News

Інвестуючи в дитину сьогодні, Ви знаходите собі друга на все життя, – Олександр Педан

30 July 2018

Олександр Педан, телеведучий і шоумен, у спільному проекті Delo.UA та Фонду ООН у галузі народонаселення розповідає про те, що для нього означає бути свідомим татком, куди він як батько інвестує фінанси та час, яким речам необхідно обов'язково навчати дітей і чому слід виховувати дітей залежно від особливостей їхнього характеру, а не статі.

 

Я вважаю, що чоловіки, які не приділяють часу родині, дітям, дружині, посилаючись на те, що у них багато роботи, використовують цю причину як відмовку. Щодо мене, то за останні п'ять років я став набагато більше уваги приділяти своїй сім'ї, зокрема доньці. Коли їй було дев'ять років, я зрозумів: ще трохи — і вона перестане ходити зі мною за руку, ще трохи — і вона може віддалитися настільки, що я не встигну з нею потоваришувати і згодом не зможу витягнути з неї ні слова, а стосунки з нею стануть абсолютно формальними. Коли народився син (йому 1,4 року), це стало стимулом бути з рідними ще більше. Тож моє ставлення змінилося.

 

Гуляючи з сином на дитячих майданчиках, я помічаю тренд: тата вже перестають бути батьками вихідного дня. Це стосується українців та іноземців. Хоча, як на мене, тата-іноземці з дітьми на руках виглядають органічніше. Справа в тому, що вони намагаються якомога більше часу проводити зі своїми дітьми, тому в них кращий контакт.

 

Тата вихідного дня видно здалеку по великим переляканим очам, тремтячим рукам, незадоволеному виразу обличчя. Діти їх не слухаються, а вони самі не знають, як до власних дітей знайти підхід: як зацікавити, розвеселити, пояснити будь-що. Я не маю права їм радити, проте чим раніше вони зрозуміють, що варто частіше спілкуватися з дітьми, тим швидше знайдуть з ними спільну мову і будуть отримувати лише задоволення від спільних прогулянок. Я би рекомендував мамам частіше залучати батьків саме до спільних із дитиною прогулянок — не варто просто вручати їм дитину зі словами «На, погуляй!», адже чоловіки не люблять, коли їм наказують. Якщо вони чують наказ, то перша реакція на нього — відторгнення. Тому чоловіка важливо мотивувати, знайти правильний підхід і перший час бажано гуляти разом, щоб показати певні моменти, як потрібно спілкуватися з дитиною, і потім татові буде легше справлятися з малюком.

 

Син у мене з'явився, коли я вже абсолютно дозрів до батьківства. Із Лерою, старшою дочкою, було трохи по-іншому. Вона народилась, коли мені було 22 роки, і я не був до цього морально готовим (адже у кожного чоловіка свій вік свідомого батьківства). Але в нашій країні було прийнято відповідати стандартам: необхідно одружитися в 20 років, народити дитину до 25 років і так далі. Іноді весь цей поспіх призводить до того, що діти стають несподіваними подарунками, або очікуваними, але батьки все одно ще не готові. Кожен чоловік інтуїтивно відчуває, чи хоче він стати татом.

 

Із Лерою вийшла така історія: до її триріччя наша сім'я жила на два міста:  Хмельницький і Київ. Я тоді активно займався кар'єрою і півтора року ми навіть жили окремо. Дочка мене не дуже добре знала, бо я бачив її раз на два тижні. Та й мені самому іноді було дискомфортно, бо почувався тим самим татом вихідного дня. Дочка мені подобалась, адже вона дуже ніжна, проте мене вистачало на 5-10 хвилин, і я в страшному сні бачив, що буде, якщо залишуся з нею на годину. Мені соромно, але це правда. Але коли їй виповнилося трохи більше двох років, усе змінилося — я просто закохався в дочку. Із тих пір ми з нею дуже здружилися. Так, були всілякі казуси, але не варто боятися робити помилки — це нормально.

 

Коли народився син, мені вже виповнилося 34 роки — зовсім інший вік та інший стан. Ми з дружиною дуже хотіли другу дитину, і коли він народився, я відчув, що отримав заслужений подарунок. Із перших хвилин його народження я був поруч, мені принесли його і поклали на груди. Медсестра попросила мене зняти футболку і, побачивши мої татуювання, сказала: «О! Йому буде, що почитати!». Є така практика давати дитину потримати батькові, аби він наситився мікрофлорою немовляти, і я думав, що це займе хвилин 10, але виявилося, що лежати разом потрібно дві години. Це було дуже приємне відчуття, а Леру я й не бачив новонародженою — був на гастролях у Німеччині. Але у випадку з другою дитиною я розрулив усі справи, усі зустрічі, тому що не хотів пропустити цей момент, запам'ятати його, і це було просто неймовірно! Марк інстинктивно шукав груди і поставив мені засос, на цьому місці я зробив тату - відбиток руки місячного Марчика. Ми всією родиною знімали цей відбиток: Інна його тримала, я відволікав, а Лера фарбувала долоньку помадою, щоб поставити відбиток на папір, а потім вже його у вигляді малюнку татуювальник переніс на груди.

