Стати батьками, маючи статус ВІЛ, безпечно. Втім багато з них так і не наважуються на це через упереджене ставлення і обмежений доступ до ресурсів. Антон Басенко, який живе з ВІЛ 16 років, наважився. Цієї весни у нього народився малюк. Про те, як із дружиною готувалися до пологів, що варто враховувати ЛЖВ (людям, що живуть з ВІЛ), які чекають поповнення в сім’ї, та лікарям – у цьому матеріалі.
Планування сім’ї
“Не бійтеся ставати батьками. За останні 10-20 років в Україні було зроблено достатньо багато для того, щоб люди, які живуть із ВІЛ могли повноцінно реалізувати свої репродуктивні права”, – запевняє молодий батько зі статусом ВІЛ, менеджер проектів Альянсу Громадського Здоров’я Антон Басенко.
Сьогодні Антон взяв вихідний, щоб побути зі своїм немовлям. Каже, що народження дитини стало незабутнім досвідом. І він в ньому брав участь на всі 100%, за винятком хіба тих 15 хвилин, які потрібні були в операційній на кесарів розтин. Антон був готовим брати участь і в пологах теж, але в операційну його не впустили через те, що пологи були екстреними. “Я збирався бути присутнім, але мене в останній момент розвернули і сказали “чекайте тут”. Але малюка свого я побачив уже в перші хвилини його життя”, – згадує Антон.
Антон із дружиною не відвідував курси для майбутніх батьків, але пара активно вивчала спеціалізовану літературу і досвід друзів та колег, які також живуть з ВІЛ. “Чим більше ти не посоромишся поставити запитань, хай навіть делікатного характеру, тим менше матимеш потім несподіванок”, – каже Антон. Тим, хто не знає де черпати необхідну інформацію, Антон радить звернути увагу на три джерела: Загальнонаціональну гарячу лінію з питань ВІЛ/СНІД/ туберкульозу, Всеукраїнську Мережу ЛЖВ (Мережа 100% Життя) та Альянс Громадського Здоров’я. На гарячій лінії працюють спеціалісти, які допоможуть знайти відповіді на необхідні запитання: і стосовно планування вагітності для ЛЖВ, і необхідної терапії, і виключення усіх ймовірних ризиків. Крім того, у Центрах СНІДу* фахівці роками працюють із ЛЖВ і допоможуть там, де звичайні лікарі можуть не знати відповіді.
Вибір пологового будинку
Наступне питання, яке може хвилювати майбутніх батьків – це де народжувати. Антон із дружиною звернулися до лікаря за рекомендацією у державний пологовий. ЛЖВ мають право народжувати не лише у профільному, а в будь-якому пологовому будинку. “Це стереотип – думати, нібито вибору нема, тому доведеться народжувати лише в одному конкретному місці. Вибір є, і ніхто в ньому відмовити вам не зможе”, – запевняє Антон.
Інший стереотип, який розвіює Антон – це те, що народжувати краще у приватних клініках. Мовляв, там про ЛЖВ краще потурбуються. “Коли мова про комфорт, обладнання і чистоту, то без сумніву. Але ми йдемо народжувати не за красивим халатом, правда? До прикладу, в приватних клініках може не бути в наявності дитячих форм антиретровірусної терапії (АРТ). А це важливіше за усякий комфорт. Тому краще перевіряйте такі речі заздалегідь”, – радить молодий тато. Також у виборі пологового варто врахувати чи буде це кесарів розтин чи ні. Якщо жінка довший час приймає АРТ і вірусне навантаження в неї не визначається, вона може народжувати природним шляхом. Якщо йде мова про кесарів розтин, то, можливо, краще все ж звернутися до державного пологового, тим більше, якщо мова йде про певного рекомендованого фахівця. “В пологовому ви будете 3-4 дні з урахуванням кесаревого. Це недовго, тому можна пробачити якісь речі в плані комфорту, проте подумати чи будуть у вас необхідні препарати й знання лікарів”, – радить Антон.
Обізнаність лікарів
Лікарі часто ставляться до ЛЖВ як до “особливих людей із особливим статусом”. Більше того, дають це зрозуміти своїм пацієнтам, тим самим будуючи між собою і ними невидиму стіну. Іноді це доходить до того, що породіль із ВІЛ навіть відправляють в окремі спеціальні палати.
“Зі ставленням в пологовому, в якому ми народжували, все було в порядку, але я помітив, що медичний персонал загалом дуже вигорілий”, – коментує Антон. Ймовірно, через це вигорання і перевантаження медики можуть втратити пильність, особливо якщо мова про екстрені пологи. “Можуть забути спитати як давно породілля приймає АРТ, і, відповідно, призначити новонародженому протокольний препарат не на тиждень, а на 28 днів, і не один, а три”, – наводить приклади Антон. Такі помилки й неуважність можуть дорого коштувати здоров’ю немовляти. Тож до вибору лікаря треба ставитися усвідомлено, довіряти, але й самому бути достатньо проінформованим. “Пацієнти, які мають базове розуміння щодо цих речей, чітко бачать і відчувають де є фальш, стигма і некомпетентність лікаря. До такого вони більше не підуть. Тож якщо ви, як лікар, зацікавлені в розширенні своєї практики і залученні нових клієнтів, варто читати профільну медичну літературу, нові міжнародні протоколи, виховувати в собі толерантність і постійно розвиватися”, – радить Антон.
За даними Центру громадського здоров’я МОЗ України, 244 тисяч людей в Україні живуть із ВІЛ. 70% із них – це особи репродуктивного віку. Вони можуть народжувати абсолютно здорових дітей, проте часто бояться і сумніваються. Тим більше, коли мова заходить про допоміжні репродуктивні технології. Сьогодні статус ВІЛ практично нічого не змінює у веденні пацієнта. Без сумніву, майбутні батьки мають самі вивчати доступні джерела та звертатися за порадою. Лікарі ж у свою чергу – підтверджувати свою обізнаність, ставити конкретні запитання і володіти інформацією. А, найважливіше – професійно виконувати свою роботу незалежно від статусу пацієнта.
* Обласні та міські Центри з профілактики та боротьби зі СНІДом
Фото: © 2016 Brendan Hoffman/Global Fund Advocates Network/
