Ви є тут

Боротьба з гендерно зумовленим насильством вимагає колективної дії. Щоб її забезпечити, Фонд ООН у галузі народонаселення лише у 2019 році провів близько півсотні заходів у регіонах України. Детальніше про зміст та суть – в інтерв’ю з Костянтином Бойчуком, регіональним координатором цієї програми.

  • Коли ви почали програму в Україні?

Наша програма почалася у 2015 році як гуманітарна в п’яти українських областях. Необхідно було швидко відреагувати на гуманітарну кризу на сході України. Якраз тоді ми й почали випробовувати як можуть працювати мобільні бригади соціально-психологічної допомоги. Через два роки ми розширили свою роботу до 12 областей. Вже напрацьовані моделі почали використовувати і в тих регіонах, які менше постраждали від конфлікту. Там також переконалися, що вони успішно працюють. Побачила це й держава, тож і мобільні бригади, і притулки, і денні центри стали частиною системи національного реагування. Вони вже вписані в законодавство і цілком можуть використовуватися і без нашої підтримки.

  • Що, на вашу думку, було чи залишається найбільшими перепонами в наданні якісної допомоги постраждалим?

Ще у 2014 році ми провели дослідження, яке показало нам, що кожна п’ята жінка у віці від 15 до 49 років зазнала фізичного або сексуального насильства. Насильство є масштабною проблемою. Втім постраждалі не звертаються за допомогою через велику кількість перешкод.

Врешті, навіть якщо й звертаються, то отримати якісні послуги досить складно. Так, в нас є і поліція, і соціальні послуги, і медичні працівники, на відміну від багатьох країн, де нема базових медичних послуг. Але попри те у нас всі звикли займатися своєю справою й працювати одноосібно. Окремо одне від одного. Зазвичай між ними немає ні координації, ні передачі певного випадку. Тож що ми маємо в результаті? Постраждала в першу чергу звертається за захистом до поліції. Та може забезпечити захист фактично лиш на час свого перебування поряд. Для покарання кривдника необхідно написати заяву. А жертва часто робити цього не хоче. А за психологічною допомогою тим паче не звертається.

  • В такому разі в чому різниця між роботою поліції та мобільної бригади?

Почнемо з того, що в них різні завдання. У випадку поліції – це кризове реагування, забезпечення безпеки й захисту, відновлення соціальної справедливості. Вона працює з кривдником, щоби припинити насильство та попередити подальші випадки. Але, як я вже сказав, для цього потрібно написати заяву, що жертви часто відмовляються робити.

Мобільна бригада не працює з кривдником і не втручається в ситуацію насильства. До її складу входять психолог, соціальний працівник.

Вони можуть надавати допомогу, але не втручаються. Їхня задача – це робота з постраждалою. Якщо загрожує небезпека, вони викликають поліцію. Зараз на хвилі децентралізації створення таких мобільних бригад є відповідальністю місцевого самоврядування. Фактично, громада допомагає жертві подолати наслідки насильства.

  • Якщо задіяна ціла громада, то, можливо, є ризики, що жертва боятиметься розголосу чи осуду?

Так, в нашому суспільстві насильство вважається приватною справою. Досі побутує образ берегині, який виправдовує домашнє насильство. Тож, звісно, постраждала може боятися розголосу, тому вибирає мовчати про свою ситуацію. Ми свідомі цього, але так само й добре розуміємо, як з цим працювати. Мобільні бригади прекрасно знають принципи роботи з постраждалими особами та забезпечують їм конфіденційність. Найважливіше – це побудувати довіру.

  • Що для цього необхідно?

Мати добре налагоджену систему реагування та передачі випадку. Досі жертва змушена була окремо звертатися до поліції, до соціальних служб, медиків чи правовиків. Кожен з них працював лише з частиною її історії. Ніхто раніше не займався проблемою цілковито. Тому Фонд ООН у галузі народонаселення включився в процес. Ми почали збирати представників різних органів за один стіл і разом напрацьовувати спільні рішення. Їм треба проаналізувати які послуги є, яких нема, чого бракує, що треба додати. У всіх органів, які задіяні в боротьбі з гендерно зумовленим насильством, має бути однакове розуміння проблеми й мапа взаємодії. Разом вони складають план дій. За результатами такої зустрічі вони мають мати відповіді на два ключові запитання: що ми відтепер робимо спільно та скільки нам це коштуватиме. Власне, для цього ми провели близько пів сотні спеціалізованих тренінгів та семінарів у 12 регіонах України.