 

У нашої сім'ї є три постулати: правильне харчування, освіта і відпочинок. Це ті речі, у які я готовий вкладати гроші. Власне, для цього їх і потрібно заробляти. Мої діти повинні бути здоровими, розумними, захоплюватися спортом, у випадку з Лерою — танцями. Одначе сублімувати не варто. Знаєте, коли тато не став Андрієм Шевченком і тепер понад усе прагне зробити зі свого сина футболіста, усе може не дуже добре скінчитися. Адже не факт, що у хлопчика до цього є здібності чи бажання. Важливо прислухатися до того, що хочуть діти. Щодо освіти, я вибрав для доньки приватну школу, де у класах по вісім дітей і немає такого поняття, як «не вивчити урок», адже вчитель встигає приділити увагу всім учням. Діти – як посудини: чим ви їх наповните, такими вони й будуть. І якщо їм показувати, що вчитися — це нормально, у них і думки не буде прогуляти або списати, або не вивчити. І в цьому плані я бачу якісну різницю між освітою, яку отримав сам, і тією, яку отримує моя дочка. Додатково Лера займається англійською три рази на тиждень.

 

Я виділяю стільки грошей, скільки необхідно. Хоча я економіст за освітою, але не люблю робити з усього бухгалтерські таблиці. Правило в мене одне: якщо на щось не вистачає, отже, потрібно більше заробляти. Школу, хобі, курси для доньки я вибирав не за фінансовим критерієм, а орієнтуючись на те, наскільки їй буде комфортно і наскільки якісними будуть послуги. Коли я вибирав школу, ми жили на лівому березі Києва, потім переїхали в центр, і зараз мені доводиться возити її на заняття, однак для мене так вигідніше не тільки економічно, але і з моральної точки зору. Оточення дуже важливе для підлітків, тому я не перевів Леру до іншої школи чи до інших гуртків, –  для неї це був би стрес. Там у неї вже склалися стосунки, а дружба — дуже важливий момент у розвитку людини.

 

Дитина має бути відкритою, щирою, доброю, не пихатою, не розпещеною. Оскільки дочка не була розпещена моєю увагою в ранньому дитинстві, я компенсую це зараз, тільки не грошима й подарунками, які не приноситимуть їй задоволення, а своїми дружбою та увагою. Я вважаю, що потрібно навчати цінувати матеріальні речі, аби діти розуміли, як вони дістаються, і ставилися до грошей із повагою. Моя дочка знає, що я заробляю гроші, вони не падають з неба, і вона це цінує. Я міг зробити помилку і виростити зіркову дитину. На щастя, цього не сталося. Лера знає, що «бути зіркою» – це робота, у сім’ї тато не зірка. У школі, наприклад, вона нікому не каже, що вона моя донька, і ніколи не скаже.

 

Мені здається, що не гендер диктує, на які принципи виховання спиратися, а характер дитини. Розвиваючи спортивний рух JuniorZ, я намагаюся привнести до школи такі види спорту, якими могли б займатися на рівних і хлопчики і дівчатка — фрісбі, чирлідінг, флорбол. І в житті так само: ми не виховуємо в Лери розуміння того, що їй потрібно вдало вийти заміж. Моя дочка хоче будувати кар'єру, і в неї вже були спроби організувати свій бізнес — вона продавала свої старі іграшки через інтернет, сама розкрутила блог в Instagram і тепер отримує партнерські пропозиції від різних брендів. Я взагалі бачу, що її покоління не таке, як наше, ці діти інші, у них дуже розвинуті бізнес-жила й стратегічне мислення.

Інвестуючи в дитину сьогодні свою увагу, час і ресурси, ви знаходите собі друга й опору на все життя. Ви вкладаєте у ваші з дитиною майбутні стосунки, і це повернеться вам сторицею. Якщо вірити європейській статистиці, то один євроцент, вкладений у дитинстві в заняття спортом, повертається вісьмома євро економії на медицині. І так у всьому. Наприклад, у Швеції дітей привчають до того, що їм потрібно вміти заробляти. Тому діти вступають в інститути цілеспрямовано — вони вибирають саме ту спеціальність, яка в майбутньому їх прогодує.

 

Я дуже сподіваюся, що син стане моїм партнером із серфінгу, мені би дуже хотілося проводити з ним час за цією справою. Адже Лера тільки нещодавно навчилася кататися на лижах, і я дуже радий, що вона розділила одне з моїх захоплень. Серфінг — моє ще одне хобі, але я розумію, що Лера, швидше за все, серфінгістом не буде. Я ставлю на Марка — він міцний хлопець, у нього чіпка хватка, він уже дуже спортивний, хоча йому 1,4 року. Нещодавно я повернувся з серфінг-поїздки, почав розкладати речі, і Марк тут же став на дошку й почав на ній присідати. Я зрозумів, що це знак (сміється)!

 

 

Стаття підготовлена у співпраці із delo.ua.