Новини

Території без насильства: як міста захищають постраждалих від домашнього та ґендерно зумовленого насильства

10 липень 2020

Ще рік тому Олена* була переконана — головне зберегти родину. На тлі серйозної хвороби дитини їхні стосунки з чоловіком сильно зіпсувались і стали токсичними. Він почав зриватися на жінці, а сварки завершувалися побоями. Олена думала, що це мине. Після трагічної смерті дитини жінка була в розпачі й не хотіла жити, бо замість підтримки, чоловік перетворив її життя на справжнє пекло. Так, після чергової спроби піти, Олена потрапила до лікарні з тяжкими тілесними ушкодженнями, де з нею почали працювати психологи й соціальні робітники. Вони переконали її не повертатися до кривдника, а звернутися до міського притулку, відкритого в рамках програми UNFPA із запобігання та протидії домашньому насильству. Там Олена перебувала 2 місяці, поки не знайшла роботу й не орендувала квартиру.

 

Історія Олени не поодинока. Згідно з дослідженням, проведеним UNFPA у 2014 році, кожна п’ята жінка в Україні зазнала сексуального чи фізичного насильства. Війна на Донбасі призвела до загострення проблеми, тому свою роботу в напрямі попередження та розв’язання проблеми домашнього насильства Фонд ООН у галузі народонаселення почав у 2015 році зі cходу України.

 

«Ідея програми полягала в тому, щоби допомогти Україні розбудувати систему реагування на домашнє насильство в умовах надзвичайної ситуації — конфлікту на Донбасі, — розповідає регіональний координатор UNFPA Костянтин Бойчук. — Тоді виявилось, що домашнє насильство — це прихована проблема, бо постраждалі особи дуже часто не звертаються за допомогою. Це можна пояснити різними причинами, одна з яких — практика перекладання відповідальності з кривдника на постраждалу особу в суспільстві. Також ми виявили великі бар’єри у доступі до послуг і низький рівень міжвідомчої взаємодії в таких випадках. Траплялося навіть так, що соцслужба ховає постраждалу від насильства, а поліція, за зверненням кривдника, розшукує».

 

Він звертає увагу на те, що підготовлених спеціалістів, які б розумілися на особливостях роботи з постраждалими та змогли б надавати якісні послуги, було дуже мало.

 

За його словами, ще однією проблемою була майже повна відсутність безпечних місць, де потерпілі від насильства могли б перебути небезпеку та отримати допомогу у кризові моменти.

«Постраждалих осіб селили в монастирях, розміщували в громадських організаціях, але це було дуже далеко від міжнародних стандартів, що передбачають певний перелік послуг та можливостей для них. Тому ми вирішили впроваджувати в Україні міжнародний досвід та створити цілісну систему надання допомоги — дати старт роботі мобільних бригад соціально-психологічної допомоги, а згодом розгорнути цілу мережу притулків, денних кризових центрів, кризових кімнат», — додає Костянтин Бойчук.

 

Українське ноу-хау

 

Першим кроком став запуск мобільних бригад соціально-психологічної допомоги. За словами Костянтина, це українське ноу-хау.

 

«Фахівці UNFPA в Україні придумали цю модель. Суть її в тому, аби надати якісну соціально-психологічну допомогу на місці проживання чи перебування постраждалої особи. Це дозволяло зробити послугу більш доступною. Бо в кризові моменти постраждала переймається первинними питання — що їсти, де переночувати й часто навіть не замислюється про необхідність допомоги психолога. Там, де була впроваджена ця модель, достатньо було лише подзвонити, щоби фахівець-психолог разом із соцпрацівником, приїхав на місце перебування постраждалої особи», — каже регіональний координатор.

 

Костянтин Бойчук говорить, що після запуску мобільних бригад вони почали виявляти тисячі випадків домашнього насильства, оцінювати їх потреби та надавати допомогу, тому актуалізувалась потреба в створенні місць безпеки для постраждалих осіб. Ними стали притулки, які дають можливість довгострокового перебування та кризові кімнати для екстреного поселення постраждалих.

 

«Кризові кімнати менші, аніж притулки, але до них легше потрапити. Це відокремлений простір, часто у вигляді квартир, куди можна заселити постраждалу особу в екстреній ситуації — без документів і медичних довідок. Наприклад, прямо посеред ночі. А зранку вже, разом з фахівцями, вирішувати, як діяти далі та надавати допомогу», — зазначає Бойчук.

 

За його словами, кризові кімнати необхідні в момент кризи та небезпеки, щоби перебути там декілька днів. А після, постраждалі часто їдуть до родичів чи друзів. Якщо таких можливостей немає, то потерпілих осіб перескеровують до притулків.