Проблемою виявилося те, що до тренінгу люди часто були незнайомі між собою. Тож ми створили їм простір для знайомства і взаємодії, надали експертів та можливість спільно створити документи й почати використовувати їх у роботі. Також давайте не забувати, що така спільна система реагування допоможе їм набагато швидше опрацьовувати випадки та брати їх більше. Вже не десятки, а сотні.

  • Яким чином виглядатиме тепер робота того ж таки поліцейського?

В нього буде алгоритм дій, щоб він міг швидко зорієнтуватися в кожній ситуації. Тобто стандартні процедури з прописаними варіантами дій. Поліцейські знають свою роботу. Але от як залучити інших фахівців до своєї роботи – це вже зовсім інша справа. З цим були проблеми, і їх тепер можна вирішити на регіональному рівні.

  • Ви згадали також про семінари. Можете пояснити в чому їхня суть?

Тренінги проводяться для міжсекторальних команд. А семінари – для органів влади, відповідальних за створення мережі для постраждалих осіб. До поліції звертається кожна десята жертва насильства. Це невисока цифра. Але соціально-психологічну допомогу отримує ще менша кількість людей. Соціальні служби просто не мають спроможності, аби працювати з усіма випадками. Тож багато людей вимушені долати наслідки насильства самостійно.

Під час експертного семінару ми разом з’ясовуємо скільки має бути послуг, щоб відреагувати на випадки гендерно зумовленого насильства. Громада може відмовити в допомозі, сказавши що не має фахівців чи ресурсів. Тож ми допомагаємо визначити кількість цих послуг, яка має бути мережа (3 чи 30 мобільних бригад і чому), скільки притулків і денних центрів необхідно створити, зважаючи на ситуацію в регіоні.  За день ми допомагаємо розрахувати скільки ж це коштує, щоб якісні послуги були доступні в цих громадах.

  • Після проведення серії тренінгів та семінарів ви плануєте підтримувати ці органи й надалі і контролювати їхню взаємодію? 

Ми зможемо визначити наскільки ефективно пройшли ці тренінги не раніше першого кварталу 2020 року. Вони зараз якраз затверджують свої плани дій на наступний рік. Це вперше ми провели таку масову тренінгову роботу, тому дуже цікаво буде подивитися на результати.

Ми маємо розуміти, що людина дуже швидко вигорає, коли вся відповідальність за вирішення складного випадку насильства падає на неї. Того ж таки поліцейського, до прикладу. Тому потрібна колективна робота для вирішення проблеми. Більше того, сама жертва має бути зацікавленою йти до кінця та готовою до вирішення, довіряти цій команді. Це тривалий процес, і він явно не вирішується одним лиш тренінгом. Однак тренінг дає базу, стає фундаментом для налагодженої роботи. І ми вже бачимо навіть в соціальних мережах, що після тренінгів поліція почала більше залучати мобільні бригади. Це вже добрий результат.

  • А для поліцейських ви теж проводите навчання?

Так, ми підтримуємо навчання поліцейських для нових “Полін”. Це спеціалізовані поліцейські групи, які реагують на повідомлення про домашнє насильство. Наступного тижня проведемо навчання для працівників мобільних бригад та притулків. Ми організовуємо тренінги для всіх, хто залучений до боротьби з гендерно зумовленим насильством в Україні. Особливу увагу почали також звертати на випадки насильства в родинах воїнів АТО.

  • В таких родинах насильства більше?

Ні, справа не в цьому. Справа в тому, що будь-який конфлікт підвищує рівень насильства в суспільстві. Одна з причин – це те, що особа перебуває в довготривалому стресі. А корекційної роботи після служби з нею не проводять.

Більше того, дружинам ветеранів може бути важче звертатися за допомогою до громади. Моральний авторитет бійців досить високий.

Тож громада може відреагувати так: “Він герой, тож, будь ласка, зберися”. Розуміючи всі ці складнощі, ми додатково навчили мобільні бригади як працювати з такими родинами. Більше того, в одну з мобільних бригад тепер входить екс-боєць АТО. Ми випробовуємо цю модель. Побачимо як це вплине на ефективність вирішення складних випадків.