справі та візажі, аби встигати за новинками та трендами й у такий спосіб тримати клієнток «на гачку».
в місті Тростянець. Фото від UNFPA Ukraine/Марія Петренко.
«Я б хотіла свою студію, де робитиму зачіски, макіяж, фарбуватиму. Це не стільки мрія, скільки мета, — наголошує вона. Макіяж — це маленький поштовх. Недарма кажуть, що з маленьких кроків прокладається великий шлях до успіху. Тому будемо навчатися, працювати, йти до своєї мети».