 

Як працює кризова кімната - дивимося тут: https://www.youtube.com/watch?v=CFJCZbnGsRI 

 

Костянтин Бойчук впевнений — ненадання допомоги на першому етапі може призвести до тяжчих наслідків як для постраждалих, так і для громади міст. За даними дослідження UNFPA “Економічні наслідки насильства щодо жінок в Україні”, проведеного у 2017 році, з урахуванням прихованого характеру, економічні втрати, які несе українське суспільство внаслідок насильства щодо жінок, сягають до $208 млн на рік. Слід також урахувати, що у ситуації системного браку притулків і спеціалізованих послуг для постраждалих від насильства основна частина витрат, що зумовлені насильством, лягає на плечі самих постраждалих.

 

У 2018 році уряд України прийняв ряд постанов, у яких вищезазначені спеціалізовані послуги пропонуються містам як інструменти надання допомоги постраждалим особам, в тому числі взявши до уваги досвід реалізації програми Фонду. У цьому ж році відбулося масштабування діяльності Фонду. Якщо до 2020 року програму реалізовували здебільшого на регіональному рівні у 12-ти областях України — Донецькій, Луганській, Харківській, Дніпропетровській, Запорізькій, Львівській, Вінницькій, Херсонській, Одеській, Київській, Миколаївській, Полтавській, а також у місті Києві, то з цього року UNFPA вирішили сфокусуватися саме на роботі з містами.

 

«Відповідно до національного законодавства, створення механізмів протидії домашньому насильству, а також захисту постраждалих покладається на органи місцевої влади. Тому з 2017 року міста мають ключове значення в розбудові системи попередження насильства за ознакою статі. Фонд допомогає їм побудовувати комплексну систему надання допомоги постраждалим від насильства. Підкреслю, допомагаємо, а не робимо за них. Тому важливий момент для нашого партнерства — пріоритетність цього напряму для розвитку міст. І ми вже маємо успішні приклади впровадження такого підходу», — зазначає Костянтин Бойчук.

 

Харків

 

Харків — одне з перших міст в Україні, що почало співпрацю з UNFPA у напрямі попередження домашнього та гендерно зумовленого насильства у 2015 році.

Це було дуже важливо, бо до Харкова переїхала велика кількість внутрішньо переміщених осіб після початку війни на Донбасі. За словами Бойчука, місто проявило готовність пілотувати нові для України моделі допомоги. Так, станом на зараз, у Харкові — одна з найбільш цілісних систем надання допомоги постраждалим від домашнього насильства в Україні. Вже створений координаційний орган, працює денний центр, притулок, дві кризові кімнати, гаряча лінія, центр з роботи з кривдниками й три мобільні групи поліції з реагування на випадки домашнього насильства.

За словами заступниці Харківського міського голови Світлани Горбунової-Рубан, місто вже протягом 20 років реалізує програму «Єдина соціальна мережа» — проєкт, що об’єднує громадські організації соціального спрямування, сьогодні їх більше 100.

 

 

Костянтин Бойчук підтверджує, на момент початку співпраці з Харковом, у місті була сильна система соціальної роботи.

 

«Вона достатньо ефективно працювала навіть в умовах 2016 року, коли навантаженість на соціальну сферу в Україні була великою. І місто було готове пробувати та впроваджувати нове, попри брак спеціалізованого закону та постанов Кабінету Міністрів. Це зіграло значну роль в успішності реалізації проєкта в місті», — переконаний регіональний координатор UNFPA.

 

У листопаді 2015 року місто за підтримки UNFPA запустило дві мобільні бригади психосоціальної допомоги, які стали першою ланкою в комплексній системі протидії проблеми.

 

Важливим моментом, за словами Бойчука, був запуск спеціалізованого координаційного органу у квітні 2016 року. Таким чином, у місті почала посилюватись система міжвідомчої взаємодії.

 

У тому ж році за підтримки UNFPA створили перший притулок, який відповідає міжнародним стандартам.

 

«Це секретне, безпечне місце для одночасного перебування 10-ти осіб. Станом на 2019 рік 176 осіб скористалися його послугами з моменту його відкриття. Може здатись, що це невелика цифра, але варто не забувати, що одна особа там може перебувати до трьох місяців», — зазначає Бойчук.

 

Крім того, з минулого року в місті працює денний центр і дві кризові кімнати, а також місцева гаряча лінія «Довіра», яка в тому числі консультує постраждалих від домашнього насильства.

 

Маріуполь

 

Маріуполь також став одним з перших міст України, яке почало співпрацю з UNFPA в напрямі попередження домашнього насильства. За словами Костянтина Бойчука, це успішний приклад східного міста, яке приділяє значну увагу цій проблемі. Так, за три роки розбудови комплексної системи, кількість звернень постраждалих осіб за допомогою збільшилася вдвічі, що за його словами, свідчить про зростання довіри мешканців міста. У 2017 році надійшло 710 звернень за допомогою, у 2019 — вже 1401.

 

«Показники зростають, однак цифри не відображають реального стану речей — переконана заступниця міського голови Маріуполя Ксенія Сухова. — Ще не всі постраждалі особи звертаються за допомогою. Тому наше важливе завдання сьогодні — створити коло допомоги навколо людини, а не пустити її по колу в самостійному пошуку цієї допомоги».

 

Костянтин Бойчук каже, у місті реалізували одну з найбільш успішних інформаційних кампаній, що також вплинуло на зростання кількості звернень. Місцева влада розповсюджувала інформаційні буклети і брошури, а в ЗМІ запустили декілька відеороликів, присвячених проблемі насильства.

 

«Ми інформуємо людей, аби усунути в Україні ганебне явище домашнього насильства. У школах Маріуполя проводимо освітні проєкти. Це незручна тема для розмов, але якщо це не обговорювати, ми ніколи не дізнаємось реальних масштабів проблеми та не зможемо допомогти тим, хто цього потребує», — вважає Ксенія Сухова.

 

Першою цеглинкою в розбудові комплексної системи допомоги жертвам насильства стало відкриття притулку у 2017 році. За словами Костянтина Бойчука, у місті — один з найбільш комфортних притулків в Україні. Також Маріуполь першим створив муніципальну мобільну бригаду, яка працює за підходами бригад фонду і фінансується з міського бюджету. Запуск координаційної ради відбувся у 2018 році.

 

Крім того, у місті вже цього року заплановано відкриття денного кризового центру психологічно-соціальної допомоги.

 

«Ми маємо чіткий план дій, беремо до уваги помилки та знаємо, що треба покращити. Переконана, якщо всі міста об’єднаються, ми зможемо подолати проблему насильства в країні», — каже заступниця міського голови Ксенія Сухова.

 

Одеса

 

Одеса приєдналася до реалізації проєкту в 2017 році під час його масштабування. Костянтин Бойчук каже, що для громади міста робота з попередження та протидії домашньому насильству була пріоритетним напрямом розвитку. І місто продемонструвало готовність ефективно працювати.

 

Так, за 3 роки імплементації Одеса сильно просунулась вперед — у місті створений координаційний орган, відкрито денний центр і притулок для постраждалих, запущено дві мобільні бригади психосоціальної допомоги й чотири мобільні групи поліції з реагування на домашнє насильство. Також, за словами регіонального координатора Бойчука, одним з показників успіху є розроблення трирічної міської цільової програми за цим напрямом.

 

«Міська рада прийняла цільову програму з реалізації сімейної та гендерної політики, попередження домашнього насильства та протидії торгівлі людьми на 2019–2021 роки. Загалом Одеса виділяє найбільше фінансування на розвиток системи комплексної допомоги у порівнянні з іншими містами — майже 10 млн. грн. лише на 2020 рік.

 

У планах міста — відкриття ще одного притулку та денного кризового центру, забезпечення мобільних бригад автомобілями, навчання фахівців і створення спеціалізованої гарячої лінії.

 

«Питання домашнього насильства довгий час замовчувалось. Активна робота в цьому напрямі почалась зі стартом фінансової децентралізації. Це дало змогу направити ресурси на соціальні проєкти. Я переконана, що бюджет міста має бути соціально спрямований. За два роки роботи ми бачимо збільшення динаміки звернень удвічі, що свідчить не лише про довіру одеситів, але про їхню небайдужість до проблеми», — вважає заступниця Одеського міського голови Світлана Бедрега.

 

Костянтин Бойчук сподівається, що здобутий досвід цих міст буде використовуватись іншими містами України для стрімкого розвитку всередині громад системи допомоги постраждалим від насильства.

 

«Одеса швидше розвивається, бо є можливість спиратися на досвід Харкова, Маріуполя та інших міст, з якими співпрацював Фонд. Вже зрозумілий шлях. Цього року фонд відібрав ще 10 нових міст-партнерів, які виявили готовність розвивати системи попередження та протидії насильству в своїй громаді. Тож, все ще попереду», — переконаний Бойчук.

 

Програма UNFPA Україна із протидії та запобіганню домашньому та ґендерно зумовленому насильству проводиться за фінансової підтримки урядів Великої Британії, Канади та Естонії.

 

*Ім’я змінено в цілях приватності і безпеки.